Черкаська родина завела 15 поні

10 вересня 2015, 11:25
Людмила Редька стоїть із поні на території стаєнь. З чоловіком тримають 15 поні шетландської породи

Людмила Редька стоїть із поні на території стаєнь. З чоловіком тримають 15 поні шетландської породи

— Поні у нас з'явився десять років тому. Чоловік купив Мері в черкаському зоопарку. Катали в парках дітей, — розповідає Людмила Редька, 32 роки, з Черкас. Із чоловіком Ярославом мають поні-клуб "Кентаврик", інформує Gazeta.ua.

— Із 2008-го жили в Криму, — каже Людмила Редька. Зустрічає біля воріт клубу на околиці Черкас. Вона струнка, пряме світле волосся спадає на плечі. Чоловік саме поїхав по сіно. — Якось дізналися, що в Бахчисараї люди продають поні Кентаврика. До того він жив у лісника разом з іншими поні. Чоловік раптово помер, усіх тварин випустили на волю. Потім невідомі з вертольота їх розстріляли. Врятувався лише Кентаврик. Місцеві знайшли його в ямі.

Із Криму до Черкас ми повернулися незадовго до анексії. Там було важко. За дозвіл працювати в хорошому місці на набережній мусили платити захмарні гроші. Та й ветеринари були неадекватні.

Подружжя має 15 поні шетландської породи. Вони невибагливі, витримують низькі температури. На них навчають дітей верхової їзди, влаштовують прогулянки лісом, виїжджають на домашні свята.

— Батьки однієї дівчинки на день народження зробили їй сюрприз — відвезли у садочок на поні. Коли дитина вийшла з дому й побачила його, очі були по п'ять копійок. До садочка їхала з десяток кварталів. Емоції не передати. Верхової їзди навчаємо дітей із шести років.

Поні живуть у двох стайнях. У дворі охайно, зелені газони пострижені. Під накриттям — купа тирси на підстилку для тварин. На асфальті проти сонця ніжаться з десяток котів.

— Котів у нас 12. Поні до них звикли. Але деякі кішки цим користуються — лягають на місце поні. А ті мусять стояти, — посміхається Людмила, веде до конюшень. Вони до половини зроблені з цегли, вище — металева огорожа. Із-за одної видніються голови рудого Велінгтона і вороної Мері. У всіх вичесані гриви й хвости.

— Еффорд стоїть сам, — Людмила показує на білого в темні плями поні. — Масть називається чубара. Погладити не можна, бо чіплятиметься губою. А його сусід Моня має рідкісні голубі очі. Такі поні дуже ціняться.

Над сусідньою хвірткою висувається голова чорного поні з короткою гривою.

— Це Забава, мул. Тато — віслюк, а мама — поні. Дуже розумна й вольова. Раніше жила з Кентавриком, поки його не купили кияни. Тут був жорсткий матріархат. Тільки принесуть щось смачненьке, Кентаврик стоїть у куточку й навіть не намагається підійти. Все — лише Забаві. Як треба, дає йому знати, щоб став на місце. Коли гуляли в леваді, Кентаврик мав завжди бути поруч. Тільки перейде на іншу леваду, Забава здіймає крик. Заводиш його назад, вона йому — на-на-на — надає задніми копитами копняків, — гладить Забаву Людмила.

Більшість поні народилися у клубі. Деяких привезли з Нідерландів, Польщі та Чехії.

Середня вартість дорослого поні — 20 тис. грн.

40 кілограмів — максимальна вага дитини, яка може їздити на поні. Вартість години катання у поні-клубі "Кентаврик" — 200 грн.

1,5 тонни сіна з'їдає за рік поні. Коштує воно 3 тис. грн.

Коментарі

Вгору