сьогодні
10 грудня 2016
Loading...

16:58

Треба не боятися реформ, – Олександр Черевко

14580442_1214724768590716_990032415_n

Олександр Черевко — людина, знана на Черкащині. Пройшов шлях від лідера демократичного, читай, опозиційного, руху на Черкащині до успішного керівника області, який очолював Черкаську облдержадміністрацію понад 5 років. Привів у сферу державного управління цілу плеяду керівників, які й нині успішно працюють. Зараз він — ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького й вірить, що в Україні підросло покоління, яке побудує нову успішну країну, пишуть “Вісті Черкащини“.

— Олександре Володимировичу, цього року Україна відзначає 25-річчя незалежності. Що для вас означає це свято, що ви вкладаєте в поняття “незалежність”?

— Незалежність країни для мене і для всіх свідомих громадян — це основна цінність. Кожна нація, тільки-но вона стає на ноги, хоче мати незалежну державу. Прикладом цього є Україна, яка століттями бореться за свою незалежність. У кожному столітті цю незалежність доводилося відстоювати зі зброєю в руках. І 25 річницю своєї незалежності ми теж захищаємо зі зброєю. Але головне — бути переконаними в тому, що саме незалежність дає кожній людині найбільше можливостей реалізувати себе.

— Чому поки що в нас не все виходить?

— Не думаю, що за 25 років вийшло мало, звісно, не все вийшло так, як хотілося. Треба розуміти, яку трансформацію переживає суспільство, свідомість кожної людини. Ми були в імперії, яка називалася Радянським Союзом, а стали незалежною країною. Ми жили в плановій, соціалістичній економіці, де за нас все вирішували. Зараз економіка ринкова. Хтось готовий це сприймати, а хтось ні. Крім того, ще століття чи два тому території сьогоднішньої держави України входили до складу різних імперій. Відповідно і ментальність, і культура, і суспільні цінності, і герої, і релігія — різні в різних частинах України. Тому нам настільки важливо, щоб будь-яка влада в країні проводила політику єдності. Вчора ми цього ще не розуміли, а сьогодні на практиці переконалися: якби були об’єднані єдиною мовою, церквою, культурою, святинями і національними цінностями — у нас було б набагато менше розбіжностей, ми були б єдиною нацією. Цей тягар віків роз’єднаності, який успадкувала Україна, дає відповідь на те, чому ми не ще не відбулися як успішна нація, країна. Але головне — вірити в успіх, бо все починається з віри. Віра, воля і дії обов’язково приведуть до успіху. Згадаймо, скільки мільйонів життів покладено, щоб Україна мала незалежність. Ми не можемо сьогодні підводити наших предків і наших нащадків. Наші діти, внуки, правнуки ніколи нам не пробачать, якщо ми втратимо незалежність.

— Зараз Україна переживає не найкращі часи, відчуваються занепадницькі настрої. Чи здатні ми вирішити всі проблеми і вийти на шлях розвитку?

— Звичайно. В Україні росте нове покоління, молоді люди, не заангажовані ніякими “ізмами”: “комунізмами”, “соціалізмами”, “капіталізмами”. Вони не пам’ятають так званого “радянського табору” і хочуть жити в незалежній країні, яка зветься Україна. Сьогодні світ відкритий, і вони його пізнають, бачать, де добре, де ні. Молодь хоче жити в інших умовах, ніж діди-прадіди.

— Яка ваша думка — чи довго нам ще воювати з Росією і як розвиватиметься ситуація на сході України?

— В одному з інтерв’ю на початку року я говорив, що Мінські угоди — це шлях, який не приведе до успіху. І ми переконуємося, що домовленостей у рамках цих угод або зовсім не дотримуються або дотримуються не повною мірою і не конкретизовано. На мою думку, Мінський формат — хибний. Ми досі вживаємо термін “антитерористична операція”. Але ж із терористом не можна домовлятися! Необхідна зміна формату, а це — велика робота, масштабна дипломатія. Україна повинна говорити з країнами-гарантами своєї безпеки. В обмін на неядерний статус України п’ять країн – Росія, США, Велика Британія, Франція і Китай — зобов’язалися поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України. Утримуватися від загрози силою, від використання зброї, від економічного тиску на Україну, а в разі зовнішніх загроз надавати допомогу. Треба ставити питання перед цими країнами, іти на цей або рівноцінний формат, який змусить сісти за стіл перемовин самого агресора, а не його сателітів. Історично склалося так, що ми воюємо з Росією століттями. Це потужна світова держава, з таким “монстром” важко воювати, тим паче після того, як ми від нього відкололися. Але останні роки показали, що російський солдат нас не переможе, бо маємо набагато сильніший дух, власне коріння, живемо на своїй землі і нам нікуди відступати. Переконаний, що перемога буде за нами. І це повинні розуміти всі. Тому так важливо виховувати молодь у патріотичному дусі. Ми, освітяни, повинні гартувати дух, виховувати покоління патріотів, а керівництво держави — виконувати свою місію — змусити ворога до миру і звільнити наші окуповані землі.

