Сайт in.ck.ua запропонували відомим в Черкасах громадським діячам, політикам, артистам, митцям згадати шкільні роки. Чи пам’ятають вони день, коли пішли у 1 клас. Що найбільше подобалося в шкільних буднях, а що було зовсім не до душі... Маємо змогу дізнатись, хто був головним шкільним хуліганом, а хто приносив додому щоденник з одними п’ятірками.
"Геометрія була для мене тортурами"
Своє перше вересня я запам'ятала назавжди через спадаючий гольфик на нозі - поправляла його всю лінійку і постійно потрапляла в кадр фотоапарата в найбільш невдалі моменти: то гольф підтягувала, то ногу чухала. Це був чудовий і дуже хвилюючий день. Пам'ятаю величезні білі банти на двох довгих хвостах, білий фартушок і колючу шкільну форму. В школу мене вели одразу в другий клас, перший клас ми пройшли ще в дитячому садку. Саме там мені прищепили любов до англійської мови.
Першовереснева лінійка була, як мені тоді здавалося, величезною, проходила вона у дворі школи № 26. Там було багато знайомих – ми всі росли в одному дворі, ходили в один дитсадок ... Всі з величезними букетами квітів і очікуванням дива в очах. Пам'ятаю, що мені дуже хотілося бути на місці тієї дівчинки, яку ніс на руках старшокласник із дзвінком. У школу ходити я любила. Мама не дасть збрехати, я летіла туди, ледь розкривши очі, і часто приходила до школи мало не разом з прибиральницями. Не знаю, чого мене несло туди так рано, але зупинити мене було нереально.
У молодших класах у мене був один улюблений предмет – англійська мова. Дуже цікаво нам його викладали, за індивідуальними підручниками, з картинками і картками, в ігровій формі. Займатися було одне задоволення, а коли предмет тобі в кайф, то і дається все легко! А ось математику я не любила ні в молодших класах, ні в старших... Геометрія була для мене тортурами. Уявити в просторі зріз піраміди з якимось кутом – це було нудно. У старших класах я здивувала всіх і себе. Незважаючи на нелюбов до алгебри і геометрії, я відкрила в собі величезний інтерес до фізики. Навіть в обласній олімпіаді брала участь...
Один з найяскравіших моментів молодшого шкільного життя був відкритий урок – "Проводи осені". Всі вбиралися за тематикою – хто з кетягами калини у волоссі, хто в хустці на плечі, хто в нових черевичках. А мені захотілося спідницю. Шили її разом із мамою. І оскільки досвіду швачок у нас не було, ми цю спідницю крутили-вертіли, різали-підрізали, в результаті, в моєму житті з'явилася перша міні-спідниця. Весь клас був у шоці. І мама теж!
В мені була і організаторсько-хуліганський жилка. У 7-му класі ми дружною юрбою дівчат побили хлопчика-кривдника. А потім тижні 2 ходили додому групками, щоб нас не виловили по одному. Шкільні дискотеки, вечірки, друзі, екскурсії – все це хотілося б повторити заново... Але іспити, зубріння, юнацькі прищики – ні, не треба, - розповідає Наталя Макаренко, керівник прес-офісу "Приватбанк" в Черкасах.
"Зараз хотілося б повернутися хіба що в деякі шкільні моменти"
Перше вересня пам'ятаю з фото. Це було цікаво – я давно хотіла в школу, батьки казали, що мене було важко тримати вдома - сильно розумна була. В школу ходити любила, там у мене була подружка і хлопчик, який подобався. Любила читання – у мене гарно виходило читати на швидкість, а я любила працювати на результат, а от по математиці була трійка. Мабуть, одна за всю школу...
Один із найяскравіших шкільних спогадів – мій 6 клас – найстарший в школі (тоді я навчалась у військовому містечку Оршанець). У менших класів уроки вже закінчувалися, а у нас було ще 1-2, тож ми залишались одні на всю школу. Тоді ми влаштовували таку розвагу: дівчата писали щось про кожного хлопця в класі, потім ми кодували ці послання і бігали по всій школі, поки вони у нас їх не позабирають, а тоді найрозумніший однокласник їх розшифровував.
Зараз хотілося б повернутися хіба що в деякі шкільні моменти: коли було багато друзів і багато ігор, розваг на свіжому повітрі. Насичене життя. Не те, що зараз – за комп'ютером. Ті емоції, коли ми розгортали "ресторанну" кухню з піску та листя на півдвору, чи коли 20 дітей грає в "козаки-розбійники"... У мене було чудове дитинство, - розповідає Таїсія Плахута, громадський діяч.
