Подружжя з Черкащини успішно розвиває домашній бізнес і навіть виграло на нього грант. Про це пише "Укрінформ".
Вікторія і Андрій Феофілови живуть у селі Геронимівка під Черкасами. Це звичайні українці, що власними силами, спираючись на свій капітал та руки, започаткували нещодавно невеличкий родинний бізнес – домашню пекарню. Крок за кроком розвивали його, набували клієнтів, завойовували репутацію, правда, мільйонів ще не заробили. А потім несподівано виграли грант у 50 тисяч гривень у конкурсі мікрогрантів «Село. Кроки до розвитку» від Благодійного фонду “МХП-Громаді” та Агенцій регіонального розвитку Черкаської та Вінницької областей. Все одразу інвестували у розвиток бізнесу — придбали нове обладнання, якого пекарні, що тулиться на домашній кухні, добряче не вистачало. І мріють тепер про наступну сходинку – більше хліба, більше клієнтів, та й пекарню не завадило б мати окремим закладом. Чому ні? Не святі, як кажуть, горщики ліплять.
ЯК ЛОКДАУН ДО БІЗНЕСУ ДОВІВ
Домовляємося про зустріч на 9 годину ранку. Однак приїжджаємо на 40 хвилин раніше – цікаво ж. У дворі зустрічають два собаки. Великий чорний – прив’язаний. Маленький рудий бігає біля ніг.
- Не бійтеся, він не кусається, – каже господиня і веде на кухню. Перше, що помічаю – всюди сліди від борошна. На столі, на холодильнику, на стільцях – всюди пластикові миски. В кутку лежить забракований хліб. Господарям не сподобалася його форма.
- Я — перфекціоністка, — каже Вікторія. — Люблю, щоби все було в порядку.
На столі – товсті пекарські рукавиці. Посеред кухні – електричний змішувач тіста. Машина саме працює: в ємності розміром із відро лопать крутить тісто. Є ще в господарстві електричний просіювач тіста, решта процесів - ручна робота. Трохи далі на столі – заготовки: кілька десятків багетів, накритих тканиною. Тісто вже готове до випікання. Господар оселі, Андрій, у білому халаті й шапочці.
- Випічка хліба – моя пристрасть. Вчився на інженера-технолога харчової промисловості. Але все життя працював у торгівлі. Та допоміг локдаун. Коли всі сиділи вдома, захотілося пекти хліб, - розповідає він свою хлібопекарську історію. - Це не якесь родинне ремесло - просто прочитав в інтернеті й вирішив спробувати.
Спершу пік простий хліб – не багет і не чіабату. Випікав у домашній духовці, винятково для себе. Потім увійшов у смак, процес почав захоплювати.
Вікторія показує запис у Фейсбуці від 27 липня минулого року.
- Там я заявив, що спробую пекти хліб на продаж. Тобто від зародження ідеї у березні до реалізації в липні пройшло чотири місяці. Чотири місяці проб і експериментів, - пригадує Андрій. – А вже скоро рік минає, як моє життя змінилося. Зараз дивуюся: як я працював у торгівлі?» Бо випікання стало новим викликом. Спочатку пригостив хлібом своїх друзів. Найстрашніше було чекати – чи попросять привезти вдруге? «Бо могли би й сказати: “Чувак, ти займаєшся дурницями», - пояснює пекар. - Але не сказали. Тож справа пішла помаленьку.
СТАРТ З 10 КЛІЄНТІВ І ВЛАСНОЇ ЗАКВАСКИ
Спочатку з’явилися 10, далі – 20 клієнтів у Черкасах. Вікторія завела сторінку у Фейсбук та Інстаграмі. Пішли читачі, а потім і покупці.
- Наважитися пекти хліб було важко, – каже Вікторія. – Бо хліба в нас повно, конкуренція шалена. Це як у Тулу їхати зі своїм самоваром. Але ми вирішили спробувати.
Кажуть, ідею пекти крафтовий екологічний хліб підказали інші пекарі. З'ясували, що в Черкасах ніхто значними обсягами хліб не випікає. Ото хіба як Феофілови на початку – на 10-20 клієнтів.
- Потім поїхали в Київ. Познайомилися з пекарем, який теж починав із домашньої духовки, а тепер вийшов на 1500 буханців у день. Їздили вивчати чужий досвід в Чернігів, у Львів, - розповідають господарі. - Зрозуміли, що є цілий ринок, який можна заповнити і взялися до справи.
Феофілови випікають оригінальний хліб на материнській заквасці. Це коли у складі - лише вода і борошно, в яких згодом природнім способом утворюються бактерії. Достоту так, як колись робили наші діди й баби, аж поки німці не винайшли хлібопекарські дріжджі, пояснюють. Технологічний процес виготовлення хліба – дуже складний. Треба скрупульозно дотримуватися технології, каже Вікторія.
Все має робитися вчасно з дотриманням норм і дозування. Закваска – дуже горда дама, якій важко догодити. Бродить довго – 24 години. Може не підняти тісто, бо тиск змінився чи температура. Як не зійде – починають все заново. Випікання хліба – це не естетичний процес чи якийсь плід натхнення, вважає Андрій. Це більше математика, довгий процес підрахунків, ферментизації, піднімання тіста. Але, на відміну від хлібопекарських дріжджів, в процесі повільно розкривається все цінне, що є в хлібові.
