“Стимулював військових тренуватися зі мною”: викладач черкаського університету розповів, як поєднує службу та спорт

22 лютого 2023, 21:18

Старший викладач кафедри спортивних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Денис Нечипоренко вже багато років є одним з лідерів українських довгих бар‘єрів, учасником чемпіонатів Європи.

Нині Денис став на захист нашої країни, тож повноцінні тренування відійшли на другий план. Попри все на зимовому чемпіонаті України атлет брав участь на дистанції 400 метрів. Кореспонденти видання «Жорстка Атлетика» поспілкувалася з Денисом одразу після фінішу.

— Розкажи про свої враження від змагань?

— Взагалі дуже радий, що мав змогу тут пробігти. Дуже дякую всім, хто нас захищає. В цьому сезоні вже зробив декілька стартів, по відчуттях це був найкращий. Отримав позитивні емоції. Результатом 50,69, можливо, не зовсім задоволений, але розумію, що з тією підготовкою, яку мав, це непогано.

— Якщо не секрет, чому на розминці у манежі ти в шапці?

— Не знаю, от подобається бути в теплі, вранці бігав ще й в рукавицях. Не люблю, щоб десь там було холодно, а мерзну я швидко.

— Ти також став на захист нашої країни. Розкажи про це детальніше?

— Так, я є солдатом Національної гвардії України. Служба продовжується, просто зараз роблять відрядження. До жовтня місяця я був постійно в частині, лише у вересні зробили лист на 2 тижні, тому мав змогу виступити на літньому ЧУ. Потім було звільнення Херсонської області, то трішки взяв там участь. З середини жовтня мене відпустили, мав можливість тренуватися.

У січні повернувся на службу, виконувати бойові завдання. Там я бігав по трасі, намагався хоч якось підтримувати фізичну форму. З лютого знову зробили відрядження, щоб я виступив тут. Якщо будуть робити листи й надалі, то сподіваюся що зможу підготуватися, щоб влітку виступити на своїй дистанції та повернути форму, яка в мене була.

— До літнього сезону плануєш готуватися у Черкасах чи, можливо, за кордоном?

— За кордон хотілося б поїхати на старти, якщо буду конкурентоспроможним. А так планую в гори поїхати, хочу цього року спробувати Сянки, там є бігова доріжка і бар‘єри. Я там ще жодного разу не був, хотілося б спробувати.

— Дуже дивно чути про гірські збори від спринтера. Тобто ти віддаєш перевагу розвитку витривалості у підготовці?

— Ну виходить, що так. Енергетика в мене така, подобаються гори. Мені взагалі казали, що треба бігати 3000 метрів, але я так люблю бар‘єри. Маю свої особливості, мені не можна закидати витривалість, це моя сильна сторона і її потрібно підтримувати. Але чим старший я стаю, тим важче розвивати спринт. Тому й маю проблему з результатом, ті 7 місяців, що пропустив, не мав змоги тренувати короткі відрізки. Постійно бігав по асфальту і наступив період, коли вже вперся в цю швидкість і ніяк не виходить швидше. Якби були шиповки, доріжка, то було б краще.

— Складно було самостійно тренуватися?

— Іноді складно було, тому я стимулював хлопців-військових, щоб ішли зі мною. Там також є колишні спортсмени, то з радістю тренувалися. Навіть, якщо тільки розминку зі мною пробігли, то вже легше. Це для мене найнудніша частина, коли вже починається «робота» (прим. спеціальне бігове тренування), то включається азарт.

— Ти в одному інтерв‘ю згадував, що в тебе народився син, якого не мав змоги побачити. Розкажи, як так вийшло?

— Так, менший син народився 30 травня. А 24 травня я поїхав навчатися на бойового медика у Золочів. По плану дружина мала народити десь 22-25 травня, попросив, щоб мене відпустили за два дні до поїздки. Ми з дружиною дуже сподівалися, що в той період, можливо, і будуть роди, але тут не вгадаєш. Дем‘янчик народився, як я був на навчанні, коли приїхав з Золочева, обіцяли відпустити додому, але трошки не склалося. Я вперше його побачив, коло йому було 2 місяці. Мене рівно на добу відпустили. А наступного разу, коли 4 місяці. Це вже були дві різні дитини (прим. – сміється). Але дружина все розуміє.

— Ти доволі віковий спортсмен, звідки береш мотивацію, щоб продовжувати виступати?

— Просто люблю тренуватися, сам цей процес приносить мені задоволення. Подобається відчувати ці емоції. Особливо, коли довго не змагався, а влітку дивився чемпіонат світу та Європи, то дуже хотілося спробувати свої сили. Мені здається, що я вже не зможу без спорту, так би мовити, залежний від фізичних навантажень (прим. – сміється).

— Чим хочеш займатися після спортивної кар‘єри?

— По-перше, продовжити працювати в університеті (прим.— до початку війни, Денис викладав у Черкаському національному університеті). А, взагалі, мені подобається бути тренером, я вже маю невеликий досвід персональних тренувань, так би мовити, допомагати людям в плані фізичного розвитку.

— Тобто, є можливість, що ти підеш по стопах батьків (прим. — Дениса тренують його батьки) і будеш тренером з легкої атлетики?

— Поки, що ні. Я розумію як це складно. Скільки змінилося спортсменів у батьків, поки я тренуюся. Бачу наскільки важко, коли приходить реально талановита людина, але так часто буває, що вона лінива і її треба змушувати. А буває, навпаки, приходить, і горить кожним тренуванням, але трохи не дано в легкій атлетиці. Мене це засмучує, батьки нібито вкладають в людину, вона чогось досягає, а потім то загуляв, то ще щось. Я розумію, що більше задоволення отримую від тренування тих людей, які цього хочуть і мають конкретні цілі, їх навіть додатково стимулювати не потрібно. Але я не виключаю можливості спробувати.

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись

Коментарі

Вгору