Що черкащани носили на Різдво раніше

05 січня 2020, 11:01

Чистий одяг - на свято, а буденний, дещо оздоблений, використовували для обрядів. Саме такі традиції одягатися були в жителів Середньої Надніпрянщини. Вони ретельно готувалися до Різдва й постійно намагалися купити щось нове з одягу до цього свята. Про це в коментарі "Про все" переповіла завідувачка відділу етнології Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук.

Вікторія розповіла, чому не можна одягати сорочку із Центральної України разом із західноукраїнським кептариком, кросівки до шароварів, або мішати жіночий та чоловічий одяг. Річ у тім, що всі ці помилки ми дуже часто спостерігаємо.

Вікторія Наумчук

"Кожному предмету є своє місце і свій час"

Раніше одяг виконував естетичну, практичну та символіко-оберігову функцію. У світі технологій українці часто не розбираються у власних традиціях одягатися, тож іноді бачимо, як під час сценічних виступів чоловіки до шароварів одягають жіночі сорочки. А молодь носить із шароварами кросівки.

Художник А. Перепелиця

Художник А. Перепелиця

Українське вбрання максимально витримане у традиціях певного регіону. Тут головне не змішувати, приміром, лівобережну сорочку вишиту білим по білому із західноукраїнським кептариком. Це буде неестетично та некоректно до традицій певного регіону.

Художник А. Перепелиця

- Також є таке поняття, як культура ставлення до одягу, і зараз у соцмережах поширюється флешмоб "Я не ношу автентику". Тобто люди свідомо відмовляються від автентичних речей, виготовлених десятки років тому, адже вважають їх культурним надбанням, проте активно носять репліки. Це одяг, максимально наближений до автентичного, але зроблений сучасними майстрами для того, аби справжня автентика залишилася культурним надбанням для наступних поколінь, - говорить Наумчук.

Художник А. Перепелиця

Вона запевняє, що раніше люди інакше ставилися до одягу, адже вони кілька років готували полотно, аби потім із нього виготовити одежину. Якщо зараз заглянути у стару бабусину скриню, то можна побачити, що кожна сорочечка чи спідниця так складені і дбайливо прошиті, ніби їх щойно підготували для того, аби одягти. Тобто до вбрання ставилися, як до себе, поважали і берегли - говорить Наумчук.

За її словами, сорочки та інші елементи із традиційними вишивками ще де-не-де зустрічаються, і якщо їх одягати зараз, то вони швидко зносяться. Адже раніше люди прали руками й обережніше ставилися до одягу.

Зауважимо, що вбрання поділяється на святкове та буденне залежно від обряду чи події, задля якої його одягають. Якщо йдеться про святкове вбрання, то воно має бути чистим, насиченим у кольоровій гамі та містити певні деталі крою.

Що ж до культури носіння, то всі речі традиційного українського вбрання строго регламентовані тенденціями строю, тобто повним комплектом одягу зверху й донизу.

- Зараз люди плутають поняття "сукня" і "сорочка". Сукня - це верхній одяг, а сорочка, яку часто одягають замість сукні, вважається натільним вбранням. Вона є довгою й іноді жінки підв'язують її поясом і думають, що одяг добре сидить. Проте це неестетично, адже автентичну сорочку не носять без поясного та плечового одягу. Приміром, якщо сорочка не оздоблена на рівні грудей, то це означає, що керсетку одягати обов'язково, - додає Наумчук.

Черкащанка радить: перш ніж одягати традиційне вбрання, треба переконатися, чи не сплутали одяг із різних регіонів, чи правильно все одягли залежно від статі, віку і надавати перевагу все-таки реплікам, а не автентиці.

Що наші предки носили на Різдво

скріншот із фільму "Вечори на хуторі біля Диканьки"

Є святковий та обрядовий одяг. Раніше на свята не готували костюми фей та козачків, як зараз. Наші предки для обрядів використовували святкові строї, проте додавали до них деталей певного образу.

- Приміром, коли йшли з козою, то аби її продемонструвати, вивертали кожуха навиворіт, щоб показати "шерсть", а до шапки прикріплювали роги. Аби додати святкового настрою, дівчата натирали буряком щоки, брови підмальовували сажею і якщо треба, то робили вуса із клоччя крнопель.

"Коза"
скріншот із фільму "Вечори на хуторі біля Диканьки"

На Щедрий вечір селами ходили різні громади: дівочі, парубочі, дитячі, дівочо-парубочі тощо. От у дівочих громадах одна дівчина одягалася Меланкою й була у весільному одязі, а інша - Василем, от їй і робила вуса з конопель, - переповідає Наумчук.

- Що ж до святкового домашнього одягу, то люди намагалися до Різдва купити хоч якусь нову деталь одягу. Річ у тім, що в цей період для наших предків головним було очищення душі й тіла. Саме тому до різдвяного столу вони одягали все чисте, - говорить Вікторія Наумчук.

За її словами, здавна до Різдва люди за два тижні готували двір, потім прибирали хату, зранку на свято одягали чистий одяг тощо. І, звичайно, головним атрибутом був кожух, якого вивертали і на нього сідав господар. Вірили, що тоді буде тепла хата.

Коментарі

Вгору