Природа під прицілом: черкащанин перетинає тисячі кілометрів заради вдалої світлини

16 березня 2019, 23:02

Він читає Андруховича й вивчає старовинну архітектуру, грає на гітарі й любить піші прогулянки. Але це дрібниці, коли йдеться про захоплення, які формують його життя – фотографії та подорожі. Сергій Криниця десять років вміло тримає в руках фотоапарат, але продовжує шукати себе. Про свої захоплення, творчі плани і досягнення він розповів «Громадському ТБ: Черкаси».

Все розпочалося з пригод

Сергій Криниця у Норвегії

Сергій фотографує з сьомого  класу. Тоді знімкував друзів, пізніше – студентські вечірки. На останніх курсах університету почав активно подорожувати. Аби залишити у спогадах побачене, фотографію почав сприймати серйозніше. Завдяки пригодам й став поціновувачем пейзажів і архітектури.

Фотограф відвідав близько 20 європейських країн: Латвію, Францію, Данію, Швецію, Швейцарію, Норвегію, Італію, Австрію. Та найбільше подобається Словенія. У ній побував чотири рази, але все одно хоче повернутися ще раз. Сергій каже, вона має приємне поєднання швейцарських пейзажів й української ментальності.

Озеро Блед. Словенія

«Раніше думав, що варто об’їздити все, що можна. Вважав, що чим новіше, тим краще. Але з часом зрозумів, що навряд чи вдасться об’їхати весь світ. Збагнув, що цікаво повертатися туди, де я вже був. Аби знову пережити емоції, які там залишив, і зафіксувати їх на фотографії», – говорить Сергій.

Фотографія як хобі, а не професія

Аби отримати красиву картинку, одного везіння замало. Задля якісного знімку доводилося півдня чекати на хорошу погоду, годинами сидіти на одному місці. А ще Сергій мерз, мок, піднімався високо в гори. Такою є буденність пейзажного фотографа.

«Я не жертвував чимось великим. Я не військовий репортер, який ризикує своїм життям. У мене все набагато простіше. Я лягаю пізно й встаю до сходу сонця, аби встигнути на локацію із потрібним світлом. Пейзажний фотограф залежний від природи. Для нього нормально їхати на точку зйомки з наметом і провести там тиждень, чекаючи потрібного світла. Професійному пейзажисту важливо вибирати ракурс і вміти чекати», – каже Сергій.

Сергій працює викладачем у банківському інституті. Викладає фінанси. Зайнятість не дає в повній мірі реалізовувати себе як фотографа, адже для цього потрібен час. Але своє захоплення не хоче перетворювати на роботу. Фотограф каже, що професія іноді вбиває інтерес. Одна справа – хочу, інша справа – треба. Тому йому зручно займатися фотографією як хобі. Воно приносить дохід, від якого Сергій не залежний.

«Для мене фотографія – це стан душі, це мистецтво, це те, чим я живу. І про гроші я думаю в останню чергу», – каже Сергій.

Фотографію Тясмину Сергій продав найдорожче – за кількасот доларів

Інколи хобі приносить заробіток. Перша продана фотографія принесла митцю 20 доларів. Сергій продав світлину Києва.

«Це було давно. Тоді я не намагався заробляти на фотографіях. До мене звернулося видавництво, яке друкувало кишенькові путівники. Видавці захотіли розмістити моє фото на путівнику про Київ. Це був мій перший заробіток фотографією», – говорить Сергій.

Світлину норвезької церкви скачували найбільшу кількість разів

Найбільший дохід принесла світлина з Чигирина. На знімку «На берегах Тясмину» заробив кількасот доларів. А найчастіше купували фотографію норвезької дерев’яної церкви XII століття. Світлину «Боргунд» скачали двісті разів.

«Сьогодні у мене купили фото у далекому місті Перейра у Колумбії в Латинській Америці. Не знаю, для чого скачали фото Блакитного палацу, але гріє душу думка, що про Черкаси там знають, щось хочуть про нас розказати», – каже Сергій.

