Уманчанин розстріляв начальника, головного бухгалтера і себе

21 січня 2014, 13:02

Зранку 17 січня працівник підприємства "Уманьгаз" 62-річний Микола Басюк з обріза мисливської рушниці розстріляв директора, 51-річного Володимира Мельника, і головного бухгалтера Тетяну Чернявську, 54 роки. Директора вбив, бухгалтеру поранив правицю. Потім перезарядив обріз і застрелився, пише "Газета по-українськи".

— Басюк постійно крав на підприємстві, це виявили перевірки, — каже 29-річна Юлія Мельник, донька загиблого керівника. — Батько йому довіряв, а він зрадив. Ми казали: "Предав тебе раз, предасть і другий". Перед Новим роком Басюк приходив до нас, приніс пиріжки, просив пробачення. Батько відповів: "Усе добре, живемо далі". Пробачив, дав другий шанс.

Володимир Мельник родом із села Дібрівка Миргородського району Полтавщини. 32 роки працював на "Уманьгазі" в місті Умань Черкаської області, останні 10 років очолював його. 2006-го і 2010-го його обирали депутатом обласної ради від Партії регіонів, з 2013 року очолював її уманську міську організацію.

З дружиною мешкав у 9-поверхівці №96 на вул. Леніна. Зранку 18 січня під вікнами їхньої квартири припарковані три іномарки — друзі родини приїхали висловити співчуття.

— Батько жив "Уманьгазом", скільки всього для нього зробив. Як туди прийшов, там не було навіть туалету. Створив нормальні умови, відвоював підприємство, коли його хотіли забрати, — продовжує донька. — Басюка з дитинства знаю, з батьком разом працював. Він часто до нас приходив.

Із будинку виходить сусідка Мельників 61-річна Наталія Заєць у рожевому пуховику.

— Мельник ніколи не задавався, завжди всім руку подавав, — говорить. — Допомагав людям, які зверталися. Наші онучки разом граються. Мельники купляють щось своїй, то й нашій беруть те саме.

Микола Басюк із дружиною Галиною мешкав на другому поверсі 9-поверхівки №13а на вул. Тищика. Доросла донька Оксана з чоловіком і двома дітьми живе неподалік.

— Ніхто не знає, чого Микола так зробив, — з будинку виходить 80-річний Володимир Доломешко. — Він дуже спокійний, отзивчивий. Ніколи не кричав. Іде на роботу раненько, завжди поздоровкається.

— Ми з Басюками 14 років в одному тамбурі прожили, — додає сусід Микола Паламарчук, 52 роки. — Весь будинок обійдіть — ніхто про них поганого слова не скаже. Микола дуже любив дочку, внуків. Ніколи його п'яним не бачив, не чув сварок. Він такий, що навіть ­таракана переступить, не задавить.

— Микола із сусідами не спорив. Стільки затоплювала його, ні разу не взяв копійки за ремонт, — розказує сусідка зверху 53-річна Катерина Курінна. — У нас тут є такі, що не встигло протекти — вже акта складають, грошей требують.

— Він точно нічого не крав, бо в Бога вірив. А якщо і крав, то під давлєнієм, — переконаний інший сусід Басюків 61-річний Ігор Васильович. — Він залишив сім'ї посмертне пісьмо. Написав, чого так зробив. Сусіди читали, всі плакали. Він писав, що на нього давили. Заставили виплатити 300 тисяч ущербу, бо комусь невчасно віддав гроші.

По обіді до квартири у чорних хустках заходять дружина і донька Миколи Басюка.

— Коля у записці написав, що нікому нічого не винен. З боргами розрахувався, — каже 60-річна Любов Щербань, яка прийшла висловити родині співчуття.

Миколу Басюка поховали на Водохреще, Володимира Мельника — наступного дня. Тетяна Чернявська лікує травму руки в хірургічному відділенні міської лікарні.

Начальник Христинівського відділення повісився

5 червня 2009-го за селом Мала Севастянівка Христинівського району Черкащини повісився 57-річний Віктор Когут, начальник районного відділення товариства "Уманьгаз". Очолював його із 2003 року.

— Я писала заяви в міліцію, прокуратуру. Казала, що його довели до самогубства. Але ніхто справи не порушив, — удова 55-річна Зоя Когут показує портрет загиблого чоловіка. — З Басюком повторилося те саме.

Когути живуть у Малій Севастянівці. Зоя Андріївна працює продавцем у райцентрі, її чоловік до Уманьгазу був головним інженером Сільгоспотехніки.

— Мельник переманив Віктора до себе, — згадує дружина. — Поставив начальником, хоч числився майстром. Віктор працював у постійному стресі. Йому дзвонили: "Принеси таку суму в такий-то час. Де її шукати — твої проблеми". Приписували недостачі, хоча їх не було. Довели, що їздив у санаторій лікуватися. Перед самогубством знову знайшли якусь недостачу.

Тіло чоловіка Зоя Когут виявила у лісосмузі за селом.

— Думаю, йому помогли. Бо він боявся висоти, сам не заліз би на дерево. Останній дзвінок йому був від юристки Уманьгазу, — дружина гортає звернення до міліції, прокуратури, листи з банків. — Мельник попросив Віктора приписати до нас в хату свого зятя Олексія Павлова. Він приписав, хоч того Павлова і не бачив. Потім почали приходити повістки з банків, що Павлов заборгував 900 тисяч гривень кредиту. Після смерті чоловіка Мельник того зятя виписав.

Про загибель Володимира Мельника Зоя Когут дізналася від знайомих.

— Усі кажуть, що мої сльози не впали на землю даремно, — зітхає.

 

Поділитись

Коментарі

Вгору