“Недовіра до приматів, “дупка” шоколаду та любов до зброї”: з якими дитячими спогадами живуть відомі черкащани

01 червня 2020, 21:32

Фото тематичне

Щорічно день захисту дітей в Україні відзначають 1-го червня. І оскільки всі ми - родом із дитинства, журналісти "Про все" вирішили дізнатися, які пам'ятні події закарбувалися у пам'яті відомих черкащан.

Попри те, що більшість світлин черкасців чорно-білі, їх об'єднує ще дещо: веселе дитинство та яскраві згадки про моменти, які стали важливими у майбутньому.

Ігор Зайчук

Черкащанин Ігор Зайчук розповідає, що найбільш яскрава згадка про раннє дитинство пов'язана у нього зі зброєю.

- Мені було два чи три роки і, мабуть, як і більшості малюків мене іноді мучили кошмари. Однієї ночі наснилися велетенські павуки і прокинувся я від того, що дуже плакав. Тоді до мене підійшов батько і коли дізнався, чому я плачу, поклав під подушку іграшковий пістолет, - розповідає Ігор Зайчук. - Він сказав, що якщо павуки з'являться знову - я зможу їх постріляти.

За словами черкащанина, після того випадку нічні кошмари з його життя зникли, однак з'явилася любов до короткоствольної зброї.

Діяна Тяско

Членкиня виконавчого комітету Черкаської міської ради Діяна Тяско згадує, що найбільш приємні емоції з дитинства у неї викликали ситуації, коли в будинку вимикали світло, а в 90-х це ставалося періодично в усіх населених пунктах України.

- Тоді ми запалювали свічки, гасову лампу (гасянку), збиралися всією родиною в одній кімнаті й тут починалося найцікавіше. Тато влаштовував виставу (мій брат молодший говорив "нистава", досі так кажемо, для збереження пам'яті про традицію). Батько брав м'які іграшки, які були "акторами" у його руках, і розповідав цікаві й дивовижні історії, доповнював їх місцевим колоритом, - розповідає Діяна Тяско. - Серед головних героїв можна було впізнати голову села, комірника, голову "колгоспу", вчителя та інших реальних людей. Але їх ролі грали "тигрик", "дракоша", "зайчик", "котик" та інша м'яка фауна.

Доповнювала цю виставу мама Діяни Тяско "театром тіней". На глиняних стінах, завдяки світлу від свічок, оживали песики, курочки, чайки, олені та інші "рукотворні" тіні.

Валентин Чернявський

Журналіст і пранкер Валентин Чернявський каже, що історію, яку він розповідає, згадує щоразу, коли його запитують про дитинство.

- Дітей у моїй сім'ї було четверо. Ми жили доволі бідно і коли мама (а найчастіше вона десь купувала солодощі), їх ділили порівну на шість частин. Якщо це була шоколадка - ножем розрізали на маленькі рівні шматочки. І я завжди намагався обирати "дупку" - там було зазвичай найбільше шоколаду, - згадує Валентин.

Тарас Цимбалюк

Актор із Корсунь-Шевченківського Тарас Цимбалюк розповідає, як у дитинстві його загубила старша сестра дорогою до дитячого садка.

- У нас із сестрою різниця у віці - 8 років. Одного разу зимою вона мене в санчатах везла у дитсадок разом із подружкою. Я був зовсім маленьким - ходив, мабуть, у другу молодшу групу садка. І по дорозі моя сестра з подружкою так забалакалася, що не помітила, як я випав у сніг. А була зима і мене мама так закутала, що я не міг пошевелиться взагалі - пам'ятаю, що тільки лежав на снігу і дивився на небо, - пригадує актор.

Помітили зникнення малого Тараса дівчата лише тоді, коли майже дійшли до дитячого садка. Повертатися до нього довелося близько кілометра.

- Спершу, коли вони повернулися, я плакав, потім сміявся, а вони разом зі мною. І цей випадок із дитинства характеризує ту ситуацію, коли у старшої дитини вже є власні інтереси й особисте життя... і малий брат, - жартує Тарас Цимбалюк.

Юлія Фомічова

Дитинство прессекретарки Обласного центру служби крові Юлії Фомічової минуло на околицях Сміли у селі Гречківка. Називає цей період свого життя черкащанка як "Дитинство середньостатистичної дівчинки з Гречківки".

