Військова форма, бушлат, берці і… довгі вії та красивий манікюр - це солдати Канівського військкомату - Ірина Григоренко (м.Канів), Ірина Даниленко (м.Канів) і Алла Лозінська (с.Ліпляве Канівського р-ну). Уже два місяці вони нарівні з чоловіками проходять військову службу, уклавши контракт на цілих три роки. Як змінилося їхнє життя після прийняття військової присяги, дізнавалася "Дніпрова зірка".
Рішення піти на контракт прийняли за... пів дня
Допіру дівчата працювали в державних установах Канева й району. Так, Ірина Григоренко - медсестрою в Канівській спеці-алізованій школі №6. Нещодавно їй виповнилося 22 роки, а вона вже встигла змінити білий халат на військову форму.
- Починаючи з 2014 року, я неодноразово задумувалася над тим, щоб піти служити. Наприкінці минулого року почала цікавитися цим більш детально, приходила в військкомат, розпитувала, - ділиться Іра. - Утім, для того, щоб прийняти остаточне рішення, мені дали всього пів дня. Просто зателефонували з військкомату і сказали, що є можливість піти на контракт, але вирішувати треба негайно. І я погодилась.
Алла Лозінська обрала армію після 4-х років державної служби. Останній рік працювала головним спеціалістом загального відділу апарату Канів-ської РДА. Не втримала маму вдома навіть 8-річна донька.
- Так склалося, що на своє 33-річчя я радикально змінила своє життя. Оскільки рішення про те, щоб піти на контракт, я прийняла у свій 33-й день народження, - повідомляє Алла. - Я ще із школи думала про армію. По роботі останні роки займалася питаннями, пов'язаними з АТО. Спілкувалася з атовцями, волонтерами... Та й мій двоюрідний брат наразі служить.
Ірина Даниленко до контракту два роки працювала головним спеціалістом відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Канівського ОМВК. Тож знала, що таке армія, як кажуть, без прикрас. Однак не побоялася й ризикнула навіть у 44 роки.
- Я всі два роки, скільки працюю у військкоматі, відчувала, що щось подібне може бути, думала про це неодноразово. І так воно, зрештою, і сталося, - пояснює І.Даниленко. - Тим паче діти вже дорослі, то чом не спробувати?
Навчальний центр: армія почалася одразу
Прийнявши рішення, дівчата зібрали документи, пройшли медичну комісію на визначення придатності до військової служби й відправилися на два місяці в навчальний центр у Полтаву для здобуття військової спеціальності.
- Усі без винятку брали із собою взуття на підборах. Даремно, - зізнається Ірина Даниленко. - Перед від'їздом я зробила новесенький манікюр - зелененький, під колір майбутньої форми... Нігті злізли після першої ж чистки автомата.
- Я брала із собою косметику, - розповідає Ірина Григоренко. - Але перший тиждень навіть не згадувала про неї. А раніше жодного дня не було, щоб я на роботу прийшла без макіяжу.
Два місяці дівчата пізнавали ази військової служби й здобували нову спеціальність зв'язків-ця. І. Григоренко і І.Даниленко з 16 березня по 14 травня ц.р., а А.Лозінська - з 31 березня ц.р. по 28 травня ц.р.
- Армія почалася відразу, - розповідає І.Григоренко. - Обіцяли, що ми проживатимемо в гуртожитках, а виявилося, що це справжня казарма. Нікуди не пускають, дисципліна. Утім, якщо вже вирішила, то треба йти до кінця. Потім мені навіть сподобалось.
Загалом у навчальному центрі на той час було близько 600 жінок з усіх куточків України. Середній вік дівчат - близько 25-ти років.
Полігон – випробування на міцність
На четвертий день після прибуття в навчальний центр дівчатам влаштували так званий курс молодого бійця, тобто фізичну підготовку.
- Напередодні нам видали бронежилети, каски, автомати, - згадує Іра Григоренко. - Лише один бронежилет важив близько15 кг. Ми навіть не могли його підняти, не те, щоб носити. Але настав другий день, і нам усе це довелося одягнути. Сказати, що було важко - нічого не сказати. Пам'ятаю відбій після першого дня тренувань, проведеного в повному обмундируванні: я лежу на ліжку, відпочиваю, але продовжую відчувати на собі бронежилет, як він впивається в тіло, ніби досі на мені. Тоді зрозуміла, що людина до всього може призвичаїтися.
За тиждень фізичної підготовки дівчата стріляли з автомата, метали гранати, орієнтувалися на місцевості, надавали першу меддопомогу.
Тепер я - військовослужбовець
Потім відбулась церемонія присяги на вірність Батьківщині.
- Саме тоді я зрозуміла, що все, вороття назад немає - я військовослужбовець. Ти одразу дивишся на все інакше, - пригадує І.Григоренко. - Навіть мама це помітила, коли я повернулася. Сказала, що стала дорослішою.
- Тепер я зовсім по-іншому дивлюся на військовослужбовців, я усвідомлюю, яка це відповідальність, - зізнається І.Даниленко.
Після присяги почалися фахові заняття. Дівчата здобули спеціальності зв'язківців (радіотелеграфіста, механіка, телефоніста).
- Нас навчали працювати із сучасними засобами зв'язку. Важливо те, що вчили люди, які безпосередньо були в зоні проведення АТО. Тож вони давали не суху теорію, а лише те, що дійсно необхідно знати, - зауважує Ірина Даниленко.
Два місяці в навчальному центрі далися взнаки. Канівчанки змінилися як зовнішньо, так і внутрішньо.
- На Великдень нас відпустили додому. Я не казала про це рідним, вирішила зробити сюрприз, - розповідає Алла Лозінська. - Приїхала, йду селом, у формі, звичайно ж. Доходжу до рідного двору, мама дивиться на мене і... не впізнає. Донька ж взагалі - коли побачила, тільки обійняла мене і все. Хвилин 10 не говорила зовсім.
Ірина Даниленко за цей час схудла на12 кг. Тож форму довелося вшивати двічі.
- Спочатку діти не розуміли мого рішення стати військовою, - зізнається І.Даниленко. - Але зараз вони побачили мене з іншого боку. Зрозуміли, що мама може бути іншою: може бігати, стріляти.... І зараз вони пишаються мною.
Дівчата служать нарівні із чоловіками
Про те, що була можливість повернутися в Канів і служити в військкоматі дівчата знали, але не були впевнені стовідстотково.
- В армії точно нічого не буває. Тому готова була до всього, - розповідає Іра Григоренко.
Зараз вони нарівні з іншими військовими проходять службу в Канівському військовому комісаріаті - заступають на чергування, беруть участь в оповіщенні призовників...
- Так і має бути. Ми - обличчя військкомату й маємо тримати марку, - підкреслює Ірина Даниленко. - До речі, коли ходжу на оповіщення й вручаю повістки хлопцям, мені здається, що з рук жінки-військової їм не взяти повістку навіть соромно.
Підготувала Катерина Прудка.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
