Повзуча війна і муніципальні розборки

15 квітня 2014, 19:37

Повзуча війна Кремля і України триває. 12 квітня фактично почався другий її етап – битва за Донбас.

Після успішно проваленої Києвом Кримської кампанії сценарій репліковано на Сході України. Інспіровані заздалегідь законсервованими і завезеними співробітниками ГРУ захоплення адмінбудівель мали би імітувати початок глобального Антимайдану, як авангарду Новоросійської федерації. Втім, не є таємницею значна підтримка проросійських сепаратистів місцевим населенням, зокрема в Донецьку, Луганську та Донецькій області.

З одного боку ми маємо зрозуміти, що для людей усе життя яких формувалося злидотою 90-х років і роботою в шахті, війна не є чимось надзвичайним. Вони регулярно бачать і смерть, і бідність. Тому їм на відміну від більш-менш підгодованого Центру і Сходу особливо нема чого втрачати. З іншого боку, позитиви які принесе Сходу кремлівська окупація доволі сумнівні. Москві хоча б свій Кузбас до ума довести. Не кажучи вже про купу інших депресивних регіонів. Втім, передбачити логіку населення, що знаходиться у відчаї буде складно. Так само прихильникам перемоги Майдану (а зараз до них стрімко вливається усе більше й більше жителів України) починає набридати, що один регіон (як виявляється - далеко не годувальник) так нахабно качає свої права.

Проблема громадянської війни насправді існує. Тут дуже доречна аналогія війни Півночі з Півднем у США. Там до речі теж була метрополія - Британія, яка була не проти й далі вважати частину штатів своїми. А після перемоги «прогресивного» Вашингтона над «консервативним» Річмондом почалася довга Реконструкція. Кому цікаво почитайте в інтернеті або у «Віднесених вітром». Втім терор і акції Ку-Клукс-клану тривали ще довго. Так от очевидно саме це чекає й на нас. Єдина біда – американці мали право на зброю. А українців його нажаль позбавили.

Втім повернемося до Черкащини.

Як вже відзначалося, війна війною, а про вибори і садово-городні справи ніхто не забув. Попри загрозу зриву президентською кампанії, вона все ж триває. Візуально в Черкасах присутній лише Олег Ляшко, який з біллбордів обіцяє повернути Крим.

Крім того, якось скромно й тихо відвідав Черкащину Олег Тягнибок.

Найскандальніше вийшло з візитом Юлії Володимирівни. Для чогось їй спало на думку вшанувати традиційні заходи в Холодному Яру. Не знаю чи попереджали лідерку «Батьківщини», що публіка яка там збирається не надто полюбляє політиків. Тягнибока там ще якось сприймають та й то в ідеалі без прапорів. Ющенка в попередні роки агресивно ігнорували. Звісно Тимошенко більший боєць і реальний революціонер, хоч і з оговоркою на власні інтереси, але захід був явно не її. Втім і досі не зрозуміло, хто почав кричати «Ганьба!» і нащо. Чи то провокатори, чи дійсно учасники вшанування холодноярців, яких дістала демагогія наших політиків. Але є факт неповаги до одного з фаворитів президентської гонки. Так само не дуже коректно завершилась запланована зустріч Юлії Тимошенко з громадою Черкас. Звісно ніяких семи тисяч на площі Шевченка не було, але бажаючих побачити колишнього політв’язня було чимало. Однак не склалося. Очевидно в Києві без мами не знали, що робити з агресією сепаратистів і перевдягнених кремлівських «вєж.людєй», тому на зустріч Юля не потрапила.

А шкода. Слухати її дуже повчально. З точки зору ораторського мистецтва.

Ще цікавіше вийшло з двома Петрами. Вождь комуністів напевно зробив висновки з візиту Тимошенко, а також з вояжів Добкіна і Царьова по Україні, і вирішив не їхати на Черкащину. Воно й правильно. Якщо комуністи не змогли захистити навіть істукан Леніна, якого кілька років тому ще Сергій Одарич без зайвого галасу демонтував з Соборної площі, то в наш радикальний час які можуть бути гарантії здоров’я Петра Симоненка. Йому вже й до Верховної Ради некомфортно заходити.

Що стосується Петра Порошенка, якого нам сватають в нового президента, то замість його самого громадську ініціативу «Черкащина за Петра Порошенка» презентував керівник його штабу і «Я - Богдан» за сумісництвом – Олег Свинарчук. Погано тільки, що в Україні усі політичні ініціативи з стартапу кожного другого політика чомусь називаються «громадськими». В Черкасах наприклад дехто ще й створені під себе організації чомусь називає «Громадськими радами». На цьому тлі стає зрозуміло чому Україна одного дня перестала називати себе Руссю. Територіальне утворення на північний схід від нас так часто себе називало «русскімі», що треба було терміново робити ребрендинг.