Знімок Блакитного палацу знадобився у Колумбії

Фотографувати лише красу

Фотограф не переймається тим, яку ідею подати глядачу. Він показує те, що бачить сам.

«Можна довго говорити пафосні слова про красу землі, про популяризацію України в світі, щоб її знали і любили. Все це добре. Але я не буду кривити душею і скажу, що не завжди ставлю собі таку мету», – говорить Сергій.

Одного разу Сергій навіть пожалкував, що долучився до популяризації Буцького каньйону на Черкащині. Коли каньйон мало хто знав, Сергій зробив фоторепортаж і опублікував його на своєму сайті. Після публікації світлин до каньйону почали з’їжджатися люди, які привезли із собою сміття.

Буцький каньйон на Звенигородщині

Фотограф каже, що не любить знімати бруд, який залишили після себе люди. Сергій вважає, що фотографією не достукаєшся до людей, які залишають в лісі після себе купи сміття. Набагато цікавіше фотографувати людей, які борються з цим.

«Коли я приїжджаю у якесь містечко й знімаю щось цікаве, до мене часто підходять люди і кажуть: «Навіщо ви це знімаєте? Ліпше пішли б і зняли купу сміття, яку давно не вивозять». Я не думаю, що своєю фотографією зможу вирішити проблему. Місцеві жителі мають це робити, а не фотограф-турист. А от висвітлювати, як люди прибирають це сміття – інша справа. Мені цікаво не самі проблеми фотографувати, а тих, хто намагається з цим боротися», – каже Сергій.

Межі особистого розвитку не існує

Окрім фотографії й подорожей, Сергій має низку інших захоплень. Колись грав на гітарі, зараз читає українську сучасну літературу. Захоплюється творами Юрія Андруховича. Любить піші прогулянки.

Захоплення подорожами трансформувалось у краєзнавство. Сергій вивчає старовинну архітектуру України. Написав низку статей про маловідомі будівлі Львова, палаци Черкащини. Своїми роботами Сергій звертає увагу на те, що вони занепадають. У співавторстві видав подарункове видання «101 величний храм».

Садиба Даховських у селі Леськове на Монастирищині

Нещодавно Сергій створив курс лекцій про подорожі. Має, що показати й розказати. У лютому на зустрічі розповів черкащанам, як подорожувати бюджетно та максимально корисно для особистого розвитку.

Аби розвиватися як фотограф, Сергій часто бере участь у фотоконкурсах та виставках. Найзнаковіша виставка для Сергія була у Франції. Для французів її організувала українська діаспора. Тоді Україну представляли чотири фотографи, серед них був і СергійЙого роботи побачили також у Польщі та Бразилії. Кілька разів перемагав на конкурсах Вікіпедії. Першим був у номінаціях «Найкраще фото в Україні», «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток», «Вікі любить Землю». Часто долучається до виставок і в рідних Черкасах.

Сергій Криниця біля своєї фотовиставки

Сергій десять років вміло тримає в руках фотоапарат, але продовжує шукати себе. Найбільше хоче знайти себе у концептуальній фотографії. Щоб світлина не просто демонструвала реальну картинку, а зачіпала людську душу.

«Мистецтво – процес, коли митець постійно шукає себе. Можна знайти свій напрям і стиль й працювати лише в ньому. Але чим більше я займаюся фотографією, тим більше розумію, що усталений стиль – добре. Але це не означає, що митець повинен перестати розвиватися. Не можна зупинятися на чомусь одному. Треба постійно шукати себе і розвиватися. Так ти стаєш кращим і кращим стає світ навколо тебе», – говорить Сергій.

Банальний краєвид Баварії. Нойшванштайн. Німеччина

Персеїди. Чигиринський район

Туманний ранок. Словенія

Барвистий осінній пейзаж в Альпах

Вгору