Перша ознака, що організм починає одужувати від COVID-19 - повертається здатність формулювати думки в текст. І на 10-й день свого ковідного досвіду, ось що я про це все думаю…
Локдауни, карантини, жовто-червоно-помаранчеві зони - не будуть ефективні, поки на рівні кожної окремої людини не будуть вирішені основні та елементарні питання.
Перше: чіткий і елементарний порядок дій у випадку підозри, контакту чи захворювання на ковід, так званий ситуаційний сценарій (чи протокол).
На всі можливі випадки, за схемою "що мусите робити, що можна робити, чого не дозволено робити/ куди дзвонити, до кого звертатися". Цей протокол має бути чітко розписаний і донесений всіма засобами комунікацій.
Друге: державна система має діяти таким чином, щоб на кожній ланці обслуговування людини, що слідує ковідному протоколу, відбувалися дії, приймалися рішення, в результаті яких людина отримує сервіс.
Третє: державна система має діяти таким чином, щоб у законослухняного громадянина не залишалося інших варіантів, крім як сумлінно виконувати цей протокол.
Не обов’язково буквально йти "customer journey" (шляхом споживача), тобто захворіти на Covid-19, щоб побачити і переконатись - нічого такого зараз немає.
Елементарні життєві питання на кшталт "як оформити лікарняний", "як оформити ізоляцію дитини, якщо її батьки хворі" — українці вирішують не за чіткими скриптами (яких немає), а відповідно до того рівня культури, який у них є.
Будь-яка система працює на рівні своєї найслабшої ланки. Найслабша ланка системи протидіі COVID-19 - рівень свідомості людини, якій глибоко начхати на своє здоров’я і на оточуючих.
На просторах Facebook тисячі історій про зараження і стільки ж невтішних висновків про ментальність українців. Люди (за своєю поведінкою, бажаннями, страхами, пересудами і забобонами) - скрізь однакові!
Різницю створює система, в якій люди діють. Ефективна система протидії COVID-19 – така, що стимулює людину не заражати іншу людину. Або – просто не залишає інших варіантів.
Та система, в якій діють та приймають рішення українці — навпаки, створює всі умови, щоб люди передавали COVID-19 далі.
Чому розповзається пандемія? Елементарно. Отримати ковід - усе простіше з кожним тижнем. Отримати статус ковід-позитивної людини (щодо якої є певні протоколи та порядок дій по зупиненню зараження) - з кожним тижнем все складніше.
І в цьому криється перший системний "баг".
Позитивний ПЛР тест – важливий. Якщо ви хворієте, але не маєте цього "офіційного статусу учасника пандемії COVID-19" - ваші діти, домочадці колеги не вважаються контактними особами. Вони можуть спокійно ходити на роботу, відвідувати школу. Багато так і роблять…
Якщо ж ви не хочете так робити, а бажаєте проявити сумлінність - законодавство в таких випадках вас не підтримує і не захищає.
Якщо ви відчуваєте певні симптоми, але не є контактною особою офіційного хворого на COVID-19 – то лише просто симптоми, і вони не зобов'язують медичну систему до особливих дій щодо вас.
Ви самостійно маєте вирішити задачу із серії "як отримати лікарняний і не отримати на роботі прогул".
Щоб оформити лікарняний, людина має прийти в поліклініку на прийом, пройти огляд лікаря, і тоді ій дадуть лікарняний. З діагнозом ГРВІ. Чому ГРВІ? Все, що не COVID-19 – то є ГРВІ.
Отримати від держави безкоштовний тест — цілий квест. Ваші шанси зростуть, якщо ви контактна особа хворого, маєте симптоми і сімейного лікаря, який організує приїзд мобільної бригади. Якщо ви (як 25% українців) не підписали декларацію, чи ваш лікар вийшов на пенсію, виїхав, помер – єдиний шанс це телефонувати на гарячу лінію МОЗ. Я так і зробила. Отримала відповідь…аж на шостий день після заявки. Питання вже втратило актуальність, бо я отримала позитивний ПЛР-тест від приватної лабораторії. Масштаб епідеміі в Києві засвідчує факт, що навіть приватна лабораторія не обробить ваш запит наступного дня, є черга. Безкоштовні ж мобільні бригади в першу чергу тестують людей із важким перебігом.
Є 2 варіанти, що ви будете обстежені на наявність COVID-19: або у вас важкі симптоми і вам зроблять тест безкоштовно, або ви знайдете гроші і здасте тест приватній лабораторії.
Риторичне питання: що в таких ситуаціях роблять 90% умовних "не важких" хворих на COVID-19? Правильна відповідь: "забивають болт" на тест. Якщо полюбовно домовляться з роботодавцем, тихо хворіють вдома. Якщо "домовитись" - не варіант, або це компанія з суворими правилами – оформлюють відпустку, щоб перехворіти коронавірусом вдома. Це реальні випадки, про які я знаю.
Але маса отаких "не важких" взагалі мають звичку не хворіти і героїчно ходити на роботу навіть із температурою і в коматозному стані. Заливаються засобами з пакетиків, які пригнічують симптоми – і вперед. Ковід-позитивні громадяни можуть спокійно нести шлейф COVID-19 в маси – в офіси, школи, компанії, - і на рівні держави немає жодного механізму, який їм би перешкоджав це робити. Епідеміологи кажуть прямим текстом: сovid-контакти в Україні не відслідковує взагалі ніхто.
Ви ще дивуєтеся, чому так багато друзів, знайомих, їхніх родичів і батьків зараз хворіють?
Справжнє диво, якщо ви живете в великому місті, контактуєте з людьми, користуєтеся громадським транспортом - і досі не захворіли.
"Слід використовувати мозок і дивитися, що можна подолати, а що – ні. Якщо нічого не можна зробити, тоді ми це просто приймаємо, це частина реальності", - сказав Далай-лама XIV.
Можна подолати теперішню ситуацію чи ні? Інший результат дадуть тільки інші дії.
Люди діють по іншому тільки під впливом інших стимулів – нових бажань чи нових страхів. Але щоб спонукати людей до дій, спочатку треба розуміти, що в їхніх головах.
Державні комунікації на тему COVID-19 застрягли на рівні березня-квітня в стилі "Нема чого шастати", "Носіть маски" і "Мийте руки".
Комунікації будуть безрезультатні, якщо ви спілкуєтеся не з реальною людиною, а з вашим уявленням про неї, складеним багато місяців тому.
COVID-дисиденти є в усіх країнах, але це не головна проблема.
Більшає прошарок умовних COVID-ветеранів – людей, що відбулися порівняно легкими симптомами, чи взагалі проскочили вірус на ногах, і охоче діляться міркуваннями з серії "це фігня", "це те ж саме, що грип". Ця тенденція має місце в усіх європейських країнах. В Україні вона додатково посилена недовірою суспільства до медицини і до влади. Українець охочіше повірить не лікарю, а своєму другу Васі, який легко перехворів і зробив висновок – "Коронавірус це все розводняк, щоб збити з нас гроші на тести і доплати лікарям".
Комунікація має вестися не лише з підприємцем, чий бізнес потерпає через локдаун. А насамперед – із українцем, який розгублений, зневірений, дезорієнтований, не знає, що робити, як бути, до кого звертатись, куди йти. Якому брешуть і "футболять". І єдиним світочем впевненості в цьому хаосі виявляється його друг сovid-ветеран Вася, який запевняє: "розслабся, це фігня, теж саме, що грип ".
