80 котів та 6 собак живуть на обійсті та в оселі Тетяни та Олександра Керсоненків. Вони на Черкащину переселилися з Донеччини. З-поміж котів, десяток — їхні, решту їм привезла з Костянтинівки зооволонтерка Оксана Шелудченко, повідомляє Суспільне.
У будинку живуть десятеро власних котів подружжя, решта 70, яких привезли волонтери — у літній кухні. Як везли своїх улюбленців на Черкащину, розповів Олександр Керносенко.
"Це епічна історія. У нас є собака Вегас, який лишився нам від дітей, то його теж взяли з собою, сидів між нами спереду. Хтось був на задньому сидінні, хтось — на підлозі у салоні. Собака постійно щось хотів побачити, а коти були напружені — то співали, то затихали. Дорога все-таки важка. Від нашої Костянтинівки до Черкащини майже 700 кілометрів. До кордону Донецької області було зовсім тяжко, бо рух був напружений. З одного боку люди виїжджали, а військові — навпаки, заїжджали туди. За Донеччиною було трохи легше, бо не було вже тієї напруги, що там".
Це лише ті коти, яких збирали у Костянтинівці, розповіла Оксана Шелудченко.
"Зрозуміло, якими будуть масштаби, якщо брати кожне місто окремо. Багато було підкинутих кошенят, викинутих на вулицю котів. Когось підкидали прямо мені під двір, бо вже знали, де я живу. Когось люди просили забрати, коли виїжджали. Були такі тварини, що я розуміла: якщо їх не заберу, то вони залишаться просто на вулиці".
Жінка займається допомогою тваринам із 2012 року. Утім, якщо точніше, то робила це і раніше, але з того часу ця робота стала системною.
Іноді виходило так, що рятуючи тварин, зооволонтерка рятувала й людей:
"Коли я виїжджала, то там лишалася одна 76-річна жінка, волонтерка, яка не могла евакуюватися через котів, які у неї жили. І я сказала їй: "Вам треба виїжджати", а самій довелося забрати її 15 котів. І вона виїхала. Зберегти життя людини — це теж важливо".
Переїзд був складним, згадує жінка.
"Я не бачила, як вони себе поводять. Але думаю, що вони були в шоці. Волонтерська організація підготувала клітки, ми посадили туди собак і котів і всі дружно поїхали. Зупинялися на заправці, відкривали, дивилися як вони. На блокпосту нас зупинили і питали що веземо. Відповіли, що ми волонтери і веземо тварин. То нам вручили котика. Він був хворий, попросили, щоб забрали".
Кота назвали Петриком. Нині він разом з іншими тваринами живе на обійсті Керсоненків. У кожного з котів є своя кличка. Всі вони, зі слів пані Оксани, різні, як і характери тварин.
Людей, які лишають тварин напризволяще, лишаючи домівку, чоловік не розуміє:
"Ну як так — воно в тебе жило, а ти його залишив. Так, це було нелегко, привезти їх сюди. Ми сподівалися, що більшість із них знайдуть нові сім'ї. Але чи то час такий, чи може в людях щось ще не прокинулось. Але маємо те, що маємо".
Спочатку, розповіла пані Тетяна давали своїм тваринам лише сухий корм. Однак на це йшло близько 20 тисяч гривень на місяць. Тому довелося переглянути раціон:
"Перевели їх повністю на сухий корм, щоб хоч трохи щоб хоч трохи полегшити собі життя. Але враховуючи те, що нині ми не всі з роботою, фінансово це дуже клопітно. Тому додали в їхній раціон ще й кашу з суміші різних круп".
Кашу коти їдять теж із задоволенням, а сухі корми їм нині видають як "цукерку". На те, облаштувати нове місце проживання котів, пішов приблизно місяць, розповіла Тетяна Керносенко.
"Треба було і в дворі наводити лад, і у приміщенні, і будувати для них вольєр. Бо без вольєра утримувати таку кількість дуже важко. Коли шукали будинок, у якому можна зупинитися, для нас була важливою і наявність господарських приміщень, тому що тварин треба було десь розмішати, а взимку ще й усе це опалювати. Частину будівельних сіток ми привезли з собою, решту довелося докупляти", — розповіла пані Тетяна.
Попри все, подружжя вдячне пані Оксані за те, що вона не кинула тварин напризволяще і перевезла на Черкащину. Своєю чергою вони опікуються ними і сподіваються, що частина з них все ж знайде собі дім.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
