Мене як маму двох школярок сама перспектива організувати онлайн для обох трохи лякає. Особливо з огляду на те, що я теж працюю здебільшого з дому. По-перше, блекаути. По-друге, уже вчора були перебої з інтернетом у Києві.
Надійка в першому класі провчилася офлайн три місяці. Потім через замінування, а згодом через повномасштабне вторгнення діти практично на півтора року пішли в онлайн. Надолужували ми потім довго і дорого, з репетиторками. Не надолужили. Більше не хочу.
Для батьків, які дуже хочуть, щоб їхні діти вчилися навіть під час повітряних тривог, є Всеукраїнська школа онлайн. Я ж не хочу, щоб моїх дітей наражали на небезпеку, бо для когось знання важливіші за безпеку. Так, категорично.
У шкільному укритті моїм дітям безпечніше, ніж удома. У школі вони під наглядом дорослих. Удома під час небезпеки можуть опинитися самі. У нас удома укриття, на жаль, немає. Ми ховаємося за дві стіни. Це не дуже ок, але так, ми ховаємося. Якщо ви не ховаєтесь і не ховаєте своїх дітей, це не значить, що це не робить ніхто. Те, що офіційні джерела не розповідають про всі прильоти, не означає, що цих прильотів нема. Можливо, ваших дітей врятувало саме те, що в цей час вони були в школі, а не вештались деінде, поки батьки на роботі.
Мені складно працювати офлайн, коли діти через тривоги залишаються вдома. У мене немає нікого безробітного «на підхваті», хто міг би приглянути за ними, поки мене немає в робочий час. Особливо, коли потенційно небезпечно.
Мене дуже коробить від словосполучення «освітні втрати». Єдині освітні втрати, які нас справді мають хвилювати, — це смерті дітей і вчителів. Я за спрощення програми, зменшення навантаження і зниження вимог до дітей, щоб у навчальному процесі був запас на повітряні тривоги, блекаути, безсонні ночі й інші воєнні форс-мажори. Якщо вже складаються обставини, за яких доводиться вибирати між високоосвіченими й живими дітьми, я обираю живих.
Я знаю купу не надто освічених дорослих, які досягли успіху в житті. Просто тому, що змалку їм доводилося вчитися виживати, адаптуватися, шукати виходи й давати собі раду, а не лише здобувати знання за програмою. Спочатку вижити, потім все решта.
Мої доньки люблять ходити до школи. Саме ХОДИТИ ДО ШКОЛИ. Бо там свій вайб, спілкування, вчителі, різні заходи, подруги, майданчик, уроки, їдальня, врешті-решт) Між «любити вчитися» і «любити ходити до школи» є різниця. Але це я кажу про своїх дітей. Якщо ваші діти дуже хочуть на онлайн, щоб отримати побільше знань, звісно, відстоюйте право на онлайн навіть під час тривог. Але тільки для своїх, будь ласка. У когось інші пріорітети. Життя, здоров'я і безпека, наприклад. Так, мені було б легше - на онлайн і не заморочуватись після відбою мчати в школу чи перелаштовувати 100 разів на день плани, аби діти вчилися між тривогами. Але бажання дітей я теж враховую.
Усе, що ми насправді можемо зробити, щоб у наших дітей знову було нормальне шкільне навчання, — докладати зусиль до того, щоб закінчилася війна. Перемогою України, звісно. Один зі способів — допомагати військовим. Збір на ремонт автомобіля для рухомої ремонтної майстерні безпілотних систем на Харківському напрямку триває.
Є 1200 грн із 11 250 грн необхідних.
ПриватБанк: https://www.privat24.ua/send/49wi4
МоноБанк: https://send.monobank.ua/jar/9sg9Mdjcq7
Юлія Фомічова, черкаська журналістка, двічі мама, допис на особистій сторінці у Facebook
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У школах Черкас із понеділка змінять формат навчання
