Чотири місця до світового п'єдесталу і одна велика мрія - Паралімпіада-2028. Черкащанин Вадим Мазніченко після важкого поранення та ампутації не лише повернувся до активного життя, а й став одним із найсильніших лучників серед військових у світі. Він розповів, чому вже не вважає спорт реабілітацією, навіщо перестав виступати лише серед ветеранів і чому сьогодні його головна мета - перемагати здорових спортсменів.
Близько місяця тому Вадим Мазніченко представляв Україну на 5-му чемпіонаті світу зі стрільби з лука серед військовослужбовців, який відбувся у німецькому Варендорфі. У кваліфікації черкащанин набрав 567 очок і посів четверте місце, увійшовши до четвірки найсильніших лучників світу.
Втім, сам спортсмен своїм виступом задоволеним не залишився.
- Я міг показати кращий результат. На змаганнях була неймовірна спека, висока вологість. На одній із серій я випадково вистрелив у сусідню мішень. За це з мене зняли бали. Саме через цей прикрий епізод я залишився четвертим. Але таке трапляється навіть із титулованими спортсменами. Це теж досвід, який робить сильнішим, - говорить Вадим.
Чемпіонат світу зібрав понад 80 учасників із 17 країн. Цього року організатори вперше включили до регламенту окрему категорію для ветеранів.
- Було приємно зустріти спортсменів, з якими познайомився ще під час «Ігор нескорених» у Дюссельдорфі у 2023 році. Такі зустрічі теж мотивують рухатися далі.
«Я вже виріс із ветеранського спорту»
Попри успішні виступи на ветеранських стартах, сьогодні Вадим дедалі більше концентрується на професійному спорті.
- Цього року я практично відмовився від ветеранських змагань. Можна сказати, що вже виріс із них. Часто займаю перші місця і розумію: нехай хлопці теж мають можливість перемагати. Для багатьох ветеранів саме такі турніри стають першим кроком у спорті, і це дуже важливо.
Натомість головний акцент він робить на Кубках України та чемпіонатах країни, де формується рейтинг спортсменів і визначаються кандидати до національної збірної.
- Для мене зараз важливе кожне офіційне змагання. Саме вони відкривають шлях до міжнародних стартів. Цього року я вперше почав повноцінно виступати на дистанції 70 метрів. Це зовсім інший рівень. Таку техніку відпрацьовують роками, але саме вона дозволяє боротися за місце у збірній України.
«До війни я зовсім не був спортивною людиною»
Сьогодні Вадима Мазніченка знають як одного з найсильніших українських лучників серед ветеранів і військовослужбовців. Та ще десять років тому він навіть не уявляв, що спорт стане головною справою його життя.
До повномасштабної війни чоловік працював у сфері металоконструкцій, будував склади для підприємств і повністю був занурений в роботу та сім'ю.
- Чесно кажучи, до війни я взагалі не був спортивною людиною. Колись у школі трохи займався карате, але на цьому все. У родині теж не було спортсменів, тому й прикладу перед очима не мав. Моє життя було пов'язане лише з роботою, - пригадує він.
Усе змінила війна. У 2014 році Вадим отримав важке поранення, яке призвело до ампутації. Уже наступного року він поїхав до США на реабілітацію, а у 2016-му отримав свій перший біговий протез. Саме тоді в його житті з'явився спорт.
- Спочатку я пробіг десятикілометрову дистанцію на марафоні морської піхоти США. Потім були перші українські «Ігри нескорених», де я спробував себе відразу в кількох дисциплінах - стрільбі з лука, легкій атлетиці, штовханні ядра. Саме тоді зрозумів, що хочу розвиватися далі.
Перші успіхи не забарилися. На «Іграх нескорених» Вадим здобув командне «золото» зі стрільби з лука та бронзову медаль в особистому заліку.
- Після тих змагань я поставив собі нову мету - потрапити до збірної України. Саме тоді остаточно зрозумів, що хочу пов'язати своє життя зі стрільбою з лука.
За два роки наполегливих тренувань він виконав норматив майстра спорту України, а тепер працює над ще амбітнішою ціллю.
- Наступна моя мрія - Паралімпійські ігри 2028 року. Зараз працюю над технікою, щоб потрапити до національної збірної, вибороти ліцензію і представити Україну на Паралімпіаді.
«Спорт для мене - вже не реабілітація»
Попри те, що багато ветеранів приходять у спорт саме як до способу психологічного й фізичного відновлення, для Вадима цей етап уже позаду. Він переконаний: сьогодні спорт для нього — це насамперед можливість реалізувати себе.
- Багато хто говорить, що спорт - це реабілітація. Для мене вже ні. Реабілітація - це коли ти відволікаєшся від важких спогадів, знаходиш нових друзів, спілкуєшся з побратимами. Це дуже важливо. Але я давно перейшов цей етап.
Сьогодні його головна мотивація - спортивний результат.
- Я хочу перемагати. Хочу бути конкурентним серед найсильніших спортсменів. Саме тому залишив ветеранські старти й зосередився на професійному спорті. Мені цікаво розвиватися далі, ставити нові цілі й досягати їх. Він зізнається, що навіть перемоги вже сприймає зовсім інакше.
- Якщо чесно, я давно не отримую задоволення від своїх перемог. Можливо, це дивно звучить. Але мені хочеться виступати серед найсильніших у світі й відчувати справжню конкуренцію. Думаю, саме тоді перемога матиме зовсім іншу ціну.
Саме тому власну планку спортсмен формулює дуже просто:
- Планка - завжди бути кращим. Передусім для себе. Хочу отримати звання майстра спорту міжнародного класу і перемогти на чемпіонаті України.
Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
