«Війна допомагає нам дістатися самих себе та зрозуміти, хто ти є насправді». Саме так говорить харківський музикант, поет, актор і військовослужбовець Олег Каданов, який днями презентував у Черкасах книгу «До нуля та після». Вона народилася з пережитого під час повномасштабної війни, коли звичне життя змінили волонтерство, фронт, смерть побратимів і спроби зберегти себе через творчість.
Презентація відбулася в артпросторі галереї «Склад №5». Разом із художником Мітєю Фєнєчкіним Каданов представив книгу, що поєднала поезію та авторські ілюстрації. Серед гостей було чимало харків'ян, які після початку повномасштабної війни переїхали до Черкас.
Олег Каданов розповів, що давно хотів представити свою творчість у Черкасах, однак здійснити цей задум вдалося лише тепер, коли місто стало другою домівкою для багатьох харків'ян.
Життя розділилося на "до" і "після"
Для Олега Каданова війна почалася в Харкові, який у лютому 2022 року прокинувся від вибухів. Уже наступного дня він долучився до допомоги військовим, а згодом став одним із тих, хто сформував волонтерський штаб «Культурний ШОК».
Разом із командою волонтери доставляли допомогу, евакуйовували поранених і цивільних із небезпечних районів, перевозили загиблих та допомагали ліквідовувати наслідки російських обстрілів. Саме цей досвід, говорить автор, поділив його життя на «до» і «після».
Одним із найсильніших потрясінь для нього стала поїздка до моргу на Салтівці.
«Перший емоційний шок пережив, коли з моргу на Салтівці мав отримати тіло загиблого військового для передачі рідним та поховання. Побачив сюреалістичну страшну картину — морг, де велику кількість тіл було складено... до стелі. Серед них і шукали тіло загиблого», — пригадує Каданов.
"На війні швидко зникають усі соціальні статуси"
Згодом Олег Каданов ухвалив рішення припинити волонтерську діяльність і долучитися до війська. Про свою службу він говорить неохоче, пояснюючи це просто: війна — не місце для самореклами.
За словами військовослужбовця, саме на фронті людина найкраще розуміє, ким є насправді.
«Війна відкрила мені такий життєвий парадокс. Це, звісно, розпач, багато горювання, неймовірно великі втрати. Але в той самий час вона дає зустрічі, дарує справжніх людей, з якими би ти за інших обставин ніколи не зустрівся. Випробовує тебе та твій ресурс на ту саму справжність — хто ти є зараз насправді. Соціальний статус нічого не вартий, лише те, що ти вмієш і що ти робиш у непростих ситуаціях. Су*а війна допомагає нам дістатися до самих себе».
Саме ця думка, зізнається автор, стала однією з ключових для його книги.
"Побачив... пів дідуся"
Попри пережите, Каданов довго не міг писати. Каже, після побаченого на війні творчість здавалася неважливою. Лише згодом вірші почали з'являтися самі. Вони стали способом пережити побачене й не втратити внутрішню рівновагу.
Одну з історій, що назавжди врізалася в пам'ять, він розповів під час зустрічі в Черкасах.
«У кінці лютого 2022 року були дуже тяжкі обстріли на Харківщині. Ми приїхали евакуйовувати цивільних до одного із населених пунктів буквально через дві хвилини після влучання "градів". Побачили дідуся, який уперто не хотів їхати. Він усе намагався прибрати скло, що висипалося з понівечених вікон у його будинку. Його сусідка з дитиною натомість швидко погодилася евакуюватися.
Поки ми на кілька хвилин відволіклися на неї, почався новий обстріл. Хтось кричав про поранених. Ми побігли до під'їзду, де потрібно було накласти турнікет людині на третьому поверсі. Дорогою побачив... пів дідуся... мертвого. Не до емоцій. Потрібно було швидко допомагати тим, хто вижив. А той хлопчина, який кликав нас до поранених, теж загинув...»
За словами Каданова, таких історій було багато.
«Мені тоді було незрозуміло, як із цим можна жити. Але воно поступово знайшло вихід у віршах і дивних, часто сюрреалістичних текстах. Мені ставало від цього легше».
"Книга стала способом не втратити себе"
Повернутися до творчості Олег Каданов зміг не одразу. Каже, тривалий час був переконаний, що під час війни є значно важливіші речі, ніж писати вірші.
«Ще до 2024 року творчість розглядав як неважливу складову, бо є речі, які мені здавалися важливішими під час війни. Рятувати чиїсь життя... Минулого року зрозумів, що мені дуже хочеться повернутися до творчості — і це теж важливо», — розповідає він.
За словами автора, книга не писалася як окремий задум. Вона склалася поступово з текстів різних періодів життя.
«Роботи над книгою як такою не було. Зібралися тексти, переважно "до нуля" — це 2020–2021 роки. Все інше — те, що писалося після цих років і було більшою мірою такою собі терапією. Щоб зберегти для себе притомний психологічний стан. Бо побачив багато такого, що нормальна психіка витримати не здатна».
Сам автор описує книгу коротко:
«Книга про внутрішній стан та відчуття часу. Який напряму залежить від внутрішнього стану. Про температуру жаху і відчуття абсолютної порожнечі, після якої починаєш заповнюватися».
Візуальним продовженням цих текстів стали роботи художника Міті Фєнєчкіна. Його акварельні ілюстрації не просто супроводжують вірші, а ведуть із ними окремий діалог, передаючи власне осмислення прочитаного.
Співпраця над книгою стала продовженням багаторічної дружби митців. Поєднавши слово й образ, вони створили спільну розповідь про досвід війни, людські втрати та пошук внутрішньої опори.
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