— Ви очолюєте Черкаський національний університет. Чи на конкретному прикладі університетської молоді ви бачите, які зміни у свідомості українців відбулися за ці кілька років?

— Зміни відбуваються щороку, і не тільки в середовищі молоді, а й у всьому суспільстві. Щоправда, з молоддю це яскраво, показово. Наша молодь національно свідома. Патріотичні заходи, які ми проводимо, падають на благодатний ґрунт. Ці зміни очевидні й зовні. Ми бачимо, як сьогодні люди ставляться до загальнонаціональних свят, традицій, національних символів — державного Гімну, прапора, а також вишиванки, рушника. Згадайте, 25 років тому жовто-блакитний прапор боялися й на тин повісити, а сьогодні ставимося до нього з трепетом. Щодо молоді, то в усі часи існував конфлікт поколінь, але я переконаний, що молодь завжди краща за нас, старше покоління!

— Особисто ви теж пережили трансформації в оцінці дійсності?

— Як і всі. Не можу сказати, що мав свідому національно-патріотичну позицію з народження. Я вчився, виховувався в радянській системі. Служив в армії в Чехословаччині, 9 років керував банком у тодішній союзній республіці Молдавія, де входив у всі органи громадського управління. Це накладало відбиток і формувало світогляд. Нас привчили до відчуття родини слов’янських народів – росіян, білорусів і українців. Але на моїх очах розгортався зрежисований Москвою конфлікт, який переріс у війну між Придністров’ям і Молдовою. Ми всі нині піддаємося трансформації. Якщо хтось каже, що це не так, то він каже неправду. І ці перетворення відбуваються завдяки тому, що ми досліджуємо свою історію, своє коріння, свій родовід. Я нині чітко уявляю Україну як державу, усвідомлюю її багатотисячолітню історію — від Трипілля, скіфської доби, періоду становлення Київської Русі і до сучасності. Не історію Російської імперії, Радянського Союзу, а України-Руси. Це відмінні історії, бо ідеологія і ментальність людей в імперії одна, а в незалежній країні зовсім інша. І ті, хто для імперії є негативними персонажами, для національного становлення і незалежності — герої. Як приклад — Іван Мазепа чи Степан Бандера, і цей перелік можна продовжувати. Суперечки щодо персональної історії цих постатей тривають і досі, як досі відбувається трансформація в свідомості багатьох наших сучасників. Особисто я сьогодні щасливий, що маю повне розуміння, що таке незалежна держава і як повинен поводитися справжній громадянин.

— Люди зараз страждають від злиднів і економічних негараздів. Що, на вашу думку, варто змінити, як прискорити процеси реформування держави?

— Я вже говорив, що по-перше, необхідна віра. По-друге, якщо йдеться про економіку, потрібна воля — політична воля до змін. Я економіст, фінансист, знаюся на економіці країни, регіону, підприємства. Повірте, достатньо 2 роки, щоб навести лад і щоб економіка стала дієздатною, продуктивною, такою, що розвивається і за рахунок податків забезпечує соціальні потреби суспільства. Економіка – це найлегша наука. Це проста арифметика, яка дасть результат, якщо правильно застосовувати формулу. Але якщо нема політичної волі – законодавство працювати не буде. На жаль, в політичному бомонді Української держави недостатньо політичної волі для змін і для наведення ладу в економічних процесах. Нерідко волю пригнічують інтереси. В Україні склалася олігархічна система, й олігархічні інтереси часом стоять вище за загальне прагнення налагодити нормальне економічне й соціальне життя. Також відчувається вплив конфлікту на сході держави. Але цей вплив на економіку не може буть аж таким негативним. Приклад — Ізраїль, який постійно в надзвичайному стані, однак забезпечує розвиток економіки, армії, озброєння, системи захисту. Зараз модно згадувати МВФ, який вимагає “школи закрить”… МВФ не вимагає закрити школи чи об’єкти соціальної сфери, він вимагає збалансувати бюджет. І його збалансовують, але неправильно. Бо роблять це шляхом урізання видатків. А треба збільшувати прибутки. Звісно, у світі ще ніхто не поборов цього явища, але воно в розвинутих країнах сягає 7%, у таких, як Греція – не більше 16%. Якщо “висвітлити” навіть 15-20% “тіньової економіки” України – бюджет збалансується.

— Ви успішний практик у державному управлінні. Свого часу впродовж 5 років очолювали Черкаську ОДА. У цей період область посідала перші місця в державі за багатьма показниками соціально-економічного розвитку. Які бачите перспективи для Черкащини?

