Першим Генпрокурором України сто років тому став уродженець Золотоніщини

07 січня 2016, 16:21

1

Першим Генпрокурором України сотню років тому став золотонісець, дружина якого першою запровадила свято Різдвяної ялинки в Одесі. Нащадок давнього козацького роду із Золотоніщини Сергій Шелухін,  хоч і не брав до рук шаблю, зробив усе, щоб Україна здобула волю, пише Козацький край.

Сергій Шелухін з’явився на світ 1864 року – в родині офіцера імператорської армії, у родинному дворянському маєтку в селі Деньги (сучасного Золотоніського району Черкащини). Власне, саме з-за того, що глава сімейства служив у війську московського царя, дідівське прізвище Шолуха він змінив на російський манер – Шелухін. З таким прізвищем і його син увійде великий Українець в історію своєї держави – Сергій Павлович Шелухін прославить синьо-жовте знамено і до останнього подиху боротиметься за визволення своєї нації…

Не зважаючи на «русифікацію» прізвища, батьки Сергія ростили його в любові до всього українського, до історії свого роду, одна з гілок якого брала початок від соратника Богдана Хмельницького – козацького полковника Панькевича. Хлопець здобув блискучу освіту, причому першим його вчителем був племінник Тараса Шевченка Іван Бойко. Вже у Лубенській гімназії Сергій Шелухін демонстрував прекрасне знання грецької мови і латини та аналітичні математичні здібності, які дозволили йому ще у 8-у класі… написати власний підручник з тригонометрії, схвалений відомими вченими.

У 19 років Сергій Шелухін став студентом престижного Київського університету Святого Володимира (нині – імені Тараса Шевченка). Навчався на фізико-математичному факультеті курсу, якого й назву не кожен запам’ятає з першого разу –  «Алгебраїчний аналіз диференціального та інтегрального числення», причому серед його викладачів були переважно німці (Авенаріус, Шіллер, Роммер), але був і земляк із золотоніського хутора Маліївка, що біля Кропивни, професор Михайло Ващенко-Захарченко, який навчався математиці в університетах французького Парижа. Втім, через два роки навчання імениті викладачі не втримали юнака від переведення на юридичний факультет того ж університету Святого Володимира – Шелухіну хотілося стати суддею, бо тільки людей цієї професії він вважав більш-менш вільними в Російській імперії, вся ідеологія якої була вибудувана за принципом сліпої покори царю…

Студент-юрист навчається на відмінно і демонструє просто неймовірні успіхи – його дослідження з римського та давньоруського права отримують найвищі оцінки викладачів. Водночас він знаходить час, щоб активно включитися у діяльність підпільної студентської спілки, діяльність якої була спрямована на національне українське відродження.

Від 1902 року і аж до самого розвалу імперії (15 років!) Сергій Шелухін служить в Одесі, де стає Генеральним суддею і сенатором. При цьому відстоює рівноправність жінок у засіданнях кримінальних і цивільних судових процесів, кидає виклик системі, протестуючи проти практики використання судової системи як засобу тиску влади і панівних партій на населення – називає це «легалізованим терором».1888 року, несподівано для викладачів їх улюблений студент, не зважаючи на настійливі рекомендації поступати у професуру університету і самому стати його викладачем, залишає Київ і вирушає в провінцію заробляти на власний хліб. Стартувавши з нижчих судових посад у Єлисаветграді (нині Кіровограді), демонструє здібності найкращого фахівця з цивільного та кримінального права. Працюючи у Єлисаветградському окружному суді, водночас стає мировим суддею у Кам’янці-Подільському. Молодого суддю обирають головувати на засіданнях з’їзду мирових суддів, запрошують на посаду прокурора окружного суду в молдавському Кишиневі. Водночас за справедливість і букву Закону, рівного для всіх верств населення, він бореться не лише у судових залах. Шелухін пише близько двадцяти наукових праць з питань права, які викликають жвавий інтерес у суспільстві і змушують реагувати законотворців імперії. Золотонісець пише статтю про фальшивомонетництво – «Шахрайство, яке може бути покаране» – і вводиться закон, який швидко ліквідує на території України випадки фальшування грошей. Так само після публікацій Шелухіна наводиться лад у питанні визнання прав позашлюбних дітей у Бесарабії, і навіть Сенат, «височайше соізволів рассмотрєть» його гнівні статті, на якийсь час припинив практику незаконних позасудових арештів, яка процвітала в жандармській Росії.

