Хто має оплачувати лікування черкащан: держава чи вони самі?

Олег Стадник, директор департаменту охорони здоров’я Черкаської міськради:

– На рік держава дає нам 186 млн грн на утримання усієї галузі охорони здоров’я Черкас. На 284 тисячі населення – це по 654 грн на рік, на день – близько двох гривень. Чи можливо за такі гроші отримати якісну медичну допомогу? Думаю, що ні. Нам навіть на зарплати працівникам галузі не вистачає, через що кожного року вимушені шукати резерви цілим містом.  Середня зарплата по галузі становить 2 600 грн. на місяць. Це друга знизу заплата по Україні. Менше за працівників охорони здоров’я отримують  лише люди в сільському господарстві. Тож держава робить вигляд, що платить лікарю, а лікар вдає, що живе за ці гроші. Зрозуміло, що пацієнтові доводиться оплачувати медикаменти та платити медперсоналу за його вклад у процес лікування. Для того, щоб зробити банальну операцію з видалення апендициту, ми утримуємо громіздку систему: лікар, лаборант, операційна та палатні медсестри, санітари, прибиральниці, сантехнік, електрик і так далі. Приватні клініки не утримують електрика і сантехніка, вони запрошують їх виконати якусь роботу, так само і інші послуги. Тож, думаю, ми вирішимо цю ситуацію, якщо запровадимо страхову медицину, а лікарні зробимо різних форм власності: від лікарень, які утримує громада, до чисто приватних лікарень, а пацієнт буде мати право вибору лікувального закладу по своїх можливостях. Пацієнт знатиме, на які послуги  він може розраховувати. А лікар, який сьогодні і так отримує  винагороду від пацієнта, думатиме про оренду приміщення, комунальні послуги та утримання усього іншого персоналу, адже держава на це грошей більше не даватиме.

Наталя Коваленко, депутат Черкаської міськради, член комісії з питань охорони здоров’я, материнства, дитинства, сім'ї:

– Переконана, ми маємо прийти до страхової медицини. При таких цінах, які існують сьогодні на медикаменти, люди із серйозними захворюваннями просто не мають жодної можливості на порятунок. Про реформу медицини говорять багато і давно, однак її досі немає, на моє переконання, через протидію фармацевтичного бізнесу. Страховка покриватиме як процес лікування, так і медикаменти. Будь-якого моменту представники страхової кампанії можуть перевірити доцільність призначень. Тобто варіант лікування медикаментами за тисячі гривень,  коли можуть допомогти і дешеві, вже не пройде. А йдеться про мільярдні суми, це і державні закупівлі, тендери, націнки і так далі.  У Верховній раді неодноразово реєструвалися законопроекти, які б дали можливість Україні закуповувати медикаменти через Всесвітню організацію охорони здоров’я, та інші міжнародні організації, однак велике лобі фармацевтичного бізнесу блокує і ці законопроекти.

Любов Майборода, депутат Черкаської облради:

– Перш за все, нам необхідно перестати брехати, що у нас безкоштовна медицина. У нас ніби її і держава фінансує, але при цьому і люди медичні послуги оплачують. Я абсолютно погоджуюся з міністром охорони здоров’я, який заявив, що українській медицині достатньо третини приміщень від тих, які ми маємо. Ми весь час щось будуємо, фінансуємо, реконструюємо, однак фінансувати необхідно не будівництво медичних установ а надання послуг. Безкінечне будівництво у галузі охорони здоров’я є ні чим іншим, як викачуванням бюджетних коштів. Я переконана, подолати ці схеми можна за рахунок страхової медицини. 80% лікарів повинні стати приватними підприємцями. Людина, сплачуючи страхові внески, має знати, які медичні послуги вона отримає за рахунок своєї страховки, а за які заплатить держава. Адже є дороговартістні послуги, вартість яких не зможе покрити жодна страховка, це зокрема і гемодіаліз. В усій Європі лікування хворих методом гемодіалізу оплачує держава. Лише продаючи і купуючи послугу, а не фінансуючи установи, ми ліквідуємо корупційні схеми і отримаємо якісну медицину.

Олексій Малиновський, народний депутат України IV-V скликань:

– Ніхто, окрім, самих українців, не має оплачувати їх лікування. Однак держава повинна для цього забезпечити дві речі: страхову медицину і розвиток вітчизняної фармацевтики. Зрозуміло, що в тій ситуації, в якій сьогодні опинилася держава, говорити про негайне реформування не доводиться. Однак, будучи депутатом Верховної Ради четвертого та п’ятого скликань, я неодноразово подавав відповідні законопроекти, які прийняті так і не були. Ця реформа завжди мала серйозних противників, які контролюють фармацевтику і мають на цьому мільярди. Так само на заваді стоїть і корупція. Тож задля реформування медицини разом мають працювати Президент, уряд та Верховна Рада.

Віктор Парамонов, головний лікар Черкаського обласного онкологічного диспансеру:

— В ідеалі фінансування лікування пацієнтів має мати кілька джерел. Певний мінімум, невідкладну допомогу, частину перинатальних послуг повинна оплачувати держава – все інше — за рахунок страховки: загальнодержавної, обов’язкової, медичної та соціальної страховки. Страховку за дітей, непрацездатних та інвалідів має платити держава. Звичайно частина послуг, зокрема, кращі побутові умови, харчування, або ще якісь вимоги пацієнта він може оплачувати приватним коштом. Цим шляхом пішли всі пострадянські країни, три країни Балтії, успішно ним крокує і Молдова. Дехто каже, сьогодні в країні війна – не до цього. Я категорично з цим не згоден. В Німеччині страхування було запроваджено 1945 році. Тоді країна була окупована чотирма арміями. У зоні контролю Америки, Франції та Англії одним із перших законів було прийнято медичне страхування. І по сьогодні цей закон там працює. Є страховий державний фонд, яким керує наглядова рада. Його діяльність пильно контролює громадськість. Такий фонд необхідно створити і в Україні. Одночасно вся країна не хворіє, і вже за півроку він наповниться і зможе повноцінно функціонувати. Кошти ходять за пацієнтом і лікарня має їх заробити. У країнах, де діє медичне страхування роботу закладів та лікарів щодня перевіряють лікарі-аудитори. Вони прагнуть знайти недопрацювання у роботі закладу, а заклад в свою чергу, борючись за кошти фонду, намагається довести правильність своєї роботи. У цьому суперництві з’являється якість надання медичних послуг. Лікар і пацієнт не говорять про гроші узагалі. Лікарнями керують економісти, а завдання лікаря надати якісно допомогу, отримати оперативно результат.