"Мені дуже подобалися всі "несерйозні" предмети"
Моє перше вересня запам'яталося дощем, через який святкова частина відбувалася в спортзалі школи. Пригадую, що всіх ставили парами хлопчик-дівчинка, а мій "обранець" був у зеленці, тому я боялася брати його за руку. Загалом, я була щаслива, що нарешті ходитиму в школу і дізнаюся багато нового.
Шкільні роки в мене викликають здебільшого добрі емоції і спогади. Важко було в першому класі, бо я не ходила на підготовчі курси і ніколи не була до цього в такому великому колективі (дитсадок я не відвідувала). Також важкувато дався перехід у середні класи. Незважаючи на природні здібності до гуманітарних предметів, я навчалася в фізико-математичному класі. Точні науки мені давалися непросто, але рятувала загальна ерудиція і вміння домовлятися з однокласниками про бартер: я тобі – твір, ти мені – тематичне завдання з алгебри. Обожнювала уроки російської, української та англійської мов і літератури. Завжди з натхненням підходила до творчих завдань, часто писала творчі роботи у віршах. Взагалі, мені дуже подобалися всі "несерйозні" предмети – співи, малювання, трудове навчання. Любила писати в шкільну газету, виступати на концертах і брати участь у конкурсах.
Найяскравіший спогад зі школи – перемога в національному конкурсі наукових робіт. Для мене, дівчинки з фізмату, було дивовижно пройти три етапи великого змагання і перемогти в секції української літератури. Це була моя перша в житті поїздка в Київ і перший масштабний проект, якому я присвятила декілька місяців. Там, у Києві, я вперше серйозно закохалася в хлопця, талановитого відмінника, який вразив мене грою на сопілці.
Не знаю, чи хотіла б я зараз повернутися в шкільні роки – я люблю жити сьогоднішнім днем і насолоджуватися моментом тут і зараз. Втім, я б залюбки переглянула якісь яскраві миті з тих часів на кіноплівці разом з однокласниками. Впевнена, це був би надзвичайно душевний кіноперегляд, - розповідає Юлія Кнюпа, коуч-тренер.
"Повертатися в шкільні роки зовсім не хочеться"
Перший клас і, власне, перше вересня в пам’яті не залишились. Найбільше запам’яталось, як нас в піонери приймали. Це один з найцікавіших моментів шкільного життя. Хоча в школу я ходити зовсім не любив, були предмети, які мені дуже подобались: англійська мова й фізкультура. Мабуть через те, що викладали їх хороші вчителі. Повертатися в шкільні роки зовсім не хочеться. Тому що дорослим бути добре: ти нічого й нікому не винен, - розповідає Олександр Мінаєв, фотограф.
"Уроки о 8 ранку для мене – тортури"
Своє 1 вересня не пам’ятаю. Весь перший клас уроки в мене проходили в дитячому садку, до школи я пішла вже в 2-й. Але оці урочисті лінійки, якщо чесно, мені ніколи не подобалися – стоїш ото, чешешся на сонці або мокнеш під дощем, поки дяді і тьоті виголошують якісь промови...
Найважче в шкільних буднях було рано прокинутися. Я 100% сова, все життя такою була, і уроки о 8 ранку для мене – тортури. Тому єдиний рік в моєму житті, коли я ходила на другу зміну був для мене просто щастям! Самі уроки давалися мені легко, особливо гуманітарні дисципліни. Дуже любила писати твори – весь час отримувала гарні оцінки, принаймні за творчу складову. Я не була відмінницею, хоча і вчилася непогано, школу закінчила зі срібною медаллю. Мені дуже допомагала гарна пам'ять – зазвичай усні домашні завдання я встигала вивчити на перерві перед уроком. Бо вдома цікавіше було гуляти, ніж сидіти за уроками.
Найбільш яскраво я пам’ятаю усілякі позаурочні заходи: КВН, театральні постановки тощо. Я все це завжди любила і брала в такому участь. Окрім того, що була можливість виступати і проявляти акторські таланти, можна було ще й законно прогулювати уроки. Тож ми з подругами говорили вчителям, що йдемо на репетицію, а самі йшли до когось додому і там собі досхочу теревенили, дивилися телевізор, грали в ігри. А ще дуже яскраво пам’ятаю, що коли був період всезагального захоплення серіалами, ми дивилися їх на уроках шкільної праці разом з вчителькою. Весь урок сиділи і страждали разом з Маріанною та Луїсом Альберто.
