Харизматичний і талановитий, чи то на сцені театру, чи то зі своєю музичною командою, Сергій Бобров у всьому шукає позитив і натхнення. Кожен його образ чи пісня наповнені особливою філософією, з якою він живе.
Про це інформує in.ck.ua.
Актором став на спір
Ми з братом росли в атмосфері творчості, хоча наші батьки працювали на заводі. Батько грав на гітарі, мама співала в хорі, в нас часто збиралися гості, в домі влаштовувались міні-концерти, костюмовані вечори – все це не могло не вплинути на нас.
В дитинстві мріяв, аби моя професія була пов’язана з тваринами. В мене завжди жили домашні улюбленці: ховрашки, собаки, папуги, рибки… Спочатку хотів бути біологом, потім ветеринаром, потім захопився акваріумістикою і загорівся ідеєю стати іхтіологом.
Я не збирався йти в артисти, хоч і був постійним активістом шкільних театрів. До театрального училища вступив на спір: побився об заклад із сусідськими хлопцями, що стану актором. В той час акторська професія здавалася чимось фантастичним і недосяжним, і ніхто з них не вірив, що я зможу. Але я вступив. Спочатку вчився на лялькаря, а після армії продовжив навчання вже на курсі акторів драматичного театру.
Кожну роль в театрі щоразу проживаю по-новому
В Черкаському театрі я працюю вже 19 років. Прийшов сюди одразу після закінчення Дніпропетровського театрального коледжу. Моя перша вистава на черкаській сцені – "Вертеп пана Купійова", в якій я зіграв такого собі неформального підлітка-панка.
Ніколи не розділяю ролі на вдалі й невдалі, улюблені й не улюблені, тому не можу виділити якусь одну. Кожен образ несе якийсь зміст, накладає свій відбиток на мене, це маленьке життя, яке я проживаю. Дуже люблю Голохвастова в спектаклі "За двома зайцями", тому що в цьому образі ніколи не буваю однаковим, кожен раз зіграю його по-різному. Досить цікавою для мене була роль мерзотника Яго в постановці "Отелло". Навіть деякі епізодичні ролі я надзвичайно люблю, наприклад, мій Матроскін з дитячої вистави "Троє із Простоквашино" часто "виринає" в реальному житті.
Навіть якщо роль не подобається, актор повинен змусити себе знайти в образі щось таке, щоб полюбити його, і врешті-решт зробити "цукерочку" для глядача.
Головне – знайти свого режисера, а не роль. Від нього багато залежить, саме завдяки режисеру можна відкрити якісь нові грані драматургії, зіграти щось нестандартне. Кожен, з ким мені довелось працювати, дав мені певний важливий досвід.
Дуже легко працювалось з Андрієм Крітенком (режисер вистави "Дванадцята ніч, або що захочете" за В. Шекспіром). Це людина-феєрверк, людина-свято, режисер, який відкриває для акторів величезний простір для творчості. Він направляє, але одночасно дає можливість бути вільним у пошуках образу.
Я не розділяю музику й театр, не ставлю щось одне в пріоритет. Те, що приносить мені задоволення в певний момент життя, те й головніше: сьогодні спектакль – він для мене на першому місці, завтра концерт – і головною стане музика. У творчості не можна ставити пріоритетів, треба просто насолоджуватися нею.
"Ефект метелика" має що сказати
Своєю назвою наш гурт зобов’язаний однойменному фільму. Це кіно дуже вразило мене, після перегляду я перечитав багато художньої й наукової літератури на цю тему. В голові довго крутилася фраза, яка звучала на початку фільму: "Теорія хаосу свідчить: помах крила метелика на одному кінці світу здатен спричинити бурю на іншому". Саме вона й стала вирішальною під час вибору назви: з самого початку хотілося, аби наша творчість викликала бурю в серцях й головах слухачів.
За 10 років існування гурту ми з хлопцями подорослішали не тільки роками. З’явилося більше мудрості, зваженості, змінилися наші погляди на багато речей, багато чого ми усвідомили. І це відобразилось у музиці.
Раз "Ефект метелика" ще досі існує, значить, нам є що сказати слухачам. Звичайно, коли ти займаєшся музикою довго, паралельно потрапляєш в якісь життєві вири, працюєш на основній роботі, приділяєш час родині, в якийсь момент може здатися, що вона відходить на другий план. Але ми не можемо мовчати, і якийсь черговий сплеск в нашому житті, все, що відбувається навколо, породжує нову пісню і все починається ніби заново.
Цього літа "Ефект метелика" їде на легендарний фестиваль "Червона рута-2015". Потрапили туди досить несподівано, бо відбір був довгим, виснажливим, в якийсь момент навіть хотілося все кинути, зник запал боротися за щось. Але з усіх претендентів відібрали таки нас, і вже влітку ми представимо черкаський рок в Чернівцях.
Родина – моє натхнення для творчості
Неправда, що спільна робота подружжя заважає в родинних стосунках. До народження доньки ми з дружиною ледь не 24 години на добу проводили разом: і на роботі, і вдома. Це, навпаки, ще більше зміцнює зв’язок між нами. Навіть зараз вона часто приходить до театру, любить, коли я розказую їй якісь новини, пов’язані з ним, адже це частинка і її життя, завдяки театру ми зустріли одне одного.
Я не розумію музикантів, які стверджують, що з появою родини музика для них закінчиться. Кожна секунда з моїми дівчатками дає нові емоції й відчуття. Зрозуміло, що маленька дитина забирає багато часу, і ти вже по-іншому розплановуєш свій день, змінюєш звички. Хлопці з гурту навіть підсміювались наді мною іноді, адже з кожної репетиції я поспішав додому на конкретну годину купати маленьку доньку. Але ж це таке щастя: бачити, як вона росте, як змінюється, вона надихає мене! Я присвятив Мар’янці пісню ще тоді, коли ми чекали її появи.
Кожен день із донькою не схожий на попередній. Вона уже починає проявляти свій артистизм, кокетує, підспівує, коли я граю на гітарі, показує свій характер. Я поринаю з нею в це дитинство, і це не може не впливати на мою творчість.
Кожна хвилина мого життя з близькими – це тільки позитив. Я відчував себе по-справжньому щасливим, коли на світ з’явилась донька, коли вперше побачив свою дружину, коли бабуся відзначила 90-річчя, коли народилася моя племінниця, коли батько показав мені малому перші акорди на гітарі, і я їх повторив, кожен раз, коли мама приїздить до нас в Черкаси… Ці моменти дійсно важливі для мене, вони роблять мене сильнішим, і всі пов’язані з моєю родиною.
Талісман – це те, що нагадує тобі про близьку людину. Коли хтось дуже дорогий тобі дарує якусь річ, вона автоматично стане талісманом, незалежно від того, називаєш ти її так чи ні. Цей предмет несе якусь надзвичайну енергію, яка тебе береже, заспокоює, гріє душу. І він не обов’язково має бути один. Зараз на мені один з таких оберегів – підвіска-тризуб, який подарувала дружина.
Я "приріс" до Черкас. В нашій виставі "Місто на Ч" є такі слова: "Всі тільки приїздять в це місто, а звідси – ніхто". От це і про мене теж. Багато разів було бажання рвонути з гуртом в Київ, до цього довелося пожити в багатьох містах, але в Черкасах найкраще. Тут особлива енергетика, яку не зрівняти ні з одним іншим місцем.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
