Коли мій батько зламав ногу, пішов до нього в лікарню. Бачу, наклали шину. А на другій нозі незрозуміла дірка. Запитую, звідки. Виявилося, лікарі переплутали хвору ногу й почали ставити скелетне витягування на здорову. Добре, що був при свідомості. Сказав їм. Такі випадки обурюють. Але й підштовхують до того, щоб змінювати щось у професії на краще.
Я – віруючий. Спілкувався про свою роботу зі священиками. Вони ставляться до розтинів байдуже. В християнстві головне – душа. Тіло – тлінне.
Працюємо не лише з мерцями. Основна наша робота – це дослідження гістологічного матеріалу (аналіз зразка взятої з органу тканини). Результати допомагають у постановці діагнозу. Достовірність нашого дослідження прирівнюється майже до 100 відсотків. Тому в медицині є два документи, що мають юридичну силу – історія хвороби та висновок патологоанатома.
Друзі зробили мені вивіску: "Мертві вчать живих". Повісив її в залі, де роблю розтини. Буває, лікують не від того, чим людина хворіє насправді. Хороші спеціалісти приходять до мене побачити, де помилялися. Якось показав молодій лікарці, що людина померла від ускладнення туберкульозу, а не від основного захворювання. Наш колега цього не догледів. Пізніше звернула увагу на пацієнтку зі схожими ускладненнями. Хворій ушили виразки шлунку, від яких насправді помирала. Пацієнтка після цього прожила ще місяць. Але для неї він, можливо, був цінніший за всі попередні роки.
Розтини роблю в тиші. При хорошому світлі. Останнім часом користуюся камерою GoPro. Відео та фото додаю до справи померлого. Обличчя не знімаю. Коли виникають конфліктні ситуації з лікарями, завжди маю докази.
Жодного разу розтини не снилися.
Інколи затримуюся на роботі, бо родич померлого їде з іншого кінця області. Хоче забрати труп, щоб поховати наступного дня. Якось за померлим приїхали з двома гробами дружини – теперішня й колишня. Ледь не побилися за те, хто ховатиме чоловіка. Думали, після цього матимуть право на спадщину.
Перше, що кажу родичам померлого – "розтин безкоштовний". Хабарі майже ніколи не пропонували. Якось в історію хвороби поклали конверт із тисячею гривень. Я їх через банкомат переказав як благодійний внесок на відділення, де лікувався один хворий. Довелося ще своїх 5 гривень за комісію докласти. Чек із банкомату вклеїв в історію хвороби.
Якось проколов палець під час розтину ВІЛ-інфікованого. Місяць пив препарати, щоб не заразитися. Від ліків схуд на 14 кілограмів. Майже нічого не міг їсти. Нудило. По півдня сидів на унітазі. Під час іншого розтину заразився туберкульозом, хоч був у масці. Другий місяць лікуюся. Не працює витяжна вентиляція. Вкрали двигун. Новий коштує близько 250 тисяч гривень. У лікарні таких грошей немає. Всі ходимо тут під Богом. Щороку хтось із колег чіпляє туберкульоз. Цього року захворів сантехнік-електрик.
Людина з відкритою формою туберкульозу заражає 20–30 людей на рік. За Союзу таких лікували примусово. Якщо хворий тікав – за ним приходили з міліцією та повертали в диспансер. Нині цього немає. Хворий може піти, коли йому заманеться.
Професія навчила бути уважним до дрібниць. Перед тим як сідати на мотоцикл, дивлюся на тиск у шинах. Їжджу повільно, дотримуюся правил. Так само перевіряю спорядження перед тим, як лізти на скелю. Будь-яка дрібниця може бути доленосна.
Якось виявив у чоловіка три смертельних захворювання – туберкульоз, рак і перфорацію шлунка. Якби лікували від одного, помер би від іншого.