У кожному віці є свої плюси, мені добре там, де я зараз, тому повертати свої шкільні роки зараз не хотілося б. Оскільки я людина дуже незалежна, то дитсадівське та шкільне дитинство мене "напрягало" тим, що ти постійно залежиш від дорослих: туди не ходи, те не роби, оце вчи, отут виступай. Я більш комфортно себе почуваю, коли сама керую власним життям, - розповідає Вікторія Феофілова, координатор КМГО "Молода Черкащина".
"Школа – то примус, не терплю примусу ні в якому вигляді"
Першого вересня, коли йшов у перший клас, був дуже засмучений тим, що завтра знову доведеться туди йти. Мені сподобалось, але одного дня було б достатньо. З часом звик. Втягнувся. Але школу все-одно не полюбив. Ходив, як на каторгу. Був, правда, свій смак в перших класах. Групи продовженого дня і таке інше. Але вся ця романтика не від школи, а від того юного віку, коли все являється вперше. Любив гуляти, або лишатися вдома і читати те, що було цікавим. Читав дуже багато. Фантастику, пригоди, науково-популярні видання, поезію. А школа – то примус, не терплю примусу ні в якому вигляді. З предметів любив найбільше літературу, фізкультуру, трудове навчання, потім, в старших класах, прийшла любов до фізики. Ще був інтерес до англійської мови, бо хотів розуміти, про що співають улюблені гурти. Все решта було незрозумілим і малоцікавим. Якось не знаходив я себе ані серед однокласників, ані серед більшості вчителів.
Найяскравіший момент, пов’язаний зі школою, залишився в пам’яті надовго! Дівчинка, в яку я був закоханий в дитячому садку, пішла до школи на рік раніше за мене, і ми прийшли на її перший дзвоник. Тоді я перше пережив сум розтавання. Мені попереду ще "світив" рік дитячого садка. Привіт тобі, Саша Фокіна!
А з власного шкільного життя найбільше запам’яталась, певно, зустріч "випускного" світанку. Все відоме позаду і невідомо, що попереду. В шкільні роки хотілося б знову повернутися для того, щоб більше займатися музикою, а не для того щоб ходити в школу. Читати я навчився в дитячому садку. Решті вчуся зараз. Ех, де мої 17 років? - розказує Ярослав Литвин, поет, філософ.
"Зацікавленість у дисципліні пробуджував сам викладач"
Буду відвертим, я досить розмито пам’ятаю своє 1 вересня. Звичайно, пам’ять люб’язно малює зграйку першачків, нас кудись ведуть, якось розставляють, ми виконуємо вказівки на той час ще не знайомої першої вчительки та інших незнайомих людей. Десь за спинами тихцем витирає очі мама. Але стверджувати, що залишилося якесь відчуття свята чи дива я не буду, скоріше цікавість: що ж буде далі, і, можливо, трохи тривоги від усього нового. А далі почалися звичайні будні в школі № 11.
Були уроки, яких я чекав із нетерпінням, наприклад, співи, НВП, праця, інформатика, хімія. По цих предметах завжди були відмінні оцінки. Також були й уроки, які не дуже подобалися, їх не хотілося відвідувати, бувало, дуже чекав, коли закінчиться академічна година. Можливо, просто до якихось дисциплін була схильність, але, скоріше за все, інтерес, зацікавленість у дисципліні пробуджував сам викладач. Чудово пам’ятаю всіх вчителів улюблених предметів. Вони повністю викладалися на уроках, робили їх незабутніми й яскравими. Вдячний їм і понині.
Приблизно в 7-му класі я "підсів" на інформаційні технології. На той час у нас в школі вже з’явився комп’ютерний клас, де було з десяток комп’ютерів Atari і один, учительський, персональний комп’ютер на базі 286 процесора. В дев’ятому класі я вже, за дорученням викладача, проводив уроки інформатики для свого класу, а на дні самоврядування і для інших класів. Тоді ж я написав свою першу комп’ютерну програму – лабіринт, де потрібно було знайти вихід, використовуючи логіку. В день, коли завершив програмувати гру, так захопився кодуванням, що додому прийшов майже опівночі. Тому такий яскравий і щасливий день закінчився покаранням від батьків, які дуже переймалися моєю безпекою. Нагадаю, в той час мобільних телефонів ще не було, а бандитизм був – не зрівняти з сьогоднішнім, - пише Микола Бондаренко, директор КП "Дирекція парків".
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
