Після повернення він змінив екстравагантну «шапку Звіробоя» на темну кепку, а «нордичну» бороду – на гладко виголене обличчя. Мало що видає в ньому людину, яка за день до зустрічі із журналістом «18000» прибула з краю світу.
Острів Обману, що прилягає до узбережжя Антарктиди, Володимир уперше побачив ще дитиною у програмі Кусто. Заради справедливості, на легендарній «Одісеї» сивочолого француза колись росло і вчилося мріяти не одне покоління хлопчаків.
«Не думав, що зі мною це колись станеться», – і наш герой теж мріяв, хоч і не вірив, що через кількадесят років, як сам Кусто, зробить крок на вулканічну породу, з якої зітканий той самий Десепшен.
Мрії мають властивість збуватися. І от уже після трьохтижневої подорожі Володимир розказує, як боровся із морською хворобою в Протоці Дрейка, як купався в найхолоднішій воді у своєму житті, як першим із команди переступив поріг станції Вернадського. Пінгвіни, морські леопарди, айсберг розміром з міськвиконком та ще багато всього холодного – у ексклюзивний розповіді Володимира Браіма для видання 18000.com.ua.
«Я трохи подорожував. Витрачав гроші, але не отримував те, що хотів. Розумів, що це все не то»
Свою розповідь Володимир розпочинає із традиційної історії для подібних інтерв’ю. Розказує, що вперше побачив Антарктиду у телепрограмі легендарного французького дослідника Жака-Іва Кусто:
«От тоді приблизно вперше в мене і з’явилася мрія її відвідати. Але це якось, може, трохи по-дитячому було, бо я думав, що це те, що навряд колись зі мною станеться.
Загалом, я трохи подорожував до цього. Не скажу, що багато, але трохи було. І от в мене постійно було відчуття, що це щось не то. Тобто я витрачав гроші, але не отримував того, що хотів. А хотілося чогось справжнього. Був на Балі місяць, у Шрі-Ланці був, Італія, Франція, Іспанія, традиційно Туреччина та Єгипет. Але це все не те».
Володимир посміхається і не зізнається журналісту, як саме дізнався про можливість поїздки. Каже: не хоче порушувати “магію” процесу. Лише додає, що коли з’явилася можливість – відреагував миттєво.
«Цікаво вийшло. Люди за рік планували поїздку, тому від початку місць не було. А потім одне місце звільнилося, і я відразу відреагував, вхопився за цей момент. Уже у червні мені стало відомо, що я їду.
Опісля лише прийшов співбесіду по психології. Таке треба, бо там багато днів на човні в замкненому приміщенні».
«Для поїздки вперше відростив бороду і замовив шапку, як у «Звіробої»
До майбутньої подорожі Володимир особливо не готувався. Говорить: дивився ролики в Youtube, читав статті про морські подорожі, зокрема про Протоку Дрейка, про морську хворобу та, власне, про станцію Вернадського. Опісля замовив спеціально для експедиції «стильну» шапку та вперше в житті відростив бороду:
«Чого така шапка? Я любив фільм «Звіробій» (радянська кінокартина по мотивах романів Фенімора Купера – ред.), от і хотів саме таку, як у головного героя.
Також я вперше у своєму житті відростив бороду. По-перше, із практичної точки зору. Я не хотів брати станок із собою, не хотів обвітрювати обличчя там. Скажу так: борода – це стратегічний крок від мене. По-друге, так я мав більш нордичний вигляд (сміється)».
«Від кухні на яхті я просто кайфонув!»
Пуерто-Уільямс – одне з найпівденніших міст світу, столиця невеликої провінції Антарктика-Чилена. Саме звідти експедиція з 11 осіб відправилася на яхті в сторону південних льодовиків. У складі команди – німці, британці, росіяни та троє українців, серед яких і Володимир.
«Добиралися через Протоку Дрейка – це десь чотири доби в одну сторону і так само в іншу. На яхті була команда з трьох осіб: всі німці, капітан звали Вульф. Для нього подорож з нами в Антарктиду була загалом 40-ою за життя.