Система Семашка (радянська модель охорони здоров'я. – Країна) була найкраща у світі. Але на неї йшло багато грошей. Те, що пропонують зараз, – від бідності.
Одного чоловіка ніхто не хотів забирати. Гроші на його поховання виділила міськрада. За півроку таки з'явився родич. Вимагав лікарське свідоцтво про смерть. Зацікавився, бо йшлося до отримання спадку.
Якось прикрасив новорічну ялинку штучними клапанами серця й кардіостимуляторами, що діставав із померлих.
Досі користуємося деякими реактивами, які залишилися з радянських часів. Зараз вони – дорогі. Наприклад, гематоксилін (барвник з ефірного екстракту кампешевого дерева. Застосовують у вигляді розчинів для фарбування гістологічних препаратів. – Країна) коштує більш як 30 тисяч гривень за кілограм.
На практиці під час навчання привезли безхатька зі зневодненням. Не мали ліків, щоб поставити йому крапельницю. Взяв півфлакона в людини, яку не докапали, бо померла. Поставив безхатьку. За якийсь час і він відійшов. Але я принаймні намагався його врятувати.
Якось привезли дівчину – ледь за 20. Мала туберкульоз. Перед розтином вивчав її посмертний анамнез. Дівчина була сирота. У неї був менший брат, за яким доглядала. Працювала на ринку. Коли стало зле, попросилася у хазяїна сходити в лікарню. Той відповів: "Йди. Я на твоє місце когось іншого знайду". Дівчина місяць узимку стояла на ринку, доки не впала непритомна. Прожила день.
У 2000-х, коли працював в обласній лікарні, привезли дівчину, хвору на менінгіт із середнім отитом. Таке лікується за п'ять днів. Але не було чим. Вона померла.
Якось приходжу, а до пальця померлого родичі намотали мідний дріт. Інший кінець прикріпили до батареї. Їм хтось сказав, що треба заземляти труп.
Раніше приходили бабки. Просилися до померлого. Мовляв, то наш родич. Мили труп, а воду збирали. Крали пута, якими зв'язуємо руки і ноги мерців. Коли зрозумів, що то ворожки – виганяв.
Одна жінка просила, щоб зняв із пальця її матері обручку. А вона майже вросла. Дав їй кусачки і сказав – відкушуй. Вона в істериці побігла жалітися на мене керівництву.
Часто помирають від небажання жити. Один чоловік мав локальне запалення плеври – несмертельне захворювання. Але дружина його покинула. З собою забрала дітей. Він тиждень пролежав у ліжку й помер.
Під час розтину неприємні запахи швидко вивітрюються. Трупи свіжі. Людина вчора померла, а сьогодні її розтинають. Розкластися не встигає.
Коли дізнаються, ким працюю, одразу хочуть розказати анекдот про мою професію.
Смерті не боюся. Система стабільна тільки в момент народження. Далі йде до деструкції.
Кілька фактів про Валентина Титаренка:
Народився 6 жовтня 1976 року в Черкасах. Батько – коваль, мати – економіст.
Закінчив Вінницький національний медичний університет ім. Миколи Пирогова. На шостому курсі направили працювати в Черкаський обласний протитуберкульозний диспансер. Згодом працював в обласній лікарні, міській лікарні швидкої допомоги й обласній психіатричній лікарні. Мав фірму, що виконувала висотні роботи. Закрив її 2017-го.
Останні 17 років працює патологоанатомом у протитуберкульозному диспансері. Зробив близько 1700 розтинів.
Колекціонує раритетний металевий посуд і значки зі Сталіним.
На правій руці від ліктя до плеча витатуйоване його обличчя.
Займається альпінізмом. Ходить у походи в Карпати. Любить грати в більярд. Їздить на італійському мотоциклі Aprilia Atlantic. Носить військовий одяг.
Дружина Наталія – домогосподарка. Мають доньку 14-річну Олену, синів Геннадія, 10 років, і 4-річного Івана.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