- Ми практично нікуди не їздили відпочивати. Навіть на канікулах залишалися в селі, бо бабусі з дідусями жили в декількох хвилинах ходьби, школа також була поруч. І я безвилазно повний рік жила практично в Гречківці. З улюблених розваг - їздити в бібліотеку по книжки і потім жадібно їх читати. Але приміщення бібліотеки було там само, у Гречківці, - згадує Юлія Фомічова.

Черкащанка розповідає, що попри життя в селі у неї завжди були цікаві пригоди: узимку на санчатах вона каталася з гірок по морозі до того стану, поки не починали "зашпарі заходити". Влітку ж купалася в річці біля кладки. А ще - ловила з подругою світлячків, давала їм "заморські" імена та селила у багатоквартирні будинки з сірникових коробок.

- Пам’ятаю, як я пасла курей і шукала господарів кошенятам, яких приводила кицька Харитя. Згадую і свою валюту - гроші з листя: бузок - 10 гривень, шовковиця - 5 грн, абрикоса - 2 грн, яблуня - 20 гривень. На вулиці торгували саморобними букетами. Одне "але" - по ній майже ніхто не ходив - хіба сусіди з роботи й на роботу - тому бізнес просувався так собі, - розповідає пані Юлія.

А ще прессекретарка Обласного центру крові згадує безкінечні городи - як їй доводилося полоти, рвати бур'яни, садити та вибирати картоплю. Після того у неї з'явилася дитяча мрія - ніколи не мати городу.

Андрій Шалімов

Виконавець Андрій Шалімов (псевдонім "Фріл") розповідає, що у нього з музикою було пов'язане усе дитинство - коли йому було 7 років, він уже грав на сопілці у черкаській музичній школі. І найбільш пам'ятна подія у нього пов'язана з навчанням у музичній школі.

- Наприкінці року в музичних закладах діти здають «випускні» екзамени — грають на сцені 1-2 твори. В останній день мого першого року навчання в музичній школі до нас у гості приїхали родичі. Я успішно здав екзамен і ми одразу усією юрбою поїхали в черкаський зоопарк. Біля входу стояв чоловік із мавпою, продавав «фото с обезьянкой». Мавпа, побачивши нас, дуже пожвавилась, і коли моя мама проходила повз неї, стрибнула, зірвавши окуляри з маминого обличчя. Ситуація наступна: ми — регочемо. Мама — намагається наздогнати мавпу. Мавпа — щосили гризе окуляри, - згадує музикант. - Це тривало певний час, поки не стало ясно, що людині (тим більше без окулярів) наздогнати мавпу складно. Не знаю, як мені 7-річному спало це на думку, але я зіграв на сопілці те, що пару годин тому грав на екзамені в музичній школі — і мавпа зачаровано завмерла на місці.

Андрій Фріл із мамою

За легендою, кобри та інші змії завмирають, коли чують, як грають на духових інструментах, а тут спрацювало і з мавпою Андрія.

- У мами на окулярах лишились сліди від мавпячих зубів. У нас — дивні спогади з дитинства і недовіра до приматів, - жартує Андрій Фріл.

Зоя Вовк

Речниця патрульної поліції Черкаської області Зоя Вовк згадує, що в дитинстві була шибайголовою і постійно перебувала у хлопчачому товаристві: грала з ними у війнушки, футбол, їздила на велосипеді й любила лазити по деревах.

- Нерідко я билася з хлопцями, якщо ті намагалися скривдити й могла гідно відповісти, але інколи додому поверталася з синцями. Через це батьки мене часто лаяли. Взагалі я кругом була активісткою і "заводилою". Та разом із тим мені легко давалося навчання та творчість, - розповідає речниця патрульної поліції. - Я писала твори, вірші, гарно малювала, а у школі створила куточок успішності й досягнень класу. Постійно брала участь у шкільній самодіяльності й конкурсах і декламувала вірші відомих поетів.

На обласному конкурсі читців Зоя Вовк представляла Катеринопільський район в 11 років, і ставши переможницею з віршем Тараса Шевченка «Причинна», поїхала до нашого Криму в Артек. І найтепліші спогади родом із дитинства - про батьків, які виховували майбутню правоохоронницю так, аби вона залишалася чесною та завжди відповідала за свої вчинки.

Підготувала Аліна Євич

Коментарі

Вгору