“Як комахи шукаємо, що привезти хлопцям на фронт”: військовий волонтер про війну, бойові втрати та байдужість черкащан

05 грудня 2020, 20:02

Черкасець Павло Собко почав волонтерити ще у 2014 році. Тоді вперше він віз на передову картоплю - аби товаришу було, що поїсти.

Черкасець розповідає, що не пішов воювати через стан здоров'я. Але допомагати Україні та військовим вирішим іншим чином.

- Коли ми вперше поїхали на фронт і я побачив, що там відбувається, тоді й прийняв рішення. Після того почалися постійні волонтерські виїзди. Були потреби різного характеру - від продуктів харчування до одягу. За будівельний матеріал мова навіть не йшла - ми збирали те, в чому хлопці змогли б воювати, - каже Павло.

Найважчими для військового волонтера були не виїзди на фронт та тривалі поїздки, а збір речей і допомоги.

- Найважче було переступити свої принципи і почати просити. Досі відчуття "попрошайки" буває, - зізнається Павло Собко.

"БЮРОКРАТІЯ З ВІЙНИ НІКУДИ НЕ ПОДІЛАСЯ" 

Попри обіцяну допомогу держави та діяльність волонтерів, потреба бійців у побутових предметах нікуди не зникає.

- Те, що говорять про ЗСУ зараз - це одне, а те, що насправді відбувається на Сході - зовсім інше. Так, харчування не таке, як у 2014-15 роках, але в деяких підрозділах і досі існує проблема з цим. Хлопці викручуються за можливості самі - зараз уже є зарплати, тому якщо вони воюють неподалік від населеного пункту, то можуть купити харчі. Але такі потреби, як генератори, автомобільні акумулятори, квадрокоптери, будівельні матеріали, утеплювачі, електрокабеля тощо, нікуди не зникають. Їх не було ні в 2014 році, немає і зараз, - каже черкащанин. 

Волонтери постійно збирають речі хлопцям на передову. За словами Павла, є потреба в близько 50 тисячах гривень. На них мають придбати акумулятори, бензопили, лопати.

- Бюрократія з війни нікуди не поділася - доки через папірці виділять необхідні речі (ті самі лопати, які зламалися) - хлопці встигнуть повернутися додому. Тому протягом місяця, а інколи й декількох, ми збираємо потрібне хлопцям на передову. Щось вдається купити чи знайти, щось ні - буває по-різному. Але раз у місяць ми вантажимося й самі їдемо на фронт по позиціях хлопців. Під час карантину речі надсилали поштою - тоді на фронт не пускали, - розповідає Павло Собко.

Однак волонтери наголошують, що в рази краще вручити привезе особисто в руки захисникам.

- Вони відчувають підтримку з мирної землі. А коли ми передаємо малюнки чи листи з дитсадків і шкіл - хлопці, буває, так обніма.ть, що кістки хрустять. Бувають такі емоції, що словами цього не передати, - розповідає черкащанин.

У групі Павла шестеро військових волонтерів. Коли до поїздки на фронт лишається тиждень, вони починають серйозну роботу - підрахунок та купівлю необхідних речей на передову.

- У нас є люди у Києві, ветеран із Львівської області, по Черкащині є осередки. І ми як комахи починаємо шуршати по всій Україні у пошуках того, що потрібно хлопцям везти. Звертаємося за допомогою до бізнесменів, надсилаємо дописи в соціальні мережі. Раніше більш-менш збирали потрібну суму, але вже 3-4 місяці дуже важко. Майже немає фінансових надходжень через вибори та коронавірус. Зараз відбувається волонтерський спад, бо майже всі сім років допомагають одні й ті ж. І в них ресурси закінчуються, а нові люди майже не приходять, - розповідає Павло Собко.

ЧЕРЕЗ БАЙДУЖІСТЬ ЛЮДЕЙ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗАНЕПАД ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

Військовий волонтер розповідає, що зараз у людей на першому місці за важливістю коронавірус, а не війна з ворогом.

-По телевізору показують, ніби у нас перемир'я, а насправді є і втрати, і бліндажі горять. Про волонтерів і військових згадують лише на свята. У суспільства коронавірус. Новину про війну якщо і покажуть, то однією з останніх. Про черговий обстріл можуть і не сказати, - обурюється волонтер. - Люди збайдужіли. Багато хто каже, що тут, на мирній території, втомилися від війни. А ті хлопці, які зараз у багнюці, морозі й у снігу лежать у бліндажах, не втомилися?

Від активності 2014-2015 років, за словами військового волонтера, лишився 1%

- Якщо у 14-15 роках ми могли раз у тиждень їздити з завантаженим бусом, то зараз ми збираємо необхідні речі місяцями. Важко бодай щось нашкребти. З іншими волонтерами спілкуємося - в них та сама ситуація. Дехто взагалі збирається припиняти свою діяльність, бо люди не допомагають. А просто так обіцяти хлопцям і не привозити потрібного - це неправильно, - пояснює черкащанин.

