Вони стояли в темряві, націливши на нього автомати. У них були заручники – троє молодих уманчан… Це було в лісі під Уманню, де вперше кримські спецназівці з українських правоохоронців стали терористами і заховалися за спини заручників… Проти них стояв Сергій… «Хлопці, давайте обміняємось, я багато коштую» - сказав він. Один із кримчан знімаючи маску відповів – я тебе знаю… Ти морпіх. Ти служив у сусідній частині. Міняємось…»
Про це інформує "Вечірня Умань".
Для нього війна розпочалася з блок-посту на Подібній. Коли втікаючи з Києва, мікроавтобус важко озброєних «Альфівців» напоровся на блок-пост. Зав’язалася стрілянина – правоохоронці гатили по хлопцях з дубинками гумовими кулями… Втікаючи на пробитих шинах по лісах, вони на заправній станції взяли у заручники молодь. Застрягши у лісі, їх наздогнали хлопці з блок-поста… Ситуація загострилася – з одного боку стояли з мисливською зброєю. З іншого – бійці кримського антитерористичного підрозділу «Альфа», які вже взяли в руки не травматичні пістолети, а важке озброєння. Використавши, як щити, трьох уманських хлопців…
Він один із тих, хто є секретною зброєю України. Без них, зараз усе було б не в Донецьку, а вже набагато ближче… Люди, які не дають інтерв’ю. Люди без імен та обличчя… Люди, перемоги і спецоперації яких згодом будуть в підручниках, але ніколи не стануть темою статті. Люди, які не мають права на ротацію і мають лише одне право – повернутися з перемогою. І він – уманчанин.
Позивний – Морпех. Звуть – Сергій. Усе інше – не для преси. В Умані живе його сім’я. А сам він – боєць бойового спеціального підрозділу. Його професія – війна. І спеціалізуються лише на одному – перетворенні ворога на добрива для української землі…
Ми продовжуємо писати історії уманчан – справжніх героїв…
Підрозділ «безсмертних»: люди, які не вмирають…
- Як потрапив до спецпідрозділу?
- Мріяв служити з дитинства. Сам попрохав йти в армію ще в мирні часи. Займався спортом. Мене хотіли запихнути в ракетну частину. Але не схотів. Тоді побачили особисту справу і запропонували служити у спецназі. Потрапив в окрему роту спецназу південного територіального командування. Повернувся у 2007 році. Пішов влаштовуватися до міліції. Сказали, що потрібно дати хабаря, аби отримати роботу. Плюнув. Поїхав до Києва – на контракті відслужив сапером. Потім пробував їздити до Польщі на заробітки. Коли повернувся, знову до військомату – пішов на контракт до морської піхоти. В десантну штурмову роту першого окремого феодосійського батальйону.
- Служив у Криму? Як там було з настроєм у вояк? Спитаю як у військового, ми могли б відстояти Крим?
- Анексію можна було зупинити. Там проживає близько 4 мільйонів людей. Тоді як підрозділів було багато. Морська піхота, Альфа, Вега, Омега, прикордонники. Якби заблокували частини і переправу, ми могли б не дати вийти російським військам. Росія тоді вчинила хитро. Під приводом олімпіади в Сочі, в Козачу бухту зайшли десантні кораблі. Ніхто не знав, що там морпіхи… Але всі війська росіян були зосереджені на одній базі. Можна було швидко їх заблокувати.
- Але при в’їзді до Криму «Беркут» тоді влаштував блок-пости. І як діяти з місцевим населенням?
- Хто такі «Беркут»? Їх можна було б узяти в кільце – і за день-два вони б здалися. Це люди, які не вміють воювати. Вирішили б усе без стрілянини.
- А як бути з українськими підрозділами, де були ті, хто не поділяв українську ідею?
- Турчинов був виконувачем обов’язків Президента. Невиконання наказу головнокомандувача – кримінальна відповідальність. Сил було достатньо, щоб зупинити анексію.
- Як потрапили на фронт?
- Коли трапився Майдан, працював вже в Умані. Я не поділяв ідею Майдану – ходити з Європрапорами. Для мене існує лише один прапор – український. І одна країна – Україна. Але коли почалися події на Подібній – пішов на блок-пост. Коли почалася мобілізація – до военкомату… І мене… не взяли!
- Обурився?
