Фото: restplace.com.ua.
У Черкасах чимало цікавих та пам’ятних знаків, які є родзинкою нашого міста. При цьому чимало з них присвячені не тільки історичним постатям, а мають „корпоративне” коріння. Кому і чому вони встановленні – розповідає „Акцент”.
Старий Бик
Черкаська область щойно з’явилася на карті, а на неї зразу ж поклали відповідальне завдання стати передовою у тваринництві. А щоб не так, на словах, — зобов’язали викликати на соцзмагання найпотужнішу Київщину. Партія сказала „надо“ — діватися нікуди. З 1954 по 1958 роки виробництво м’яса в нашому краї зросло у 4,3 рази (принаймні, так писали газети, а чи то живою вагою, чи кінцевим продуктом, не уточнювалося). Отоді й вирішили прикрасити головний м’ясокомбінат області величавою постаттю Бика, як прямого призвідця успішного виконання директиви ЦК. Увічнили його фактурний образ 1959 року, тож наш Бик — найстаріша, а ще й найбільша „фірмова штучка“ міста. Символізував наближення Великодня, з чим напередодні свята навіть боролися міліцейські патрулі, був емблемою футбольної команди, тиражувався на сувенірній продукції, поліетиленових пакетах і поштових конвертах, тепер просто стоїть. Але ого-го як!
Дядя Вася
У листопаді 2004 року перед адмінбудівлею „Водоканалу“ вигулькнув симпатичний чолов’яга. Присутні, дарма що звідусіль, раптом всі як один упізнали в ньому „нашого дядю Васю“: дотепного водопровідника, який і діло своє знає, й потеревенити, коли нагода, не проти. Його „погруддя без постаменту“ є певним новаторством у скульптурному мистецтві, а коли зважити, що у нові часи дядя Вася став першим у переліку корпоративних пам’яток міста, зверхньо дивитися на найнижчу з таких не годиться.
Символічний М’яч
Роком пізніше Черкащина відсвяткувала 100-річчя місцевого футболу. Насправді 1905-й – то так, умовно, бо приблизно в той час австрійські заробітчани, які працювали у Бобринського в залізничних майстернях поблизу Сміли, вчили місцевих цілити межи штахети зв’язаним у вузол ганчір’ям. Але дивна англійська забавка прижилася. Ближче до 1910-го у прафутбол вже грали і в Черкасах. „Митниця“, „Соборівка“, „Бульварна“, „Гімназисти“, „Пристань“... Команди були різні, а ось форма переважно однакова, оскільки перешивалася з кальсонних комплектів.
Модні Земляки
От кажіть що хочете – а Проня Прокопівна і Свирид Петрович – стопроцентні черкащани. Пригадаймо: спочатку 1875 року один наш славетний земляк Іван Нечуй-Левицький надрукував міщанську комедію „На Кожум’яках“, а згодом, 1890-го, відчуваючи певний дефіцит національного репертуару, з дозволу автора інший видатний земляк Михайло Старицький адаптував її для сцени і так з’явилася комедійна п’єса „За двома зайцями“. Тож поява у травні 2009-го скульптурної композиції біля Дому моди Nina Vladi її головних персонажів стала не лише корпоративно обгрунтованою (обоє були ті ще модники), але й даниною шани двом великим українським літераторам. Популярність Проні та Свирида істинно всенародна, а їхні діалоги, нехай трохи й видозмінені у кіно або й цілковито відсутні в оригіналі, але доречні у мюзиклі, стали цитатними. „Главноє в чєловєкє нє дєньгі, а натурально хворма, вчьоность“. „Ну как можно в этом дурдоме соответствовать моменту?“. „Фуршет — это когда руками. Фуршет — это когда стоя!“...
Таємнича Незнайомка
Поява цієї шляхетної пані біля магазину ювелірної фабрики “Столична” на Смілянській у жоден спосіб не анонсувалася. Просто якогось чудового дня дама з ХІХ століття завмерла в очікуванні – і все. Хто така, звідкіля? Продавчині – молоденькі дівчата, не надто компетентні в питаннях, напряму не пов’язаних із коштовностями, лише характерно кліпали довгими віями. Десь аж за тиждень у знайомого антиквара, лавка якого неподалік, з’ясував: це легендарна й неперевершена у своєму амплуа Сонька Золота Ручка, королева криміналу Російської імперії. Були в її практиці й багатоходові комбінації, втілення яких за раз приносило тисяч по 100-200 рублів золотом, були й простенькі крадіжки для тримування себе у формі. Зокрема, завжди довгими красивими нігтями прямо під носом ювеліра вона перебирала дрібні неоправлені діаманти, виносячи по кілька штук, бо знизу нігтики змащувалися медом.
Підрахували якось, що усього Соф’я Блювштейн “заробила” десь близько 5,2 мільйона рублів, тоді традиційно підкріплених золотом. У теперішні часи в держрезерві України, мабуть, менше.
Її скульптурну появу для себе я пояснив просто: вона – оберіг. Як домовичок у помешканні. Мовляв, панове шопенфелери, вітринщики й медвежатники, я на місці, тож вам тут робити нічого. Ну або так: автор сценарію і режисер серіалу про неї – Віктор Мережко, теж певною мірою наш земляк, адже його шкільні роки минули в Руській Поляні, де він і надумав податися в кіно.
Грайлива Гривня
Пам’ятка біля Промінвестбанку на вулиці Небесної Сотні унікальна, адже легко “активується”. Може в цілому світі небагато подібних, які можна рухати, і вам за те нічого не буде. Вважається, якщо на молодик нашу Гривню тричі обернути за віссю (самому обійти її, погладити, прикластися лобом...), то місяць видасться грошовитим. Десь у Львові такому громадському надбанню ціни б не було, вже б і легендами поросло – “вуйко Місьо з Косова спеціяльно приїздив, то йому два лошєсі привело і швагер з Торонто долярів передав” – а у нас стоїть непорушно. Чи то стоїть не на видноті, чи черкащани такі “заземлені”...
Картопляний Індіанець
Сидить собі на сходах “Картопляної хати” біля ЧНУ і курить, бо в закладі заборонено. Бездоганний персонаж, адже бульба і тютюн – з його заокеанської батьківщини. Педро де Леон, Петро І, Северин Потоцький – пам’ятаємо, спасибі що доправили. Одначе, білоруси й українці мають понад 70 картопляних страв національної кухні, а американці своєї не мають взагалі. Фрі і чипси? Ну хочете – вважайте це стравами. Я не проти, але деруни сміятимуться.
Магістерка
“Постать, створена скульпторами, увінчана символом науки та інтелекту – магістеркою, а здійняті до неба руки є символом нестримного бажання пізнати невідоме”.
Овва... Це якщо вам не зрозуміло, хто і чому стоїть саме так біля ЧДТУ. Бо доводилося чути, що то студентка просить Всевишнього допомогти здати залік. Груба проза життя, нічого поетичного у цих технологічних студентів.
Відкрили корпоративну композицію, офіційно названою “Сходи знань”, у жовтні 2010 року з нагоди піввікового ювілею університету, який на час
свого заснування був усього лише скромним загальнотехнічним факультетом при Київському технологічному інституті... харчової промисловості. Доречно нагадати, що власні Альма-матерні окраси мають ЧНУ та школа №17. Це дві Сови: постаті менш пафосні, зате подібніші до студентів за вдачею, адже по-своєму мудрі, практично всеїдні і по ночах не сплять.
Борис Юхно, „Сонька, Гривня й Індіанець. Які корпоративні символи стали окрасою наших вулиць? „Акцент”, №2 від 6 січня 2016 року.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