Водночас продовжує «націоналістичну» діяльність – стає одним із співзасновників місцевої «Просвіти», яка ставить за мету відродження української нації. У революційному 1905 році виступає на першому в Одесі українському мітинзі – двом тисячам людей розповідає про те, що Акт про союз між Москвою і Україну 1654 року не має жодної юридичної сили, бо від перших же днів своїх був безліч раз підло порушений Москвою.

У просвітницькій діяльності Шелухіна активно підтримує його дружина Любов, яка стає організатором перших в Одесі Різдвяних святкувань для дітей – в 1907 році на першу в Одесі Різдвяну Ялинку в будинку «Просвіти» на вулиці Софіївській, 30 вона збирає близько 300 дітей – ті приходять у вишиванках, декламують українські вірші та співають козацьких і народних пісень…

У серпні 1908 року саме наш земляк, запрошений від одеської «Просвіти» на Всеросійський археологічний з’їзд у Чернігові вперше в історії наукових з’їздів проголошує свою доповідь не на “вєлікорусском язикє», а українською мовою. Причому доповідь називається «Про стародавності і державно-правове значення назви «Україна» – і українські делегати влаштовують бурхливі овації…

Погостювати в Одесу до Шелухіна приїздить знаменитий Іван Франко, у домі Шелухіних постійно збирається еліта одеської інтелігенції… Свободолюбивий сенатор регулярно готує ґрунтовні наукові розвідки на тему історії України, у своїх полум’яних виступах перед учасниками «Просвіти» часто посилається на думки й цитати щодо  права українського народу на самовизначення, озвучені Тарасом Шевченком, Михайлом Грушевським та іншими. Український та російський народи Шелухін вважає абсолютно різними у відношенні до своїх прав і свобод. Він пише: «Українська історія виховала в українському народі, на противагу московському, правове думання, з яким в усі часи своїх рухів народ український на своїм прапорі мав гасло «За працю і вольності!»…

Навіть коли занадто діяльну «Просвіту» влада прикрила, Шелухін продовжує працювати для України – у товариствах «Український клуб» та «Українська хата». Після буржуазної революції у лютому 1917 року його запрошують на службу до Петрограда, та він відкидає пропозицію, пояснюючи це тим, що Україну ніколи не збирається міняти на Росію.

Після остаточного розвалу імперії Сергій Шелухін з головою поринає у державотворчу діяльність, сподіваючись, що молода Українська Народна Республіка навіки вирветься з лабет Москви. Перебирається до Києва, Шелухіна обирають до складу Центральної Ради, де він очолює фракцію самостійників і різко виступає проти обережних автономістів і федералістів, зазначаючи, що тільки повна незалежність від Москви є гарантією неповернення національного гніту. Сергія Шелухіна призначають спочатку Генеральним суддею, а потім Генеральним прокурором, у двох урядах (Голубовича і Чехівського) він очолює Міністерство юстиції УНР. Водночас займається дипломатичною діяльністю. Допомагає прискорити мирні переговори у Брест-Литовському. Попереджає, що більшовицькі комісари налаштовані щодо України не краще, аніж свого часу – московський царат і очолює делегацію України на переговорах з Росією 1918 року, відстоюючи право українців на самовизначення, а 1920 року представляє Україну на мирній конференції в Парижі.

Після поразки Визвольних змагань емігрує до Відня, а потім до Праги. У Чехії стає професором карного права та історії України, деканом факультету права і суспільних наук, викладає для студентів Українського Вільного Університету та Українського педінституту імені Драгоманова у Празі. Також в еміграції продовжує займатися громадською діяльністю – опікується музеєм Визвольної боротьби України й очолює Всеукраїнську національну раду у Відні, відстоюючи ідею необхідності поновлення інституту гетьманства після визволення України від більшовиків.

У своїй останній роботі в 1936 році визначний правник пише про причини втрати Незалежності – до тих слів варто дослухатися і зробити висновки й сучасним українцям… «Для оборони українського державотворчого руху… потрібні великі зусилля нації, – пише Сергій Шелухін. – А передусім праця, озброєна науковими знаннями інтелігенції. Було фатальним блудом те, що українська інтелігенція з 1917 року у своїй пануючій масі відкинула історичні права народу й традиції. Проголосила себе монопольним носієм істини, розуму й знання, джерелом прав і свобод та творцем всього для народу, а Україну зробила коритом для себе і своїх прибічників».

Серце людини, яка понад усе любила Україну і мріяла про волю для неї, перестало битися в останні дні 1938 року – 25 грудня. Похований Сергій Шелухін за тисячі кілометрів від рідного села Деньги на Золотоніщині – у столиці Чехії, Празі.

Коментарі

Вгору