- Дуже. Навіщо брати новобранців, коли є ми. Які можемо набагато ефективніше працювати. Могли б бодай інструкторами взяти. Хлопців же треба тренувати ! Дізнався про набір до Нацгвардії. І пішов першим. Потім забрали в розвідку. Був замкомандира развідгрупи. Тренували хлопців. Дуже довго просилися на фронт. Нас не хотіли відправляти. Але вирвалися. Приїхали в Ізюм. І пішли – на блокпост. Потім брали штурмом Селезньовку. Взяли. І нам… сказали відійти. Далі закрутилося - Слов’янськ, Дебальцево…
- І тебе з твоїм досвідом досі не брали в спецпідрозділ?
- Взяли лише тоді, коли повернувся з Нацгвардії. Зателефонували з невідомого номера і запропонували службу. Пішов.
- Щось про бойові операції можеш розповісти? Чув, ваш підрозділ відзначився у Пісках, Попасній, Станиці-Луганській, Щасті…
- Я не можу розповідати про бойові операції.
- Що найважче на фронті?
- Везти додому, до Умані, «вантаж 200»
- Про вас кажуть – люди без страху. Це правда?
- Ні. Всі бояться.Мені було один раз дуже страшно. Обстріл «градами» накрив нас на перехресті доріг. Одна ракета, друга, третя… Укриття немає. Ми лежали на перехресті… Страх вийшов сміхом. Ніколи в житті так не сміявся. Істерично. Потім зайняли оборону. Бо після обстрілу зазвичай починається атака. Сепаратисти заганяють вас у бліндажі, а коли обстріл закінчується і ти виглядаєш – отримуєш кулю. Був дуже гарячий бій. Спалив ствол кулемета… У нас з новачків був молодий офіцер і дід. Дід заряджав обойми, молодий офіцер носив. Коли бій закінчився, дід сидів мокрий з голим торсом, а на руках були велетенські пухирі… Зараз згадуєш це - і смішно. Тоді було не до сміху.
Запальна гречка: Ось так палають "мирні" гумконвої
- У Бога віриш? Хто тебе береже?
- Не сказав би що дуже віруючий. Мене береже малюнок, намальований дитиною, що захований у мене в бронежилеті. Та віра моєї матері в мене. Коли йду в бій, знаю – позаду моя сім’я. Позаду – моя країна !
- З тилу хтось допомагає?
- Нам дуже допоміг уманський «Булат». Приклади, приціли, обладнання. Не передати, як я вдячний хлопцям. Вони чимало народу врятували своєю допомогою.
- Коли повертаєшся в місто, бачиш якісь зміни?
- Бачу. Місто змінюється на краще. Щось робиться. Єдине що ображає – ось один з наших хлопців пішов працювати чиновником. І його вже ображають, обзивають, називають продажним… Ми перші пішли воювати, щоб армія зуміла сформуватися. Ми приймали бої. Воювали за Україну. А тут ті, хто не має волі захищати країну, без розбору обзивають усіх.
Народ вибрав людей. А крики і галас робиться, щоб заблокувати роботу? Це для чого? Щоб міськрада не змогла працювати? Щоб потім кричати, що влада нічого не робить?
Піски під захистом: Святий МИКОЛАЙ та українські спецназівці - разом
- Віриш в Україну.
- Вірю. Це моя країна. І буду боротися. Я дав присягу на вірність народу і держави. Я вірний для держави і народу. Якщо сказав слово – не відміняю. Буду робити і йти до останнього.
- Як жити в мирному місті?
- Зараз заспокоївся. А раніше образа була. Ми воюємо. А деякі папині синочки катаються на машині напідпитку. В Європі немає такого, що п’яні за кермом. Реагував на салют, свист – здавалося, це міна летить. Але до вього звикаєш.
- Чи є життя після АТО?
- АТО ще не закінчилося.
- Що ти побажаєш тим, хто йде на 7 хвилю.
- Не вмикати героізму. Але не давати задню. Бути з тверезою головою, не психувати. Працювати без паніки. Бо ти тоді не боєць. Проста одиниця, що буде бігати і кричати. Побажаю холоднокровності. Війна розставить, де тебе поставити. Усім бажаю повернутися живим.
- Чим привітаєш сім’ю зі святами?
- У ці дні я буду в місцях, де проблеми з зв’язком… Привітаю їх тим, що повернуся цілим з спецоперації. І з перемогою. Її я присвячую своїй сім’ї і своїй країні !
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