— Черкащина — край багатий, особливо сильна складова — агропромисловий комплекс, великі можливості для розвитку переробної галузі. Інвестиційної привабливості додають транспортна, туристична складові. Серйозний кадровий потенціал. Добре, що голова ОДА Юрій Ткаченко розуміється на економіці і створює зі своєю командою сприятливий клімат для інвесторів. І їхні відгуки на ІІ Міжнародному інвестиційному форумі, який днями відбувся в області, підтверджують, що влада на Черкащині вміє працювати з інвестором. Виробництво в розвитку краю завжди було й буде первинним. Лопата, кажуть у народі, дає хліб. Сучасне виробництво можна створити, розширити тільки за рахунок інвестування. Власного, банківського, закордонного, державного. І коли очільник області займається цим на найвищому рівні, перспектива є. Є ще невирішені питання. Але в цілому динаміка позитивна.

— І все ж, ми не бачимо поки що дуже великого потоку інвесторів…

— Давайте дивитися правді у вічі: кожна країна, яка хоче бути успішною, дбає про свій позитивний імідж. Один із іноземних гостей Міжнародного форуму розповів про практику створення груп фахівців, які прославляють свою країну за її межами. За роки незалежності України склалося так, що про нас знають більше поганого. На жаль, тут немала роль і дзеркала нашого суспільства — засобів масової інформації. ЗМІ інколи грають роль кривого дзеркала, не вміють або не хочуть подати позитив. Натомість вони професіонали в описуванні негативу. Я поважаю наші ЗМІ, постійно з ними співпрацюю, університет, який я очолюю, готує журналістів. Але, на моє переконання, журналістика має перелаштуватися. Бо базова цінність для журналіста — це чесність і принциповість. І не слід забувати про позитивний супровід того, що робиться в країні.

— Ви говорите з точки зору керівника обласного рівня. Але конкретні люди живуть у конкретних селах, і проблем у них дуже багато. Що порадите їм?

— Для мене це питання болюче, бо я сам народився, виріс у селі, це моя маленька батьківщина. Будь-яка влада має програму підтримки села, всі про нього на папері турбуються, але в реальності село нищиться практично за будь-якої влади. Дещо вдалося зробити, але якщо говорити не про агропромисловий комплекс, а про сільських людей, про школи, ФАП, соціальні послуги, в тому числі й державні, про вирішення наболілих питань, то борги перед селом тільки виросли. Ще нічого не зроблено для його перетворення. Що робити людям? Треба не боятися реформ, нікого не слухати, а дивитися, як живуть наші сусіди. Наприклад Польща чи інша країна, близька нам за ментальністю й духовно. Треба дивитися, як там відбувалося реформування, що отримали люди. Навіть у Черкасах децентралізація дала гарний результат — є бюджет розвитку, можна вирішувати питання життєзабезпечення. Сьогодні для села єдиний вихід — не боятися децентралізації, об’єднуватися у громади, щоб мати можливість відстоювати свої інтереси. Бо сьогодні село живе від випадку до випадку. Якщо виходець із села став народним депутатом, то в певний період до і після виборів спостерігається розвиток, але з часом усе затухає. Так не повинно бути, не можуть у кожному селі народитися люди, які його “тягнуть”, це неправильно. Правильно, якщо громада самодостатня і якщо вона дбає про свій розвиток. А це — сільська дорога, амбулаторія, школа, дитячий садок, комунальне господарство, пошта, вирішення питань із нерухомістю, спадкуванням тощо. Цей пакет державних послуг повинен надаватися на місці. Децентралізація має бути в адмінпослугах, інфраструктурі, бізнесі, бюджеті. І тоді не треба їхати до Києва і просити грошей, щоб прокласти дорогу з одного кутка в інший. Є бюджет, прийняли рішення і проклали. На жаль, це питання теж заполітизоване, і при слові “реформи” люди вже жахаються. Треба менше про реформи говорити і більше робити — оперативно, і по-державному. Не треба думати, що “нагорі” будуть розповідати про реформи, а “внизу” їх будуть робити. Зрештою, “низам” все набридне, і “верхи” з “низами” поміняються місцями. Так ми постійно перебуватимемо в передреволюційному стані. Зважаючи на виклики, які є в суспільстві, не варто сподіватися, що ринок усе відрегулює. Необхідні нормальні важелі впливу, здорові регулятори. Не варто заорганізовувати процеси. Але й у впливі громадськості потрібна міра. Сьогодні громадськість все контролює, але від цього не стало краще жити. Якщо ми обираємо владу, то з нею треба рахуватися, а влада, в свою чергу, повинна рахуватися з правами і свободами людини.

  
Коментарі - 0

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


*

* Модератор має право без попередження та додаткових пояснень видаляти коментарі, які не відповідають ПРАВИЛАМ сайту.

КАЖУТЬ ЩО...
СОЦ. МЕРЕЖІ
Читайте нас на Facebook

AVTOsale.ua-всі пропозиції з продажу авто Вашого міста.
Слідкуйте за свіжими новинами в Україні на UKR.NET
Афіша всіх фільмів в кіно на KINOafisha.ua.
Погоду в Черкасах на тиждень дивись на Sinoptik.ua.