Команда взагалі молодці. Окрім того, що всі мореплавці, кожен з них і психолог, і лікар, і навіть кулінар. У таких подорожах харчування має велике значення: по-перше, це елементарно вітаміни, по-друге, це просто цікаво, ситно і смачно. Я навіть так скажу: від кухні я просто кайфонув!
Загалом на човні були великі запаси продуктів і води. Бо не так давно був випадок, коли судно прийшло на станцію Вернадського, замерзло в льодах і лишилося там на рік».
«Здалося, я був на грані смерті і засумнівався у своєму рішенні попливти туди»
У Протоці Дрейка черкащанин пережив найбільш неприємні моменти подорожі. Кілька днів провів у каюті і на палубу майже не піднімався. Розказує, що на третій день перебування в морі навіть почав шкодувати про свою поїздку.
«Всю дорогу через Протоку Дрейка я провів у каюті. Мені було дуже погано. Я сам думав, що був на грані життя й смерті і навіть засумнівався у своєму рішенні попливти туди. Це трапилося десь день на третій морської дороги.
Команда підтримувала мене, хоч це були чужі люди по суті. Там по правилах треба було нести вахту на яхті: вдень 2 години і вночі 3 години. Члени команди підміняли мене, поки я хворів. Я відчував цю підтримку.
Мене жахливо нудило, я не міг нічого їсти всі дні. У кінці Протоки Дрейка я навіть ще з одним чоловіком, якому теж було погано, домовилися сісти на літак із Антарктиди і просто повернутися додому. Але якби я так зробив, то просто би не відчув на собі всю суть цієї подорожі. Добре, що в підсумку я взяв себе в руки.
До речі, коли планував вертатися на літаку, члени команди сказали, що в них нібито є якийсь чудо-пластир, який вилікує мене від морської хвороби. Не вилікував (сміється).
Назад було ще гірше їхати. При цьому моряки казали, що нам пощастило з погодою і Протоку Дрейка ми пройшли без шторму. Ну, на палубу я піднятися не міг. Було, вийшов, в мене спитали, як я себе почуваю, я сказав: «Хріново». І пішов в каюту. Було дійсно погано.
У моменти, коли було найважче, думав про сім’ю».
«Пінгвіну не можна переходити дорогу. Якщо він прямує кудись, то ти маєш почекати, поки він пройде»
Перший пункт по прибуттю – острів Обману або Десепшен Айленд. Там Володимир зустрів Новий рік:
«Це саме той острів, який я бачив в програмі Кусто! Це вулканічний острів перед Антарктидою, там льоду майже немає, в основному вулканічні породи. Там я зустрів Новий рік.
Там запам’яталися ще зруйновані китобійні бази, величезні скелети китів, покинуті човни».
Другий пункт – безпосередньо Антарктида. Володимир застав арктичне літо із денною температурою близько двох градусів нижче нуля.
Перед тим, як пустити туристів ступити на льодяний континент, екіпаж яхти проводить інструктаж. На континенті діють чіткі правила. Зокрема, щодо поводження з тваринами. Головний принцип – Антарктиду треба вберегти від зовнішнього впливу.
«Перед тим, як стати на континент, ми мили взуття і пилососили одяг. Я взагалі запам’ятав дуже оцей перший крок. Тільки ми вийшли на континент, дивлюся, а там зліва лежить тюлень, і біля нього стоїть пінгвін. Відразу сфотографував.
Там діють певні правила. До пінгвінів не можна підходити ближче, ніж на 5 метрів, до тюленів – 15 метрів. При цьому якщо пінгвін іде до тебе сам, то йому можна (сміється). Крім того, пінгвіну не можна переходити дорогу. Якщо він прямує кудись, то ти маєш почекати, поки він пройде. Бо він, можливо, йде до своїх яєць, і якщо ти йому завадиш, то він може передумати. Тобто головне правило – не вносити корективи у життя тварин.
Курити не можна на континенті само собою. Діє принцип, що Антарктида всім належить, але її варто берегти.
Коли я порушив правила, бо занадто близько підійшов до тюленя, то мив частину яхти щіткою».