- Спочатку Андрій працював сам. Але потім я зрозуміла, що потрібна моя допомога, - розповідає Вікторія. - Хліб печемо тричі на тиждень. Андрій у роботі весь час – до 15 годин на добу. Якби щодня, просто не впоралися б. Ще й розвозить хліб сам у Черкаси – за 10-15 кілометрів. Буває, і в 11 вечора везе.
Господиня робить паузу й пропонує каву. «Якби чогось холодненького», – несміливо кажу і отримую квас на бузині з холодильника – дуже смачний. Теж – власного виробництва.
- Спочатку ми мріяли про все вітчизняне – воду, борошно. З водою пощастило – після аналізу води з нашої свердловини виявилося, що вода якісна, - розповідає жінка. - Гірше було з борошном. Виявляється, в Україні просто немає якісного хлібопекарського борошна. Для чіабати купуємо італійське фірми «Паста Белла». Кажуть, коли його завозять, то прикордонники дивуються. Мовляв, а ви впевнені, що Україні треба ваше борошно? Виявилось, в Україні вирощують замало сортів пшениці. І більшість її - фуражна.
ЧЕРЕЗ ГРАНТ ДО МРІЇ – ВЛАСНОЇ ПЕКАРНІ
Зараз пекарня вийшла на рівень самоокупності – 50 хлібин на день. Вікторія мріє, коли обсяги виробництва сягнуть хоча би 200 проданих хлібів щодня.
- Задумуємося про свою пекарню. Сподіваюся, восени реалізуємо цей задум. Туди візьмемо на роботу ще одного пекаря й кондитера. Бо перетворити хату на пекарню – важко. Хоча запах приємний, - жартує.
Родині допоміг конкурс мікрогрантів від Благодійного фонду «МХП-Громаді», який було реалізовано в межах спільного проєкту Уряду Швеції та Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні «Посилене партнерство для сталого розвитку». Проєкт Феофілових став одним із 24 переможців.
- Як потенційний грантоотримувач спробувала себе вперше, - розповідає Вікторія. - Одночасно писали бізнес-план на грант і оформлювали документи на кредит у банку. У бізнес-плані розписали все детально – від економічної вигоди до екологічної.
- Розпитували, на який ефект розраховуємо, як скоро вийдемо на самоокупність, – пригадує вона. - Коли виявилися серед переможців – дуже зраділи. На отриманих 50 тисяч купили холодильник, де вистоюється закваска, електронні ваги, бо треба точні пропорції. З попередніми чоловік добряче намучився, коли посеред процесу виготовлення тіста раптом збивалися всі цифри. Купили екологічні форми-ротанги для зростання хліба (раніше клали в прості пластикові мисочки). Придбали спеціальну тканину для багетів, просіювач для борошна. А на кредитні кошти купили італійську піч, яка поглинає пару й перетворює її в повітря, бо духовка вже не витримувала навантажень. «Якби не отримали грант – все одно продовжували би пекти. Тільки було би значно важче й значно довше. Але, коли знайдеш своє застосування, то й Бог помагає, - зізнається Вікторія.
Запитую у Вікторії про ціни на продукт.
- Хлібина на 500 грамів коштує 45-50 гривень, 300-грамовий багет – 35 гривень. 200-грамова чіабата – 30 (з доставкою). Часом влаштовуємо промо-акції, - пояснює схему роботи вона. - Зараз постачаємо хліб у дві родини. Вони на сторінці у Фейсбук описують смак і свої відчуття. Порівнюють із магазинним хлібом, який їли раніше. Пишуть щиро, без будь-якого примусу з нашого боку.
І це ще не кінець історії: Феофілови мріють про свою пекарню-кав’ярню.
- Зараз люди дбають про своє здоров’я. В нашій буханці менше глютену, бо вона на природній заквасці. Наші булочки і наш хліб можна їсти тим, хто сидить на дієті. Від нього не потовстішаєш, - розмірковує Вікторія. - Є й у Черкасах зразок – пекарня, де люди реально роблять смачні речі. Мріємо повторити їхній успіх.
А для цього, зізнається пара, й надалі боротимуться за гранти від усіх, хто може реально допомогти. Під лежачий камінь вода не тече, а розвиток у кожному бізнесі – головне, і в нього треба вкладати.
За час, що розмовляємо, Андрій встигає підготувати першу партію випічки. Йде до печі, що стоїть в іншій кімнаті й завантажує форми.
Запитую - скільки може така піч випікати?
- Я роблю два-три заходи. А піч може витримати й 10. Але я не витримаю, – посміхається. Через 20 хвилин дістає готовий хліб. Вікторія пакує його в паперові пакети. Дає нам із фотографом по багету. Помічає, що один більший, другий – менший.
- Класики кажуть, що крафтовий продукт повинен мати деяку потворність, – жартує Андрій, розглядаючи свій духмяний товар. І готується, як завжди, доставляти свіженьке до столу своїм клієнтам.
Фото: Ігор Єфімов
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
