Черкаський історик Борис Юхно розповідає, що шкільна форма минулого століття вислухала на свою адресу вже багато "фе". Вона була й “вбранням покоївок”, і “совковим атавізмом”, і навіть одягом із секс-шопів. Історик навіть пригадує анекдот: "Дорогі випускниці, не викидайте свої шкільні сукні та фартушки, вийдете заміж – вони вам ще знадобляться”.
Наприкінці серпня 2017-го в обласному краєзнавчому музеї відкрили тематичну ретро-виставку “Подорож до Країни знань”. Виставка відбулася з декорованою дитячою кімнатою, в якій невідома середньостатистична школярка могла готувати уроки в першій половині 1960-х.
- Принаймні, предмети інтер’єру з фондів підібрали тогочасні. А ось шкільне плаття на вішаку було з прикінцевих 1970-х. Ну то таке, на загальну позитивну картину певна невідповідність не впливала. Але ж знайшлися колеги, які саме щодо форми “відписалися чорним”. Мовляв – клятий тоталітарний режим, змушував дітей ходити в одностроях, душив особистість змалечку й тому подібні висновки. Але прикметніше, що про радянську школу “в оригіналі” авторка матеріалу могла знати не більше, аніж я про червону планету з “Марсіанських хронік” Рея Бредбері, позаяк вирахував: до школи вона пішла вже на десятому році незалежності, - пригадує Борис Юхно.
Радянська шкільна форма, принаймні – для дівчаток – була стильною й істинно жіночою. Наскільки практичною – цього Борис Юхно каже, що знати не може, зате точно знає, що вона була ще й помірно-спокусливою.
- У далекому 1834 році був ухвалений закон, який затвердив загальну систему всіх цивільних мундирів у Російській імперії. Складовою системи стали гімназійні і студентські мундири. А 1896 року з’явилося положення про гімназичну форму для дівчаток: строгі сукні певних кольорів для різного віку, плісировані спідниці до колін, манжети, комірці... Відтоді в усе це вдягалися й гувернантки (а не покоївки). 1918 року, у форматі боротьби з пережитками царсько-поліцейського режиму, шкільну форму скасували більшовики, та по всіх лихоліттях її знову увели 1949-го. А заодно на кілька років – й роздільне навчання, - пригадує історик.
Упродовж 1950-х хлопчача форма нагадувала військову, під ремінь і з фуражкою, для дівчаток теж не передбачалося нічого вишуканого: безальтернативні вовняні темно-коричневі сукні з робочими чорними чи святковими білими фартушками.
- Тоді навіть шкільні зачіски строго регламентувалися. Коли не помиляюся, була навіть така хлопчача модель стрижки, “Шкільна”. Школярки плели коси або ж фіксували волосся невидимками. У 1962 році хлопчаків переодягли у сірі вовняні костюми, а в 1973 році – у костюми із синьої напівшерстяної тканини з емблемою й алюмінієвими гудзиками. У 1976 році дівчатка теж стали одягатися по новому – у темно-коричневі сукні. Білі комірці – як для дівчаток, так і для хлопців, – окреме випробування. Не так для них, як для мам і бабусь. Прати, прасувати, підшивати... Морока! Зате дисциплінує. Школярки вміли це робити, та й школярі, хоч і не всі, теж. У середині 1980-х старшокласниці могли змінити плаття й фартух на синю спідницю, сорочку, жилетку й піджак.
В Україні форма для хлопчиків була коричневою, без нарукавної емблеми на піджаку на відміну від “московської”.
- Цупкенькою такою, “витривалою” була та форма до фізичної активності. Теперішні шкільні піджаки – точні копії дорослих “ділових”. Вони абсолютно не розраховані на позаштатні ситуації, хоч і красивіші, - згадує Борис Юхно.
Ціна "шкільної краси"
Наприкінці 1970-х шкільна сукня коштувала 8 – 10 рублів, два фартухи – чорний і білий - по 3.50, тож разом 7. Манжети й комірці – прості по 50 копійок, мережеві – 1 рубль. Тоді ж у “Дитячому світі” чи універмазі костюм для хлопчика можна було придбати за 17 – 17,5 рублів. Сорочки – 3 – 3.50.
Відколи 1992 року шкільну форму в Україні скасували, відтоді і впроваджують. При тому, скасовують у Києві, а повертають на місцях. І все тому, що за базовим освітянським законом кожному навчальному закладу гарантується право самостійного ведення господарського та навчального процесів. Саме тому за формальною згодою муніципальної влади кожна дирекція може встановлювати які завгодно правила й вимоги до зовнішнього вигляду учнів.
- І тут починаються “схеми” - централізовано пошиті краватки для хлопчиків за ціною дорогих чоловічих, а то й доносяться “наполегливі рекомендації” батькам, де має бути пошита вся “форма для класу”. Все це з тієї ж серії, де мають бути виготовлені меблі, хто конкретно має фотографувати на випускному, в якому закладі він відбудеться... При тому активіст(-к)и з батьківського комітету, зазвичай моцні такі жіночки з купою тексту на вустах як до ладу, секретно вам скажуть, що “ми хотіли там, але нас попросили отам”, - пояснює Борис Юхно.
Гортаючи підшивку української версії “Комсомольской правды” за 2003 рік в “Столичной хронике”, історик натрапив на статтю до цієї теми з провокаційною назвою “В школу – в чулках, памперсах и с туалетной бумагой!”.
- Подібні хайпи й робили виданню тираж, то таке. Всі ж знають, що на шкільних базарах скуповувалися дорослі, то чому б їм не запропонувати заброди чи памперси? Це аж ніяк не робить товари шкільними. Однак, пропозиція крупномірних бюстгальтерів, презервативів і панчох з пояском справді трохи дивує. Тепер не так, щоб дуже, та все ж, - каже Борис Юхно.
Історик цитує: "Школьные Лолиты добросовестно запасаются к учебному году всяческими сексуальными штучками. Если не удасться соблазнить учителя (здається, тут “комсомольці” пробили дно), то хотя бы одноклассникам головы вскружить, получится точно! Говорят, под школьной формой такие чулочки смотрятся великолепно. Цена в 40 гривен нимфоманок (очевидно, малися на увазі німфетки, адже з німфоманками їх різнить років 20 віку) не останавливает, и постоянно хочется... в школу”.
Раніше ми повідомляли, що Черкаські школи можуть виграти подарунки, якщо вчителі будуть вакциновані від Covid-19
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
