У Тясмин місцеві жителі викидають все: від пляшок до шин

05 вересня 2015, 20:40

1441101465_xxicdy7

Про подорож річкою Тясмин розповів черкаський активіст Любомир Коломієць у своєму блозі. Разом зі своїм другом Олександром Подимським нещодавно здійснили експедицію цією річкою, інформує Нова Доба.

«О 8 ми відчалили. Знайшли вузький прохід між очеретом, що вів до мосту, під котрим зробили зупинку, аби зробити фоточку з місцевим водопадом – є припущення, що то була каналізація.

За мостом був невеликий завал з дерев, тож фактично довелося гребти, ламаючи очерет. Пару кілометрів ми гребли розганячи дошки на вікнах річки, щоб протиснутись на швидкості через скупчення подорослів та ряски. Далі почався каньйон. О 9:30 ми вперлись у дамбу, що базувалась на скелях.

Згодом наші кілі почали шваркати кам’янисте дно. Вода була не дуже прозора тут, але нам довелося гребти сидячи, максимально навантажуючи собою ніс дошки, щоб вберегти кілі. Прибережні чагарники закінчились через метрів 400 і, вийшовши на сонце ми побачили дно. Зовнішній вигляд води важко передати: ця штука зелено-синьо-червона оповила всі водорості й вони тупо гниють, точніше їх майже немає, як і жаб та риби, але не все так через каналізацію з Кам’янки. Пливучи, ми обминали каструлі, тазики, пляшки, навіть один раз я човгнув автомобільний акумулятор, але найпопулярнішим тут з того, що можна було вкинути місцевими в річку були автомобільні і тракторні шини: за ці 4-5 км після сорокової я вже перестав рахувати.
Тож ми йшли цією мертвою водою, на березі тут не було ні душі – тільки старі човни та закинуті каркаси від рибацьких «павуків», над нами з гори звисали «сніжні» вершини сміття, яке щедро кидали в долину річки. Ми навіть зустріли одних таких кидал, які жбурляли з гори мішки з будівельним сміттям. Після наших криків «що ви робите?!», вони перестали, то робити, поки ми трохи не відпливли і позаду ми знову чули гуркіт мішків…

Ми глянули джіпіес, бо побачили на березі хати – то було село Пляківка і тут ставала електричка, і хоч до неї було ще дві з половиною години, ми не могли вже це нюхати і дивитися на це та й місцевий дядько повідав нам про завали попереду – йти в брід по цій воді могло мати наслідки для здоров’я. Тож ми стали біля села і чекали поки просохнуть дошки, в компанії качок, в яких не закривалась пелька та Шульца – нашої віддушини після цього лайна. Далі господар Шульца показав нам дорогу до колій і ми помчали глиняною дорогою догори. Тясмин смердів позаду», - написав Любомир.

Поділитись

Коментарі

Вгору