«Все-таки хочеться вірити, що щирих і чесних людей куди більше», — черкаський меценат Араік Мкртчян

15 серпня 2018, 11:07

Араік Мкртчян – відомий черкаський бізнесмен, який займається агробізнесом вже майже 30 років. Вірменин за національністю, проте називає себе щирим українцем і патріотом. Будучи двічі депутатом Черкаської міської ради, завдяки своєму вмінню говорити прямо та гостро, він став найепатажнішим представником народу у владі за декілька останніх каденції міської ради. Проте у місті Араіка Мкртчяна більше знають як благодійника та мецената, який майже безвідмовно готовий прийти на допомогу. Він опікується навчальними закладами міста, підтримує обдаровану молодь, допомагає соціально незахищеним верствам населення. Навіщо це все успішному бізнесмену, дізнавались журналісти «Вичерпно».

-  Ви тривалий час займаєтесь благодійністю. Чому першочергово виникло таке бажання, що Вас надихнуло?

- Я почав займатися благодійністю з 1991 року. Тоді я почав заробляти свої перші гроші і вирішив, що якщо є можливість – треба допомагати. Я недовго думаючи вирішив, що буду щомісячно перераховувати певну суму коштів на рахунок черкаського дитячого будинку. Знаходжу номер завідуючої, набираю її, кажу так і так, дайте номер Вашого рахунку. Завідуюча була в шоці. Каже, що такого не може бути, не дуріть мені голову і кинула слухавку. Мене це зачепило. Я сів у авто, поїхав до неї, кажу ось я і я дійсно буду щомісячно Вам допомагати. Зрозуміло, що своє слово я стримав і більше 10 років не пропустив жодного місяця.

- Благодійність забирає чимало часу і сил. Зважаючи на те, що Ви успішний бізнесмен, навіщо витрачаєте скільки часу, сил та коштів на допомогу іншим?

- Для мене благодійність – це стан душі. Я отримую від цього задоволення. І до того ж, коли до мене звертаються за допомогою, я рідко можу відмовити, мені незручно. Але дуже не люблю, коли мою доброту сприймають як обов’язок, коли приходять з претензіями чи з вимогою неймовірних сум. Люди не розуміють, що я не сиджу на грошовому мішку і роздаю на право і на ліво. Кожну копійку я заробляю сам, своєю працею.

Чи зловживають люди Вашою безвідмовністю?

- Так. Часто трапляються такі історії. Декілька років тому приходить до мене бабуся. Каже, що вона незряча, ледве ходить і не вистачає грошей ні на ліки, ні на проживання. Мене так зачепило, думаю, треба допомогти. Записую назву ліків, іду в аптеку, купую, віддаю їй і зверху даю ще грошей. Вона ледве встала, ледве вийшла з кабінету, думаю, жаль бабусю. Потім тижні через два, виходжу зі свого під’їзду, дивлюсь, ця ж бабуся вправно бігає по двору, щось клацає в телефоні, потім піднімає голову і бачить мене, розвертається і починає бігти в іншу сторону. Тобто і з зором, і з ногами у бабусі все було нормально. В такі моменти, звичайно, стає прикро, але все-таки хочеться вірити, що щирих і чесних людей куди більше.

- Кому допомагаєте найчастіше?

- Найчастіше за допомогою звертаються соціально незахищені верстви населення. Також підтримую обдаровану молодь, спортсменів. Часто за допомогою звертаються навчальні заклади міста. Намагаюсь нікому не відмовляти.

- Скільки витрачаєте в рік на благодійність?

- Точно не скажу, не веду підрахунків. Але це чимала сума.

- Ви така багата людина, що можете собі дозволити витрачати великі гроші на добрі справи?

- Поки є можливість – допомагав і допомагаю. Для мене це вже як обов’язкова стаття витрат. Знаєте, як планують скільки грошей витратити на комунальні послуги, скільки на одяг, скільки на продукти, так само і я щорічно обов’язково закладаю цю суму у свій бюджет.

- Часто у суспільстві дискутують, чи має бути благодійність публічною, чи добрі справи мають робитись тихо?

- Я все-таки прихильник тої тези, що благодійність має бути публічною. По-перше, власним прикладом ми можемо надихнути інших людей робити гарні справи або ж можемо привернути увагу до проблеми чи людини, яка потребує допомоги. По-друге, я вже казав, що займаюсь благодійність з 1991 року. Раніше ніколи не робив цього публічно і декілька років тому про це пожалкував і змінив підхід. Я завжди витрачав багато коштів на благодійність і з часом зіштовхнувся з тим, що багато громадських організації чи активісти, якими я передавав ці гроші, просто робили собі на цьому ім’я і видавали все так, наче це їхня заслуга.  Погодьтесь, це неприємно. До того ж, я вірменин за національністю і знаєте, люди ставляться по-різному. Часто доводиться чути «наприїхали» і т.д., а коли люди знають, скільки ти робиш, відразу ставляться по-іншому.

- Коли Ви допомагаєте людям, чого чекаєте від них?

- Нічого. Я допомагаю не заради чогось. Мені достатньо сказати «дякую».

- Цього року Ви отримали Всеукраїнську відзнаку «Народний благодійник» в рамках національного конкурсу «Благодійна Україна», який проходить більше 10 років. Як це сталося?

- Мене номінували самі люди. Вже після того як завершився процес реєстрації заявок мені сказали типу Араіку Рафіковичу, а Ви знаєте, що подали Вашу кандидатуру. Я був здивований, але приємно. Особливістю цієї відзнаки є те, що самі люди номінують і самі ж шляхом голосування обирають переможця. Я був шокованим, коли буквально все місто агітувало, підтримувало, дякувало. В результаті, я переміг і отримав звання народного благодійника. Для мене це, мабуть, найбільша нагорода, адже її «зробили» самі люди. Такі речі стимулюють і показують, що твою роботу цінують.

Вгору