Черкащанка Оксана Харченко поховала двох синів: старший загинув від ножових поранень у 2014 році, а молодший — захищаючи Київщину у 2022 році. Їм обом було по 23 роки. Нині жінка присвятила життя втіленню мрій свого молодшого — Романа. І знову стала мамою. Разом із чоловіком пані Оксана взяла під опіку трьох дівчат, пише Суспільне.
Старшого сина Оксани звали Андрій, він загинув від ножових поранень у 2014. Йому було 23 роки:
"Ми переїхали на Звенигородщину 12 липня, а 14 серпня в нас почалося з похорону все, а не з новосілля. Загинув старший син. Ми дуже багато пережили: суди, але все залишилось непокараним".
Молодший — Роман підтримував її, розповіла пані Оксана. Після закінчення школи та училища, він пішов до армії та потрапив до Нацгвардії. Перед початком повномасштабного вторгнення встиг два місяці побути дома:
"Коли почалася війна, він і його друг Діма вже були зібрані у військкоматі. До 2 березня ми тримали ще зв’язок. Він сказав, що у Мощуні. Потім зв’язок пропав. Я з ним розмовляла буквально одну хвилину 2 березня. Він сказав: «мама, все добре». А вже 26 березня нам подзвонили з Києва з поліції вночі, сказали, що він загинув".
Роман, як і старший брат, загинув у 23 роки. Після смерті сина пані Оксана присвятила життя виконанню його мрій, а їх у нього було багато, розповіла. Почала зі справ біля хати:
"Він мріяв весь двір засадить трояндами. Він дуже троянди любив. Так, як ми з ним мріяли, як планували".
Обидва сини, розповіла пані Оксана, у неї від першого шлюбу. У другому — дітей не народили.
"Це вже після армії син прийшов і така у нього ідея — «то всиновіть». А я кажу: ви проти не будете? Каже — ні, мам, ми будемо допомагати, ми будемо тільки раді".
Ідея із всиновленням у родині визрівала не один рік:
"Сказали нам, що є родина — три сестрички, але вони зараз в патронатній родині. 12 червня ми пішли на курси, а 12 лютого ми їх забрали. Рівно через дев'ять місяців. Ми ще з чоловіком сміялися: родили трьох і уже дорослих".
Настя, Діана та Оксана Щербак в родині пані Оксани восьмий місяць.
"Ми з села Новоукраїнка, потім нас забрали у Шевченкове. А потім ми переїхали в село Юркове, тут і живемо", — розповіла Діана.
Та звикнути один до одного їм було важко, додала Оксана:
"Було дуже важко. І їм важко. Вони ж звикли жити самі по собі, їх ніхто не контролював, а тут тьотя Оксана — ворог номер один".
З дівчатами, та й по господарству, розповіла Оксана Харченко, їй допомагає Наталя — донька брата. Втім, Наталя називає пані Оксану мамою, оскільки жила з малечку з нею. Нині Наталі 21 рік і вона має власну родину.
"Я приїхала з Польщі, повідомили, що Рома загинув — опустилися руки. Потім сильно приболіла і осталася тут. Коли забрали дівчаток, зрозуміла, що треба рухатись далі. І ближче до сім’ї, до мами. Знайшла роботу у Черкасах: чотири дні там, чотири тут — так легше і батькам. Стараємося ближче по можливості".
Разом із Наталею, розповіла пані Оксана, часто згадують Романа. За їх словами, він завжди був дуже компанійським і активним.
"Він хлопців організував. Тут же був стадіон — там просто корів пасли. Він зібрав молодь: викосили, вигребли, покрасили", — розповіла Оксана.
Син Оксани мріяв збудувати дитячий майданчик в селі:
"Казав: мам, ну хіба наші діти не заслуговують майданчика?".
Тому, щойно отримали виплату від держави за загиблого сина, замовили майданчик для сільської малечі. А недалеко від нього заклали капличку, бо в селі не було церкви раніше, зазначила пані Оксана:
"Я звернулася до сільської ради, до батюшки. Це наше сімейне рішення було — поставити каплицю на честь наших воїнів загиблих і живих, щоб було куди прийти помолиться".
Про все зроблене, Оксана Харченко завжди звітує синові на цвинтарі та приносить його улюблені троянди.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
