У Чорнобаївському районі завершилася акція “Втрачені листи з минулого”

01 листопада 2018, 12:27

У Чорнобаївському районі дійшла до завершення акція "Втрачені листи з минулого", яка тривала більше півроку. Три тисячі триста шістдесят шість фотокопій листівок, написаних з неволі остарбайтерами, повернулися на малу батьківщину через 75 років.

Про ті листи заговорили в кожному населеному пункті краю. В багатьох родинах,члени яких силоміць були відправлені до Німеччини, з нетерпінням чекали на них, сподіваючись, що можливо знайдеться листівка з дорогим і знайомим почерком. А декому із старожилів навіть пощастило прочитати листа, адресованого особисто їм.

Завдяки цій акції земляки ще раз доторкнулися до історичних подій 1941 – 1943 років.

На всіх цих листівках стояла одна дата написання та місяць і рік відправлення - серпень, вересень 1943 року. Всіх їх одночасно перевозили на Україну потягом з Рейху. Із невідомих причин, поштовий вагон з листами залишився на станції Житомир, де пізніше потрапив до рук НКВД. Потім листи направили до найближчого Житомирського архіву, де й пролежали до 1956 року.

Влітку того ж року 64 тис. 164 листів у розсипаному вигляді в 155 тюках були відправлені до Полтавського державного архіву, де вже їх взялися перебирати, опрацьовувати, формувати по областях. Але так і залишилися нікому невідомими.

І тільки один щасливий випадок привів до них нашого земляка, краєзнавця-любителя з Кліщинець – Олега Петровича Ткаченка. Коли він вперше взяв до рук ці безцінні документи, навіть не здогадувався, що перші листи стануть початком його великої пошукової роботи, яка захопить самого.

- Прочитавши декілька із них, – розповідає Олег Петрович, - відшукав серед адресатів знайомі прізвища своїх земляків з Кліщинець і стало якось бентежно на душі. Цих людей я знав, з деякими мав нагоду спілкуватися. Та майже всі вони з часом пішли за межу вічності. Але навіть не міг думати, що в роки війни вони були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Коли зробили фотокопії перших листів, було дуже приємно везти їх додому, сподівався, що можливо комусь цими вісточками з минулого нагадаю про родичів. Серед адресатів було ім’я Шури Жук – нашої старожительки Олександри Дмитренко, лист якій був написаний братом Іваном. На сьогодні їй вже 90 років, але вона при світлій пам’яті і розуму, зраділа загубленій вісточці, заплакала, прочитала та згадала брата. Порадів із нею і я.

Та найбільше краєзнавця вразило те, як сприйняв листи своєї мами і хрещеної, які також були родом із Кліщинець один із найвпливовіших аграріїв Чорнобаївського краю, поважна і авторитетна людина Петро Душейко. Як виявилося пізніше його батьки ще п’ятнадцятирічними були відправлені до Німеччини

- Прочитавши листи, Петро Душейко декілька хвилин сидів мовчки, - згадує Олег Петрович. – Помітно було, що вони його дуже схвилювали, адже на одному із них побачив фото юної мами. Пережиті почуття й емоції підштовхнули його прийняти рішення зробити роздруківку всіх листів остарбайтерів Чорнобаївського району і повернути їх рідним. Якби не цілеспрямованість цієї людини, не його особиста величезна фінансова підтримка і налагоджені зв’язки з працівниками Полтавського та Черкаського державних архівів нічого б цього не було. Адже він міг би зробити так, як нині роблять у сусідніх районах, профінансувати лише ті села, на землях яких господарюють. А траплялося й таке. Деякі сільські голови мене запитували: «А що ми будемо робити з цими листами, люди, яким вони адресовані давно вже повмирали?». Дивуєшся з них та й годі.

Та Петро Душейко все це взяв під свій контроль. Кожного разу цікавився результатами моєї поїздки, проблемами, які виникали, бо з Кліщенець до Полтави й так само до Черкас потрібно було якось добиратися.  А окрім цього у мене є основна робота. Мабуть якби за цим не стояла така людина, як Петро Григорович, то за цю клопітку справу і не взявся б.

Тож, день за днем протягом декількох місяців тривали пошуки, друкувалися фотокопії і робота йшла до завершення. Майже до кожного населеного пункту листи були повернуті.

З особистої ініціативи Петра Душейка та сприяння керівництва районної державної адміністрації розпочалася акція «Втрачені листи з минулого». Майже в кожній територіальній громаді були проведені вечори пам’яті, урочистості, засідання клубів ветеранів на яких згадували історичні події 1941-1943 років, долі земляків, яким довелося пройти через страшні тортури та випробування, страждання на чужині, зачитувалися листи, демонструвалися відеофільми, слайди та найголовніше рідні і близькі отримали довгождані вісточки дорогих людей.

Петра Душейка та Олега Ткаченка також запрошували на такі зворушливі зібрання. На одному із них Петро Григорович сказав, що тема трагічної долі остарбайтерів та всіх жертв Великої Вітчизняної війни родину Душейків давно хвилювала. І якби знав раніше, що такі листи існують, давно б розшукав. Але ніде не було інформації.

- Цю сторінку історії не можна забувати,- каже Петро Душейко. - Ми повинні пам’ятати те, що було до нас. Ми часом вже не замислюємося над тими трагічними подіями в житті  нашого народу, те, що виніс на своїх плечах.  Це наша біль. І якщо хоч  якась частина людей буде згадувати і пам’ятати про це, я вважаю що зробив добру справу.

Естафету проведення цієї акції перейняли мешканці Золотоніського, Драбівського та Оржицького районів. Маючи досвід пошуку листів цією справою, продовжує займатися наш краєзнавець Олег Ткаченко при підтримці Петра Душейка.

 

Вгору