Черкаському національному університету імені Богдана Хмельницького скоро виповниться 100 років. Попри солідний вік заклад прагне до оновлення, до впровадження інновацій в освітній процес.
Чим зараз живе національний університет, коли добудують згорілий корпус і яких новинок чекати найближчим часом – в інтерв’ю «Про все» розповів ректор закладу вищої освіти (ЗВО) Олександр Черевко.
Цьогоріч університет святкує чергову річницю. Звідки бере свій початок ЗВО?
Ми готуємося відзначати 99-ту річницю від дня заснування Черкаського національного університету. Заклад мав різні назви та напрями, а сьогодні це класичний університет зі статусом національного. Виш починав свою історію як педагогічний, зараз же ми відкриваємо нові напрями, зокрема, аграрний, медичний, військовий тощо. Розумієте, університет – як театр, він починається зі спільноти людей, які мають якісну освіту і діляться нею з іншими.
Як святкуватимете День університету?
Цьогоріч святкування не буде традиційним, ми хочемо провести урочисту частину для працівників, які добру половину, або й ціле життя тут пропрацювали. Зберемо також Наглядову раду університету. Розважальну частину готують студенти, уже запланували концертну програму. Думаю, всім сподобається.
Пригадуєте, яким був ваш перший день на посаді ректора?
Пам’ятаю, що мене особливо ніхто тут не чекав і колектив сприйняв із великою пересторогою. Добра половина працівників через тодішнє керівництво була близька до «Партії регіонів». Тоді були такі часи. Проте я нікому це не згадав і взагалі ніколи не жаліюся на попередників. Адже нам заважають не попередники, а ті обставини, у яких ми живемо, та те, що самі робимо. Я прийшов із метою реформувати цей заклад, зробити його набагато кращим, підняти його статус і рівень, і в більшості питань мені це вдалося зробити.
Розкажіть, чи важко бути ректором?
Це почесно. По-перше, це робота менеджерська, а в мене з цим проблем ніколи не було, адже все життя працюю на керівних посадах. По друге, це місіонерська робота з молодим поколінням. Така відповідальність не дає розслабитися. Взагалі, ректорська робота лише здається «солодкою» вигляд. Але, зважаючи на необхідність готувати фахівців та гідних громадян України, постійно треба ставити вимоги до себе. Варто слідкувати за своєю поведінкою, вчинками тощо, адже не можна вчити людей бути працьовитими, дисциплінованими, а самому поводитися негідно. Така робота когось «заводить», а когось, може, й виснажує, проте в цьому полягає ректорська місія.
Які плани за час роботи вдалося реалізувати?
Посада ректора виборна, тому я давав обіцянки колективу й майже все виконав. Зокрема, відкрив єдину в області кафедру військової підготовки, і тепер ми готуємо офіцерів за двома військово-обліковими спеціальностями.
Реформовано навчально-наукові інститути: з’явився інститут природничих та аграрних наук, інститут міжнародних відносин, історії та філософії, інститут інформаційних та освітніх технологій. Ми відкрили нові спеціальності: «банківська справа», «агрономія», «медицина», «менеджмент соціокультурної діяльності», «міжнародні відносини та регіональні студії» та інші, відкриваються нові спеціалізації, багато економічних напрямів підготовки.
Найболючішим було питання знищеного пожежею в 1990 році навчального корпусу № 4, розміщеного в центрі Черкас. За часів мого керівництва Черкаською облдержадміністрацією відбудували частину приміщення. Нині ми захистили в Уряді інвестиційний проект і вже завершуємо відбудову корпусу.
І оскільки в цьому корпусі готують майбутніх педагогів, плануємо його облаштувати відповідно до сучасних вимог щодо підготовки фахівців для «Нової української школи».
Перед виборами я обіцяв бути демократичним керівником. Річ у тім, що в колективі остерігалися моєї хватки, амбіцій, адже я раніше був на посаді очільника області. Пам’ятаю, як після року ректорства одна людина сказала мені: «Знаєте, а ви навіть не матюкаєтеся». Погоджуюся, мої підходи змінилися кардинально. У владі було просто: «Криєш шифером, а шифер закінчився – криєш матом». Це, звісно, жарт, але він відображає стиль керівництва, вимоги щодо результативності. Це була державна робота і треба було бути принциповим і вимогливим. Проте університет – це інше середовище. Тому з повагою ставлюся до традицій і намагаюся привнести щось від себе. Звісно, спочатку було важко стримувати характер, проте, думаю, все вдалося.
