Машиніст насосних установок КП "Черкасиводоканалу" розповів про службу в ЗСУ, бойове поранення та наближення перемоги.
На водоканалі Станіслав Завертайло працював машиністом насосних установок одного з цехів. Коли прийшов час стати на захист України, не вагаючись, зробив це. Зізнається – півроку на сході були надважкі й мало не коштували йому життя. Але він із побратимами змогли зупинити не один наступ ворога. Сьогодні він оговтується від серйозного поранення і поділився спогадами про бойові будні.
- Мій батько працював на водоканалі 40 років. Теж машиністом насосних установок. Він змалечку прищепив мені любов до цієї справи. Тож, я не задумуючись, пішов вчитися на цю професію і влаштувався на "Черкасиводоканал". Роботу свою дуже любив, бо вона приносить користь людям, всьому місту. Відповідальна, цікава, нелегка, звісно, але дійсно корисна.
З початком війни, я рвався на фронт вже з перших днів. Я раніше служив, у 92-94 роках, був водієм в армії. З приходом повномасштабного вторгнення у 2022 році, я пішов спочатку до тероборони мого села. Офіційно ж служити почав десь близько року тому. До речі, мій старший син теж за мною пішов у ЗСУ, бо не може мовчки дивитися, як вороги намагаються знищити Україну. Я потрапив у стрілецький батальйон. І більша частина моєї служби пройшла на Донеччині, - розповідає Станіслав Завертайло.
Спочатку кілька місяців Станіслав Завертайло з побратимами були під Бахмутом.
- Усі знають, яка там ситуація. Постійні обстріли, просто нескінченні. Нас навіть хлопці не могли змінити на позиціях, бо постійно стріляли. Доводилося добиратися просто повзком. Так, пам’ятаю випадок, коли подолати дистанцію у 30 метрів, хлопці, що прийшли нам на заміну, не могли – аж 6 годин...
Далі був в районі Соледара. Це були ще більш запеклі бої. Так, аби захопити, тобто повернути сто метрів нашої рідної української землі, доводилося боротися близько тижня. Також, пам’ятаю, що за два місяці ми змогли повернути аж 2 кілометри посадки, такі важкі були бої і обстріли, - пригадує військовий.
Зараз Станіслав проходить лікування в Києві, адже отримав серйозне поранення.
- Нас було тоді п'ятеро на позиції. Двоє хлопців - в "землянці". Орки почали обстрілювати, сунути на нас, я стояв в окопі, був сильний годинний обстріл, я стріляв з автоматів просто без перестану: відстріляв і одразу кидаю хлопцям в "землянку" заряджати "магазини", а в цей час - переходжу до кулемета, і так понад годину. Але я не здавався. Я розумів, що якщо зупинюсь, аби хоч 30 секунд відпочити, можуть загинути мої побратими. Ми мали зупинити той наступ. І ми його зупинили! Аж раптом сильний вибух… У мене вирвало суглоб і плечову кістку, хлопців оглушило. Поки прийшли в себе, почали один одного перев’язувати, рука просто висіла, як нежива, ще ногу сильно мені травмувало. У цей час ще над нами ще й дрон летів, намагалися "добити", - розповідає захисник.
Він говорить, що біль спочатку не відчував.
- Напевне був больовий шок. Ми півтора кілометра виходили під обстрілами поранені, пішки, потім ще кілометр мене несли хлопці. Далі приїхала машина "на евакуацію", повезли в Краматорськ в лікарню. Потім були лікарні Ізюму, Харкова, Києва. Шалена крововтрата, гемоглобін 60, втрата ваги, постійні переливання крові. Зараз вже мені зробили більше десяти операцій. І ще чимало попереду. Антибіотики, чистять рани, намагаються врятувати руку, хоч там немає взагалі плечового суглобу. Далі потрібна пересадка м’язів та капілярів, потім – в перспективі протезування... Але я тримаюся, все добре, вважаю, що цей просто дар Божий, що я і сам залишився живий, і наступ ми зупинили, врятували хлопців-побратимів, - каже Станіслав Завертайло.
За інформацією пресслужби КП "Черкасиводоканал"
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
Слава Героям! Одужуйте, Ви найкращі!
Уважение герою