«Команда жартувала, що англійською я не можу говорити, але спільну мову із дельфінами знайшов»
У ході розмови Володимир Браім один за одним пригадує моменти, від яких він буквально затамовував подих. Каже, що кожного дня таких були десятки:
«Мабуть, найбільш яскраво було, коли підплив до мене морський леопард. Тобто я не наближався до нього, а він сам підплив. Загалом леопарди дуже вільно себе почувають, бо тут єдина загроза для них – це косатки. Їх, до речі, не вдалося побачити. Але кита бачив, який пускав фонтан. Дивовижна картина!
Дельфінів зустрічав. Коли їх побачив вперше, перед Протокою Дрейка, то почав свистіти, і вони навіть реагували якось на це. Команда потім жартувала, що англійською я не можу говорити, але спільну мову із дельфінами знайшов.
Також я вперше побачив айсберг. Розміром із міськвиконком. Посеред айсберга була чиста і блакитна вода. Захотів там покупатися. Скажу так, в такій холодній воді ще ніколи не плавав».
«Наші полярники попросили привезти сала»
Останній пункт подорожі – станція Академік Вернадський. Саме під час дороги туди, пригадує співрозмовник, у команди і виникли проблеми. Через масове скупчення льодовиків на шляху до станції екіпаж яхти сумнівався, чи вдасться взагалі дістатися туди. Тим паче напередодні інше судно не дійшло до станції. Своє занепокоєння у цей момент, розказує Володимир, втамовував гарячим шоколадом.
«Я горів бажанням побувати на станцію. Коли ми таки добралися туди, то першим із нашої команди ступив за її поріг. За це я не можу подякувати своїй команді. Коли зібралися заходити на територію, один із членів команди, росіянин, до речі, сказав: «почекайте, Вова першим має ступити». Чого так? Ну, мабуть, бо я українець і станція українська. Якось так.
На Вернадського пробув два дні. Там вирує своє життя. Хлопці женуть власну настоянку, печуть хліб, хендмейдом займаються, виготовляють сувеніри (показує), наукою займаються. Проблем загалом із якимись продуктами немає, хіба із фруктами. Коли запитав, що привезти, то попросили сала. Привіз його, також привезли цибулі, часнику і яблука».
На станції Володимир зустрів земляка – Олександра Полудня із Лисянки. Він передав міському голові Черкас Анатолію Бондаренку, що родом теж із Лисянки, власноруч виготовлену табличку-вказівник. А от із відомим черкаським полярником Миколою Старинцем розминувся: це була не його вахта і на той момент він перебував у Черкасах.
«Дружина сказала: давай в Антарктиду, і далі розмов про Еверест не буде»
Після відвідин станції Вернадського команда із Володимиром у складі пробула на материку ще деякий час. Черкащанин встиг побувати біля покинутого корабля, що навіки застряг у льодах, відвідати колонію пінгвінів, прогулятися на північних човнах-каяках та піднятися на айсберг. Проте каже, що в цей час уже сильно захотілося додому.
«Дружина відпустила мене, щоб я відмовився навіть думати про підняття на Еверест. Були із мого боку розмови, скажімо так, бажання певне відправитися туди. Дружина сказала: давай в Антарктиду, і розмов про Еверест не буде.
І після Антарктиди я зрозумів, що Евереста точно не буде (сміється). Куди далі? Ну, може, Аляска…»
На літак з Чилі Володимир не встиг. Після чого збрив бороду. Зрозумів, що фарту вона більше не приносить.
«Були проблеми, коли добирався назад. Айфон не підлаштувався під місцевий час в Порта-Уільямсі. І я пропустив свій літак. Тоді я вирішив, що цілюща сила моєї бороди закінчилася. Купив станок, пішов в готель і збрив на фарт. Після цього сів на літак».
Додому Володимир Браім приїхав близько півночі. Дочка Єва відмовлялася лягати спати, поки не побачить батька.
Всі фото надані Nikolay Khil (з водяним знаком) та Володимиром Браімом
Спілкувався Сергій Макаренко
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