У Черкасах дієвих волонтерів, які відправляють посилки на передову поштою або їздять туди самі, залишилося менше десяти.

- Не хочу нікого образити, але на сьогодні працюють і регулярно допомагають 5-10 осіб. Для порівняння: у 2014-16 роках це були сотні людей. Тоді поїздки на фронт організовували сотні волонтерів, до хлопці їхали десятки машин. Деякі з волонтерів, у яких були власні буси та мікроавтобуси, у таких поїздках їх "повбивали", - розповідає Павло Собко.

"ХЛОПЦІ НАС БЕРЕЖУТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ СЕБЕ" 

За роки волонтерської діяльності під обстріли він потрапив у 2016 році під Авдіївкою.

- Нічого страшного тоді не сталося - ми повернулися назад у безпечну зону і перечекали обстріл. А зазвичай ми з хлопцями попередньо зідзвонюємося - вони нас бережуть більше, ніж себе. Тому що якщо якісь постріли є, то хлопці кажуть так: “не рухайтесь, стійте на місці, ми зараз або самі до вас виїдемо, або зателефонуємо, коли все заспокоїться”, - пояснює Павло Собко. 

Серед потрібних на війні речей - і імпровізовані обереги, які військові постійно носять з собою.

- Нам постійно школи допомагають і дитячі садочки. Деякі на свята, а деякі - раз у місяць. Вони малюють картини хлопцям, роблять браслети на руку, ляльки-мотанки. Це все ми привозимо разом із необхідними речами та провізією. І буває, що повертаємося через рік-два, а в когось із воїнів у машині, в “Уралі”, досі висить лялька-мотанка. Або хтось забирає такі речі і кладе відразу ближче до серця і тіла - в "нагрудник" або у кишеню. Такі обереги хлопці дуже люблять. Буває, заходиш у бліндаж, а там все у дитячих малюнках. А дехто з хлопців, хто змінює позиції, забирає такі обереги з собою на нове місце, - розповідає військовий волонтер.

"НАЙВАЖЧЕ - ПРИЇХАТИ ДОДОМУ І ДІЗНАТИСЯ, ЩО ХЛОПЦЯ, ЯКОГО ТИ БАЧИВ 20 ГОДИН ТОМУ, ЗАСТРЕЛИВ СНАЙПЕР" 

У поїздках на фронт волонтери бувають по декілька днів, а інколи їдуть і на декілька тижнів.

- Буває різна тривалість об'їзду фронту - від трьох-п’яти днів, дивлячись на те, яка кількість бойових позицій і що саме ми веземо. Багато факторів впливає на тривалість. Але уповільнює нас і те, що по позиціях намагаємося їздити лише у світлу пору доби, - розповідає волонтер.

Найважчу для себе поїздку він визначити не може - каже, що кожна з них особлива.

- Кожен виїзд на фронт має свої плюси та мінуси. Найважчий я не можу назвати - вони абсолютно різні. Але запам’яталося, як ми колись заїхали на позицію до одного хлопця, поспілкувалися і поїхали. А поки доїхали додому - його снайпер застрелив. А ми з ним живим прощалися 20 годин тому, - пригадує Павло.

ЯК ДОПОМОГТИ ВОЇНАМ?

Волонтер каже, що будь-яка дрібниця комусь із захисників знадобиться.

- Люди можуть допомогти смаколиками. Наробіть вареничків чи пиріжечків, порадуйте хлопців. Вони цьому дуже радіють. Ліки дуже потрібні. Можливо, хтось витратить на них 100-200 гривень, а для воїнів це буде колосальна допомога, - каже Павло Собко.

Окрім подібних дрібниць і побажань у військових волонтерів є список найнеобхіднішого, що замовляють хлопці з передової. Серед цього списку - і засоби особистої гігієни, і ємності, і утеплювачі.

Цього разу волонтери на передову збирають:

  • Шини  233/75/15 - 4 шт.;
  • Акумулятор 74 Ам/год - 1 шт;
  • Акумулятор 190 А/год - 2 шт;
  • Кабель СІП 2х16 - 500 метрів;
  • LED лампи 40Вт - 3 шт.

Окрім цього військовим потрібна велика кількість лопат (20 одиниць), сокир, ручних пилок і колунів (більше 10). Також шуруповерт, мішки, кирки та камери, плівка та утеплювачі. За можливості бійці просять у волонтерів камеру.

Також завжди потрібні засоби особистого догляду за тілом і речами: шампуні, мило, пральні порошки.

Якщо черкащани хочуть допомогти фінансово - вони можуть перерахувати кошти на особистий рахунок волонтера - на картку "Приватбанку" (5168 7456 0529 3882) або "Монобанку" (4441 1144 5150 6537).

- Їм дуже потрібна допомога навіть зараз, коли про потреби масово не розповідають. Не забувайте про хлопців, які зараз на передовій захищають нас від ворога, - просить Павло Собко.

Cпілкувалася Аліна Євич

Поділитись

Коментарі

Вгору