Яких оновлень чекати найближчим часом?
Планів надзвичайно багато. На часі реформа вищої школи, діджиталізація освітнього процесу та підвищення якості освіти, підготовка учителів для Нової української школи, створення реабілітаційних ресурсів для воїнів силами наших психологів та викладачів і студентів ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я. Запроваджуємо дуальну освіту, розширюємо післядипломну освіту та курсову підготовку, аби освітні послуги були доступними для людей будь-якого віку й будь-якої спеціальності. Поліпшуємо матеріально-технічну базу, лабораторний фонд.
Ми прагнемо бути мобільними й демонструвати емоційний інтелект, адекватно реагувати на виклики часу. У нас багато іменитих, шанованих професорів, я також у своєму послужному списку маю багато досягнень, проте це не означає, що ми більше не вдосконалюємося. Як то кажуть: «хоч маємо «погони», та не лінуємося зав’язувати шнурки».
Я – держслужбовець першого рангу, був членом РНБО, проте це не означає, що я маю гірше працювати на посаді ректора. Навпаки – повинен стати кращим серед ректорів…
ЧНУ цьогоріч посів 38-му сходинку у «ТОП-100 навчальних закладів за кількістю заяв від абітурієнтів». Чи задоволені ви цим показником?
Ми прагнемо до того, щоб покращувати рейтинги. Вони не завжди відображають реальну картину, часом ми не знаємо, як вони формуються. Ці рейтинги оприлюднюються – і що далі? Хтось отримує краще державне забезпечення? Ні. Тут важливий іміджевий момент, а він формується також атмосферою, яка є в університеті, настроями студентів тощо. В іміджевому аспекті колектив мене підтримав, коли я почав культивувати корпоративну культуру нашого закладу. Водночас, перед нами щороку постає багато викликів та проблем, серед яких і зменшення державного замовлення. На мій погляд, через правильне розуміння корпоративної культури ми сформували достойний імідж навчального закладу.
Утім, питання рейтингів зараз ставиться і Міністерством освіти і науки, і ці рейтинги будуть впливати на фінансування, яке отримують заклади вищої освіти. Тому ми працювали і працюватимемо на свій розвиток, а слава наздожене.
ЧНУ напевно має випускників, якими Ви пишаєтесь. Хто вони?
Мій обов’язок – пишатися всіма, хто реалізувався після отримання стартового капіталу знань в нашому університеті. Серед відомих випускників: видатний педагог Олександр Захаренко, наші професори – Тетяна Запорожець, Юрій Ляшенко, Сергій Корновенко, Тамара Яценко, голова спілки письменників в області Володимир Поліщук, спортсмени – паралімпійські призери й чемпіони Антон Скачков, Богдан Кулинич, олімпійський чемпіон Андрій Хіміч, а ще – родина Нечипоренків, Андрій Більда, Катерина Коваленко. Анна Гай – відеоблогерка, власниця онлайн-магазину. Голова Спілки журналістів України Сергій Томіленко – теж наш випускник. Серед відомих вчених – Гліб Баришніков, що працює в Швеції, професорка Наталія Чабан, яка працює в Новій Зеландії. Немало наших випускників і серед громадських активістів. Наприклад, Вікторія Феофілова, Ольга Айвазовська. Наталя Холоденко – відома психологиня. Випускники ЧНУ займають солідні посади в органах державного управління та місцевого самоврядування, в правоохоронних органах. Дуже багато наших працює в сфері освіти. Ми, безумовно, пишаємося всіма, головне – аби й вони пам’ятали, який ЗВО дав їм путівку в життя.
На скільки сьогодні випускники Черкаського національного затребувані на ринку праці?
Ми проводимо різноманітні моніторинги і вивчаємо думку про себе. Ця думка мене не розчаровує, а дає впевненість у тому, що ми надаємо якісну освіту. До прикладу, за рейтингом роботодавців, у який увійшли близько 50 вишів України, ми 40-ві. Це, як на мене, непоганий результат.
