Військовослужбовець Ігор, позивний "Іванич", родом із Кам’янки Черкаської області. Раніше чоловік займався фермерством, а також логістичними перевезеннями. Був учасником Революції Гідності, адже не міг стояти осторонь тих подій, що відбувалися в країні.
Вранці 24-го лютого Ігор дізнався про те, що розпочалась війна. На момент вторгнення він був вдома, бо якраз проходив реабілітацію після оперативного втручання.
- О 5:30 зателефонували рідні з Дніпропетровщини, котрі «відчули» перші вибухи біля своїх будинків. Я почув це, зібрався, залишивши милиці за дверима, щоб ніхто не помітив, і о 8 ранку вже був біля військкомату, - пригадує чоловік.
"Реабілітацію" він продовжив спочатку охороняючи рідне місто, несучи військову службу в підрозділі. А з середини серпня зі своїми побратимами перевівся в бойовий новостворений підрозділ, що готувався до виконання бойових дій на лінії зіткнення.
- Під час проходження служби нашій підготовці приділялась велика увага, займались бойовою підготовкою з найкращими інструкторами з Грузії, Сполучених Штатів, - говорить "Іванич". - А у вересні військовослужбовці нашого підрозділу налаштували зброю, пройшли всі необхідні вишколи і вирушили на оборону східних рубежів країни. Виконували задачі на сході пліч-о-пліч з найкращими розвідниками, що ділились тонкощами своєї професії. Не було жодного місця на східній лінії фронту, де б ми не були. Пережили найспекотніші дні. І не від літньої спеки, а від потужного ворожого вогню.
Справжнім бойовим хрещенням для Ігоря був один з виходів, коли напряму почав "гатити" танк.
- Це ні з чим не порівняти, неймовірна сила удару. Разів 5 вгатив, і снарядом влучило в частину нашого бліндажа та вирвало колоду, яка вилетіла з бліндажа. Нас обдало вогнем. Ми притиснулись всім тілом щільно до землі, щоб вижити, продовжуючи рахувати про себе до наступного пострілу… а його не було. Всі видихнули. І я сказав: "Хлопці, ми живі", – і ми гуртом поставили колоду назад, укріпивши знову нашу позицію, - каже військовий.
При кожному моменті, коли є час Ігор телефонує дружині, синам та внуку.
- Дуже сумую за ними. Дуже вдячний рідним за їхні молитви, що оберігають нас. Сини мої також служать в підрозділі територіальної оборони. Молю Бога, щоб не бачили вони того, що побачив я.. Це – моя війна. Прийде час, будуть вони воювати, а поки будемо ми, - говорить "Іванич".
За інформацією пресслужби Черкаського обласного ТЦК
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
