Погибляк та Ропотуха – як козаки черкаським селам назви давали

14 листопада 2015, 21:40
касаки-600x450

Ілюстрація з сайту dzvin.org.

На Черкащині існує чимало легенд, пов’язаних з козацькою добою. В більшості маловідомі навіть жителям Черкащини, вони пояснюють походження назв деяких сіл та селищ, пише "Дзвін".

Погибляк (село, Лисянський район )

Було це за козаччини, коли ляхи на Україну нападали. Відважний козак Семен Палій узяв та й, зібравши добрих козарлюг, та й пішов на пана. Бив його й палив, отож і прозвали його Палієм. А якось, ідучи з походу, зустрів козак Палій на своєму шляху ляське військо, що хмарою заступило йому дорогу. І сталося те тут, біля річки Тікич,  де йшла дорога до містечка Ставище, а звідти прямо до Фастова, де й жив з козаками Палій.

Угледівши ляхів, обернувся Палій до товариства: « Гей, панове-козаки! Підсмалимо ляху чуба!» І побили паліївці ляхів, повкидали їх у воду, а котрі хотіли втикти через Тікич, потопились, бо глибоким він був і стрімким. Поселення, поблизу якого відбулась та битва, стало зватися Погиб-лях. Згодом назва змінилась на Погибляк.

Будище (село, Звенигородський район )

Проїжджав тут колись один козак. А шлях після дощів так розмило, що ні проїхати, ні пройти. Він тут зупинився, щоб перепочити та заховатися від негоди. І так побувши тут певний час, він роздивився, що що місцевість для життя дуже гарна і земля родюча. І він вирішив тут поселитися. Обзавівся сім’єю, господарством.

Через певний час приїжджають до нього козаки-побратими. Подивилися,що крім його хати нікого поблизу немає, та й говорять йому:

– І чого ти тут оселився, як вовк у лісі? Ні сусідів тобі, ні товариства.

– Та нічого. Пройде час і буде тут ще людей. Буде ще!

– Ну, так хай буде ще! – махнули на нього товариші та й поїхали. Пройшло кілька років. Козаки-побратими знову згадали про свого товариша. Давай провідаємо того нашого побратима, який живе сам та говорив, що там буде ще. Приїжджають, а навколо поселення козака утворився хутір. Здивувалися побратими:

– От тобі так буди ще! Так нібито і справді утворилася назва села.

Капустине (село, Шполянський район)

За однією з легенд, першим поселенцем у цій місцевості став запорізький козак, який збудував хатину на краю лісу, почавши вирощувати на розчищеній ділянці землі дуже багато капусти.

Частину її квасив у дерев’яних бочках, які сам виготовляв з деревини, якої було багато в лісі. Квашеною капустою пригощав козак і нових поселенців, які згодом почали оселятися поруч. Вони і дали прізвище першому поселенцю – Капуста, від цього прізвища і походить назва села.

За іншою легендою, назва села пов’язана з битвою, яка відбулась в урочищі за селом між козаками  і поляками. У ній козаки здобули велику перемогу над ворогам, порубавши в запеклій січі всіх ворожих вояків, наче капусту при шаткуванні. Після битви ніхто не хоронив понівечені тіла ворогів і вороння дзьобало їх кілька тижнів. Місцевість цю народ назвав Капустине, згодом назва поширилась на село, що виникло недалеко від урочища.

Ропотуха (село, Уманський район)

Про заснування села його жителі  розповідають таку легенду. У другій половині XVIII ст. запорізький козак Іван вподобав місцину на узліссі поряд з невеликою річкою. Тут він збував собі житло, обробляв лан землі, обзавівся деяким господарством. Дружиною козака була роботяща та вродлива Мотря.

Здавалося, що щасливішого чоловіка годі й шукати. Все він мав: повагу січових побратимів, ладне господарство, красуню-дружину, роботящі руки якої не знали втоми. Та все-таки одна прикрість не давала козакові спокою. І пояснювалась вона надзвичайною сварливістю Мотрі. А оскільки Івану доводилось досить часто відлучатись, залишаючи господарство на руки дружини, той підстав для того, щоб вилаяти чоловіка, у неї було більше, ніж достатньо. Злі язики запевняли, що турецькі та татарські загони тільки тому десятою дорогою обходили хутір, що побоювались Мотиного язика.

За сварливий характер та гучний голос її й прозвали Мотря-репетуха. З часом хутір, на якому почали селитись інші люди, стали називати спочатку Лепетухою. А на початку XVIII ст., коли проходив реєстр населених пунктів України, російський чиновник записав назву села у власному перекладі. З тих пір село стало називатись Ропотухою.

Ярославка (село, Шполянський район)

Село до 1915 року називалось Сучок. Словом сучок козаки називали свої міцні земляні укріплення – бастіони, де стояли гармати. Навколо них були викопані глибокі „вовчі ями”, на дні яких були замасковані вкопані в землю гострі дерев’яні кілки. Зверху козаки накидали гілля і посипали хмизом і травою. Такі „вовчі ями” були страшною зброєю, особливо в нічний час, проти татарської кінноти. Ворожі коні на повному скаку провалювались у ями-пастки, калічилися і вибратись самі не могли. Після цього по них відкривали вогонь козаки з гармат, які стояли в укріпленні, та з рушниць. ”Вовчі ями” ставали могилою як для ворожих солдатів, так і для їх коней.

Що ж до нової назви поселення – Ярославка, існує народна легенда, що в давнину в довгому глибокому яру під селом відбулась запекла битва козаків дощенту винищили вороже військо. На честь переможної битви жителі назвали цю місцевість Яр Слави, від чого згодом  і виникла назва села – Ярославка.

Бачкурине  (село, Монастирищенський район)

За народним переказом вона походить від слів «Бачиш курінь?»

В другій половині ХVII ст. на місці сучасного Монастирища була козацька залога, а в 4-х кілометрах від неї, на шляху Брацлав – Умань, козацька вежа. На ній почергово вартували козаки. На запитання: «Як їхати на Умань?», козаки відповідали: «Бачиш курінь? Туди й їдь».

У розмовній мові це звучало спрощено: «Бач курінь?» Коли ж згодом тут виникло поселення, то його й назвали Бачкурине.

Кавунівка (село, Шполянський район )

За переказами, його першими жителями були козаки, які переселились з козацького укріплення Червоний Городок, яке знаходилось за півкілометра на схід від сучасного села Кавунівка.

Біля Червоного городка на 8-метровому курган-могилі розміщувалась сторожева вежа з дерев’яною фігурою. У народі її до XX ст. називала баштова могила. При наближенні татар козаки дозорці підпалювали дерев’яну фігуру, чим сповіщали навколишньому населенню про небезпеку, що насувається.

З припиненням нападів татар на Україну в другій половині XVIII ст. військове значення козацьких укріплень зникає, тому козаки лишають і переселяються в інші місцевості, засновуючи нові поселення. Саме так і виникло село Кавунівка.

а легендою, один з козаків Червоного Городка на прізвисько Кавун, яке він отримав, можливо, за велике і кругле обличчя, збудував собі хату на відстані півкілометра на захід від козацького укріплення і почав вести господарство. Згодом біля нього збудували хати інші козаки-переселенці, внаслідок чого виникло нове поселення, яке за прізвищем першого жителя назвали Кавунівка.

Наталя Писарева.

Коментарі

СЕРГЕЙ сказав:

ОЧЕНЬ ИНТЕРЕСНО! ПРОЧИТАЛ ВСЁ.

Вгору