А які проблеми сьогодні найбільше турбують ЧНУ?
Застаріла матеріально-технічна база, оснащення гуртожитків тощо. Щоб поліпшити ситуацію, потрібно постійно працювати й мати матеріальні ресурси.
Інша проблема – відсутність грошових стимулів для науковців. Виходить, що одні працюють, пишуть статті й досліджують актуальні теми, інші просто ходять на роботу і на все скаржаться. А за штатним розписом вони отримують однакову зарплатню. Третя проблема – ментальний. Одні гарно сприймають нову інформацію і включаються в роботу, інші ментально перебувають у минулому. У нас великий колектив – тисяча осіб. Я веду роз’яснювальну роботу. І з кожним роком тих, хто розуміє нові вимоги часу, більшає.
Сьогодні освіта прагне до гнучкості і доступності. Все більшої популярності набувають різноманітні курси, нові форми навчання. В Україні ЗВО також намагаються рахуватися з цією тенденцією. Як Ви ставитеся до таких інновацій і як із цим справи в ЧНУ?
Усі інновації дають певний ефект, ми їх переймаємо із досвіду закордонних і українських університетів. Але головний наш інноваційний потенціал – це викладачі й студенти. Коли ми проводимо конференції з найрізноманітніших питань і виступають наші фахівці, то я пишаюся ними. Ми інтегровані у всесвітню Фулбрайтівську програму. Щороку в нас викладають науковці з-за кордону. Крім того, доктор філологічних наук, професор ЧНУ Світлана Жаботинська є учасником двох дослідницьких програм за грантом Фулбрайта та членом наглядової ради Українського Фулбрайтівського кола.
Наші педагоги використовують нові методи у викладанні. Науковець Борис Мінаєв винайшов новий матеріал «черкасіт», який зараз англійці добувають експериментальним шляхом.
Прикладів можна наводити ще дуже багато. Скажу головне – завдяки людському капіталу ми здатні запровадити в освітній процес будь-які інновації і постійно це робимо.
Які діють програми обміну студентів в університеті?
Свіжий приклад. Днями група студентів поїхала на тримісячне стажування в Гуманістично-природничий університет імені Яна Длугоша в Ченстохові (Польща). Наші студенти стажуються в польському університеті вже кілька років поспіль. Діє також програма «подвійних дипломів» із польськими
вишами. Крім того, студенти їздять на мовні літні школи та стажування.
Наші викладачі та професори також беруть участь у міжнародних конференціях та наукових заходах, працюють за кордоном у межах грантових проектів.
Університет – це не лише освіта. Знання і підготовка професіоналів – без сумніву. Що стосується громадської діяльності і культурного життя університету. Чим живе ЗВО?
Ми беремо участь у всіх державних та міських подіях, проводимо просвітницькі, волонтерські, розважальні, спортивні заходи. У нас активно діє аналітичний центр «Прагма»: проводяться моніторинги, соціологічні дослідження, політичні зрізи.
Серед нашого професорсько-викладацького складу – голови Національної спілки художників та Національної спілки письменників у Черкаській області, відомі митці. Ми маємо Музей українського рушника та телестудію Студентського телебачення. Беремо участь в екологічних акціях. Наші студенти щороку їздять рятувати первоцвіти у Холодному Яру. Доєднуємося до проведення екологічних фестивалів. Переконаний, що більшість вагомих подій в Черкасах та області проходять за участі наших викладачів, студентів, випускників.
Ідеальний заклад вищої освіти, на вашу думку, який він?
Випускає професійного фахівця, затребуваного на ринку праці. З іншого боку – виховує людину із власним баченням на світ, яка має стійку позицію.
Багато молодих людей сьогодні прагне досягти успіху в житті. І більшість амбіційної молоді можна зустріти саме в середовищі студентів. Ви – ректор одного з найпрестижніших ЗВО на Черкащині і знаного в Україні. На вашу думку, що таке успіх?
Це досягнення поставленої мети і постійний рух уперед. Хочу порадити студентам дати для себе відповіді на такі питання: «Що я хочу вміти, знати, хотіти і могти?». Треба також розуміти, що є академічні знання, а є розуміння, чим живе соціум. І дуже добре, щоб усе було збалансовано.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
