Нотатки з приводу: Леніна з греблі скинули. Що далі?

21 червня 2015, 09:47

594b8e242468b60bab02e885abfa7fb6_M

Нещодавно в селищі Буках демонтували останній на Маньківщині пам’ятник Леніну, про що повідомили більшість ЗМІ області. Думаю, що полемізувати з даного приводу не варто, оскільки це – завершальний етап «Ленінопаду», що активізувався в період Революції гідності, і одна з умов процесу декомунізації у суспільному житті України. Разом з тим, маємо привід поцікавитися, яким же чином цей «останній» Ленін, а йдеться про погруддя вождю світового пролетаріату фактично на греблі колишньої Буцької ГЕС, опинився тут, інформує "Черкаський край".

…«Кремлівський мрійник», як називав його Герберт Уеллс, марив новими суспільними формаціями, доводячи зокрема товаріщам, що комунізм – то не що інше, як радянська влада плюс електрифікація. Радянська влада в Буках наприкінці двадцятих років, утвердилася, як казали тоді, «цілком і безповоротно». Селян уже встигли загнати в колгоспи, тих, хто ще відхрещувався від колективного господарювання, обкладали надмірним продподатком. До голодомору залишалося всього кілька кроків. Саме тоді можна було почути тут такі от «співанки»: Нема хліба, нема сала,

Все совєтська власть забрала.

Черга, отже, була за електрифікацією. І тут Букам насправді пощастило. У травні 1927 року тут, на Гірському Тікичі, розпочалося будівництво гідроелектростанції. Зрозуміло, згідно затвердженого Леніним плану ГОЕЛРО. Вибір на Буки випав не тому, що вірні ленінці чи їх вождь чули щось про це містечко Уманської округи. Так визначилися гідрологи, оскільки саме тут, на 88 кілометрі від витоку, Гірський Тікич пересікає гранітний гірський кряж, де напір води сягає найвищого рівня. Це було помічено ще в давнину: в цьому районі діяли два водяні млини на 7 каменів та три сукновальні. Взяли до уваги проектувальники і той факт, що у верхній течії річки ( в районі Вороного, Соколівки, Конели, Бузівки та Острожан нинішнього Жашківського району) Гірський Тікич має каскад ставків, які є регулюючою системою збігу води.

Проведене в стислі строки будівництво ГЕС вимагало неабиякої професійної підготовки і майстерності. Так, спорудженню підводної частини станції передували великі і складні підривні роботи. Бригада підривників понад два місяці поспіль готувала котлован під її фундамент. Цілодобово працювали робітники біля ручних насосів, викачуючи воду з котловану, а підривники між тим не припиняли своєї роботи, завершивши її до до середини літа. Рівне кам’яне дно було довжиною 27, а шириною - 15 метрів. Глибина котловану сягала шести метрів.

Після підривників, які приступили до підготовки дериваційної системи, сюди прийшли муляри, які розпочали кладку фундаменту і завершили її наприкінці серпня 1927 року. Надводна частина станції, яка зводилася прямокутником з чистого граніту, переважала найміцніші фортечні мури. Стіни мали товщину до 2,5 метра. Пізніше виявилося, що й цього недостатньо. Тому в 1938 році збудували кригозахисну стіну довжиною в 10 і товщиною в 3 метри. Водночас звели захисні стіни біля головного входу до станції.

Влітку 1928 року завершили будівництво залізобетонної греблі, котра перекрила річку. А біля неї і встановили бюст Леніна, який, до речі, вистояв до Другої світової війни.

Одночасно з гідроспорудами будували й підстанції, прокладали електросітки, які в першу чергу пролягли до Багви, Нової Греблі і Маньківки. Також збудували трансформаторні підстанції з сіткою низької напруги в Буках, Антонівці, Червоному Куті, Новій Греблі та в Маньківці.

А вже через рік електрофікацією були охоплені й Кислин, Попівка, Іваньки з тамтешнім цукрозаводом, Березинський цукрозавод та Дзензелівка. Таким чином, до суцільної колективізації Буцька ГЕС подала електроенергію в два райцентри та сім сіл. При цьому побудовано 110-кілометрових ліній електропередач, 20 трансформаторних підстанцій, обладнано 2350 світлоточок, встановлено 28 електромоторів на млинах, в олійницях, майстернях та соломорізках.

Варто сказати, що така, друга складова досягнення світлого майбутнього більше припала до шмиги тамтешньому люду. Ще б пак, окрім лампочки Ілліча у своїх оселях, жителі Буків і довколишніх сіл, хай і не всі, отримали можливість мати досить престижну роботу та відповідні заробітки, тоді як в колгоспах все ще працювали за «паличку».

Залишалося, отже, чекати приходу комунізму. А він все не приходив. Навіть потому, як один з вірних ленінців – Микита Хрущов вказав і час його з’яви - через двадцять років. Пожили ж «при комунізмі» певною мірою люди в часи Брежнєва, проте, як гірко жартують тепер, не знали, що то був комунізм. Як і не думали про скоре запустіння наших сіл, котре нині переросло у справжню катастрофу. Бо ж досить скоро , проголошуючи з найвищих трибун лозунги про увагу до села і колишні, і теперішні урядовці разом з депутатами Верховної Ради України і пальцем не ворухнули для його порятунку.

Долю Буків було певною мірою вирішено в ході територіально-адміністративного поділу 1959 року, коли низку основних підприємств і організацій перевели до Маньківки. А невдовзі , попри численні прохання і застереження бучан , припинила своє існування й гідроелектростанція. Візьмімо до уваги, що перед цим до неї були підключені 2455 різних за потужністю електродвигунів і 70744 світлоточок. Загальна довжина електромережі на час закриття ГЕС, на якій працювало більше сотні фахівців, досягала 1193 кілометри.

Характерно, що за часи свого існування ГЕС виробила майже 80 мільйонів кіловат-годин електроенергії і могла б надалі надавати дешевий електричний струм. Тож бучани, передусім пенсіонери-ветерани намагалися достукатися до все можливих владних структур, домагаючись відновлення роботи ГЕС. Проте там лише кепкували з буцьких «дідів»: мовляв, далася вам та малопотужна гідростанція, коли он які атомні гіганти маємо! Та після 26 квітня 1986 року, коли на Чорнобильській АЕС рвонув ядерний реактор, ніби заціпило керівним товаришам як у Маньківці, так і в Черкасах. Щоправда, це ніяким чином не відбилося на подальшій долі гідроелектростанції – оточена скелями і гранітними валунами, ця біла двоповерхова споруда висотою майже 20 метрів, що тривалий час була своєрідною візитівкою Буків, поступово руйнувалася негодою не без допомоги добрих людей. І якщо сьогодні від неї ще залишилися стіни, то від більшості інших гідроспоруд – лише згадка.

Частково зруйнована й сама гребля, біля якої до недавнього часу мостився залізобетонний Ілліч. Який її стан сьогодні, протягом якого часу зможе вона стримувати напір води, ніхто не знає. Та й, здається, нікого це сьогодні не турбує. В зівак, яких можна побачити тут, інша проблема.

— Як ти думаєш, кого поставлять тут замість Леніна? – переймається один з них.

— А чи треба когось «ставити»? – перепитую.

І чую:

— Ну ти дайош!..

Коментарі

Вгору