До тисячі доларів пропонували минулого тижня на Звенигородщині чоловіки, які представлялися меценатами або співробітниками художніх музеїв, за полотна уродженця села Моринців художника Івана Кулика. Про це пишуть "Вісті Черкащини".
Це свідчить про підвищений інтерес до творчості цього митця, адже і в минулі роки приїжджі з Києва напитували про його картини, проте намагалися придбати їх майже задурно. На це Куликові земляки тоді не погодилися. Не вдалося придбати картини "меценатам" і цьогоріч: чи то зрозуміли люди, яка справжня ціна їм, чи то просто немає їх на теренах району.
Ім’я Івана Кулика донедавна було мало відоме широкому загалу. За компартійної доби воно тривалий час замовчувалося передусім через те, що він належав до когорти "шістдесятників", котрі відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи.
Іван Кулик ще в дитинстві виявив велику схильність до малювання. Маючи достатній багаж знань, хлопець після закінчення школи без проблем вступає до Київського педагогічного інституту. То було в 1941 році, напередодні радянсько-німецької війни.
Того ж року, замість інститутських аудиторій, він потрапляє на примусові роботи в Німеччині, куди його насильно вивезли разом з іншими юнаками й дівчатами.
Після повернення восени 1945 року в Україну, чоловік працює в Моринцях завідуючим і культорганізатором тамтешнього будинку культури, а в 1946 році вступає до Київського училища прикладного мистецтва. Далі – навчання в Київському художньому інституті, в майстерні одного з корифеїв українського образотворчого мистецтва Карпа Трохименка. Перші роботи Кулика, датовані ще початком 50-х років, присвячені Моринцям. Пізніше з-під його пензля вийдуть ще десятки картин з пейзажами цього села. Серед них – «Село Моринці», « Зима в Моринцях», «Хата, в якій народився Тарас Шевченко», «Моринці – батьківщина Тараса Шевченка». Вони ваблять різноманітністю мотивів й щирістю почуттів, адже, як зазначають дослідники його творчості, він змальовував лише те, що було йому дорогим і близьким.
Деякий час Іван Онисимович мешкає і працює в Івано-Франківську, згодом переїздить до Черкас. Тут, продовжуючи займатись живописом, бере участь у різних краєзнавчих і етнографічних експедиціях, записує старовинні пісні, приказки і продовжує змальовувати давні церкви, фортеці й особливо – старі українські хатки під солом’яними стріхами, за що у 1973 році його звинуватили в українському буржуазному націоналізмі, спотворенні радянської дійсності. І, як результат, – виключення на 15 років зі Спілки художників. Йому було відмовлено у творчих замовленнях, не приймалися на виставки його роботи. Проте митець не відкладає пензля.
Однією ж з провідних тем його творчості стала Шевченкіана. Взагалі ж художник створив цілу галерею портретів подвижників та відомих діячів культури, які є гордістю нашого народу, починаючи від Григорія Сковороди. Серед них – Іван Нечуй-Левицький, Іван Козловський, Олександр Довженко, Василь Симоненко.
У 1995 році художника не стало. Життя Івана Онисимовича, як охарактеризує згодом його життєвий і творчий шлях дружина Луїза Макарівна, пройшло у двох кольорах: чорному – це шлях переслідування з боку радянської влади, та червоному – це шлях прекрасних і вічних творів. Всього ж після себе художник – патріот з Шевченкового краю залишив понад 500 робіт: пейзажі, портрети, побутові картини, натюрморти. Вони представлені в музеях України, в приватних колекціях Канади, США, Росії. Відомо, що близько ста своїх картин Іван Кулик подарував свого часу громаді рідного села Моринців.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
