“Згрібала волосся з подушки і говорила “нічого страшного”: історія черкащанки, яка бореться з раком

04 лютого 2021, 19:20

Анна Купець - мати трьох синів та вимушена переселенка з Криму. Ось уже півтора роки вона бореться з раком, а три місяці тому увійшла в ремісію. Для того, щоб збирати гроші на лікування, Анна продає страви, які готує вдома. Її не зламали ні біль, ні постійні курси хіміотерапії, ні невтішні прогнози лікарів. Зараз Анна підтримує інших онкохворих та з нетерпінням чекає, коли поведе наймолодшого сина у перший клас.  

Про Крим та повернення на Черкащину

Анна родом з Черкаського району, але ще студенткою переїхала до Криму. Родині Анни довелося примусово покинути півострів після анексії, проте не в повному складі...

- Мій чоловік - кримський татарин. Він загинув через проукраїнську позицію, коли почалася агресія з боку Росії. Через цю втрату я тривалий час була в депресивному стані, - розповідає Анна. - З Криму я виїжджала на сьомому місяці вагітності та з двома неповнолітніми дітьми (12 та 16 років), не було при собі й документів. 

Саме в Криму Анна й навчилася професійно готувати. Зараз вона живе в Черкасах разом з наймолодшим сином та мамою. Старші діти - живуть окремо та всіляко допомагають Анні. 

"Одного дня мені стало погано на роботі, а згодом - у мене виявили пухлину"

Коли у 2019 році в Анни діагностували пухлину надниркової залози, вона спочатку впала у відчай. 

- Я працювала кухарем в одному з кафе і одного дня мені стало зле. Після огляду лікарі сказали, що погано мені стало через нерви і мені потрібно попити заспокійливе. Я відлежалася вдома і через день знову пішла на роботу. Але легше мені не ставало. Не вистачало повітря, не було чим дихати та паморочилося в голові. 

Подальші обстеження показали, що у мене низький гемоглобін. Також у мене виявили запалення в нирках, а згодом - діагностували пухлину надниркової залози. 

Після результатів аналізів я була, м’яко кажучи, в розпачі та навіть вже зібралася помирати. Витягли мене з цього стану друзі, які всіляко мене підтримували та відразу запитали, що мені потрібно і чим вони можуть допомогти, - говорить Анна. 

"Моїм синам довелося швидко подорослішати"

Старші сини Анни живуть окремо вже три роки, обидва працюють, аби допомогти мамі. 

- Коли я захворіла хлопці вирішили заробляти гроші, аби допомагати мені з лікуванням. Мої діти стали самостійними та дорослими. Це, можна сказати, навіть один із плюсів хвороби, адже мені вже не страшно їх залишати. Вони взяли на себе відповідальність за мене, дбають також про наймолодшого. За цей рік настільки подорослішали, що ніякі інститути не потрібні, аби я ними пишалася. 

Ремісія 

- У листопаді я зайшла в ремісію. До цього я пережила сім блоків хіміотерапії. Це коштувало мені величезних зусиль. Ще весною лікарі казали, що шансів у мене нуль. 

Хоч у мене й було хороше лікування, але організм повів себе не так як хотілося, і лікарі вже відверто говорили мені, що я помираю. Але я не здалася.

Весь час мене підтримували рідні та друзі. Змушували не опускати руки та лікуватися. Я вважаю, що мені пощастило мати таких людей поряд. Я вірю, що це означає, що я ще повинна щось тут зробити, десь послужити і комусь допомогти. 

Я пам’ятаю, як моя знайома, в якої я жила в Києві, згрібала моє волосся з подушки і говорила: “нічого страшного, все ще заново виросте”. Я відчувала її підтримку, її внутрішню силу. Це давало мені стимул не здаватися, збиратися докупи та йти далі, - пригадує Анна.

"Близькі люди також втомлюються від моєї хвороби"

- У певний момент близькі люди почали відпадати, вони втомилися. У них триває своє життя, воно таке, як і було раніше. А ти весь час борешся. Іноді ти не можеш приховувати роздратованість, бо тобі боляче. Не можеш приховувати своє занепокоєння, бо ти весь час в пошуках коштів. 

У людей з онкологічними захворюваннями дуже страждає нервова система. Тому що сам процес лікування досить тяжкий. 

Кожного разу, коли я проходжу через нудоту та болі, то відчуваю себе ніби рицарем в обладунках, відчуваю себе переможницею. Але це не означає, що в мене завжди такий настрій. Іноді я закриваюся в собі і просто плачу від безсилля. 

Тому, як на мене, найкращі слова підтримки для хворої людини - “я в тебе вірю”, “ти сильний/сильна”. Головне - казати це відверто. Я багато разів чула ці слова просто як даність: “я так сказав, тому що так треба сказати в цій ситуації”. Насправді, якщо ти нічого не відчуваєш, краще не кажи нічого, - говорить Анна Купець.

"Через хворобу я залишилася без роботи, тому вирішила готувати вдома та продавати страви"

- Коли я залишилися без роботи, то зрозуміла, що грошей не вистачатиме. На жаль, безкоштовного лікування для онкохворих в Україні немає. Минулого року держава повністю припинила фінансування. Тому доводиться постійно шукати чималу суму грошей. 

Згадала, що в холодильнику в мене завжди є молоко та яйця. Вирішила посмажити млинці та загорнула в них начинку. Сфотографувала готову страву та виклала в соціальну мережу. І на вечір все те, що я зробила друзі в мене купили. 

А на ранок наступного дня за ті гроші я змогла нарешті придбати собі кухонні ваги. 

Пізніше мені зателефонували волонтери, які домовилися за те, щоб мені придбали морозильну камеру для моїх страв. Так все й почалося. 

Потроху я навчила маму і тепер іноді вона мені допомагає з нескладними рецептами, - каже Анна.

Однією з найпопулярніших страв в меню Анни є традиційний татарський м’ясний пиріг "кубете". 

-  Пиріг простий за інгредієнтами, проте складний в приготуванні. Навчилася я його готувати в Криму. Одна така випічка готується приблизно 4 години, але виходить нереально смачно. 

"У мене є стимул боротися з хворобою і я не збираюся здаватися"

- Перед Новим роком ми втрьох (я, мама та наймолодший син) захворіли на коронавірус. Трохи раніше мені запропонували обстеження в Берліні і ми збирали на це гроші, вже навіть надіслали туди всі документи. 

Але всі кошти, які нам вдалося назбирати, пішли на лікування коронавірусу. Зараз ми знову почали збирати гроші на поїздку.

Я не хочу здаватися, у мене є стимул боротися та жити далі - це маленький син, який надихає мене щодня. Я чекаю на його дні народження, чекаю на його перший дзвінок, адже цього року він піде до школи. Я бачу себе з ним у майбутньому. Це і дає мені сили жити.

Підтримати Анну можна тут: картка ПриватБанку 4149 6090 0097 0535 (Анна Купець).

Фото з особистого архіву Анни Купець

Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram

Поділитись

Коментарі

Діма :

Хоч би картку чи контактні дані вказали для допомоги

Голик Інга :

вказали) дякуємо за зауваження

Ольга :

Надайте будь ласка хоча б якісь довідки про хворобу, щоб змогли допомогти через фонд.

Вгору