На останок ще трохи про Порошенка. Попри позиціонування шоколадного короля, як незаперечного фаворита, штабістам варто би було бути обачнішими. І по Україні, і по області ні-ні та й вилізе якась скандальна персона на штабних посадах. Ну а про брендовий креатив «П – жити по-новому - це» в політтехнологічних колах уже ходить жарт, як про гібрид бренду Пермі (авторства Тьоми Лєбєдєва) і малюнків з жувальної гумки «Love is…».

Радує новий голова ОДА Юрій Ткаченко. Відвідав наших прикордонників і констатував їх високий бойовий дух. Щоправда наші хлопці трохи поламали усю місцеву контрабандну схему і як наслідок заробили нелюбов аборигенів, але то дрібниці. Взагалі складається враження, що очільник області наразі рухається в правильному напрямку. Зареєструвався на «Фейсбуці», призначає молодих і ініціативних, відслідковує усі критичні моменти. Зокрема Юрій Ткаченко підняв тему ринку на Пастерівській, проблему підвищення тарифів на проїзд, а також пообіцяв проконтролювати ситуацію зі збором коштів на бронежилети. Нагадаємо, що окремі чиновники з традиційним адміністративним рвєнієм підійшли до народної ініціативи збору коштів на підтримку армії. Усіх напрягли перерахувати свої одноденні зарплати або близькі до цього суми. Власне всі про це знали, сприймали за належне, аж допоки Віталій Латишев не доніс цю новину до голови ОДА. Було би чудово якби результат моніторингу було оприлюднено. Адже підтримка армії справа чудова, але коли благочинність вирощується штучно і з-під палиці, то результат буває прогнозованим.

Однак головною ознакою «правильної» політики обласного керівництва може бути мінімізація критики з боку «Батьківщини». Це також може бути свідченням того, що принаймні на рівні області пакт про ненапад укладено.

Втім, Черкаси традиційно будуть ареною боротьби, бо навіть, якщо майбутній мер і матиме нормальний діалог з головною особою з Соборної, то ряд міських політиків не дадуть їм сумувати. І якщо на тому тижні головною темою було висування Миколи Булатецького на посаду міського голови, то на цій – засування чи то пак відмова від участі Олександра Радуцького. Рішення однозначно правильне. Особисто мені Олександр Романович на посаді звичайного керівника «Дирекції парків» подобався набагато більше. Та й ефект буде вищий. Але думки пройти до Черкаської міської ради Радуцький не полишив. Більше того, все ж таки хоче в новій раді обратися секретарем, аби додати спецій в прісне мерське життя Одаричу. А ще Радуцький закликає зробити остаточне політичне харакірі й Булатецького, а голоси віддати Анатолію Бондаренку.

Загалом дивуєшся, коли бачиш які віражі виписують окремі зірки черкаського олімпу. Те, що було можливим два роки тому, вщент змінилося минулої весни, а вже нині моделюється чергова коаліційна потворка. Втім, якщо говорити по суті, то версій вчинку Радуцького може бути кілька. Валентина Жуковська все таки йтиме до булави міського голови і попросила черкаського криголама не топтатися по її житу, пардон електорату. Сам Радуцький зрозумів, що в умовах кризи не варто медитувати на журавля в небі, а краще ловити синицю на окрузі. Поки виборці пам’ятають. Врешті й «Батьківщині» так само не потрібен неідентифікований конкурент. Тут хоч би з Булатецьким розбратися. Анатолій Бондаренко дуже сподівався на підтримку партнерів по революційному тріумвірату, але хоча і «Свобода» і УДАР своїх кандидатів не висувають, але й про відкриту підтримку заявляти не спішать. А тут ще й Ірина Геращенко по факту дала Анатолію Бондаренку електорального гарбуза. Він то вже майже повірив її словам про підтримку Кличком кандидатури від «Батьківщини» на посаду мера. Але ж ні. Землячку неправильно зрозуміли.

При такій ситуації принаймні на рівні виборів міського голови інтрига майже відсутня. За таких опонентів Сергію Одаричу залишається лише дочекатися поки два тигри зжеруть один одного і злізти з дерева за булавою.

Сергій ПАСІЧНИК, керівник Академії стратегічних досліджень, запис у блозі

Вгору