“Налаштувала себе на перемогу”: колишня пацієнтка черкаського онкодиспансеру про одужання

17 листопада 2019, 20:02

Надії Кобзаренко 28 років, вона психолог та вчитель англійської мови за освітою. Ця усміхнена, красива жінка – успішний фахівець (працює заступником директора у Гельмязівській загальноосвітній школі І−ІІІ ступенів), щаслива мама (має чотирьохрічних двійняток – хлопчика і дівчинку), кохана дружина і любляча донька. Нині вона ділиться з своєю успішною історією подолання раку.

Історію перемоги над тяжкою хворобою розповідають на сторінці Черкаського обласного онкологічного диспансеру у Фейсбук.

Надія розповідає, що хворобу відчула ще у 10 класі. На медогляді на початку навчального року жодних підозр не виявили. Ще на свій день народження, 2 грудня, дівчина почувала себе добре. Потім раптово, за два тижні, різко почала втрачати вагу та мала щодня підвищену температуру.

- Але ж дуже відповідальна була школярка, пила зранку жарознижувальні і йшла в школу. Як це я могла пропустити уроки? І в лікарні на місці жодних підозр не виявили, можливо, чи застуда запущена, чи горло. Через два тижні збільшились лімфовузли і лікарка виписала направлення на обстеження в туберкульозний та онкодиспансери. Ми спочатку поїхали в онкодиспансер, і відразу там залишилися. І саме напередодні нового року я дізналася про хворобу. На свято відпросилася додому, а вже з 2 січня ми розпочали активне лікування хіміотерапією. Діагноз – Лімфома Ходжкіна, ІV стадія, - каже дівчина.

Надія Кобзаренко розповідає, що фахівці Черкаського онкологічного диспансеру майже рік її лікували. Професійно, поступово. Їй довелось пройти і хіміотерапію, і променеву.

- Ми разом здолали цю страшну хворобу. Хоча перший курс хімії був важким, далі я набагато легше переносила терапію. Важче було в ізоляції, бо активною ж була. І я налаштувала себе на перемогу! Вірила лише в одужання! - повідомляє Надія. - Мене дуже підтримала родина. Я наймолодша у батьків, маю старшого брата і трьох старших сестричок. Із розумінням поставилися у школі, я індивідуально пройшла програму, вчила дома всі предмети. І вже ЗНО складала разом із однокласниками, і на випускному була разом з усіма друзями! Лише через багато років мама зізналася, чому вона із такими мішками під очима до мене приходила в палату (при мені не плакала, а без мене – звісно, що так), бо втішних прогнозів відразу не було. Але все минуло! Все здолали!

Дівчина називає себе щасливою та каже, що давно перестала вважати себе хворою.

- Страшний діагноз був подоланий: насамперед, завдяки фахівцям Черкаського онкодиспансеру, а по-друге, через віру у краще та бажання жити. Адже життя − неймовірно прекрасне, і ми зобов’язані любити світ і себе в ньому, - розповіла Надія.

Коментарі

Вгору