Як відомо, нас – українців, вже давно не 52 мільйони… І це не лише тому, що в Україні мало народжується і багато помирає. Не варто забувати і про вимушених мігрантів-заробітчан, які мов ті біженці, покидають свої домівки в пошуку заробітку у більш розвинених країнах Європи. Ці «біженці» або не повертаються взагалі, лишаючись на «пмж» в «польшах» і «чехіях», або ж вертають додому на тиждень-два, щоб знову повернутись туди, де потрібна робоча сила. Але не завжди той заробіток вартий сил, які ти там вкладаєш. Не завжди ти зможеш заробити набагато більше, ніж вдома.
Моя історія саме така…
На заробітки я потрапив за порадою друзів. На той час я мріяв заробити на житло та машину, тож і подався до Чехії. Країна надала робочу візу та страховий поліс.Пообіцяли привабливу зарплату та роботу на складі. В реальності ж довелось збирати полуницю. Замість обіцяної ставки — виробіток.
Та назад повертатись було б необачливо, адже в саму можливість працювати за кордоном вже було вкладено чимало грошей. Мав відпрацювати витрати.
Українців на підприємстві, куди й мене закинула доля, було багато. І жінки, і чоловіки збирали полуницю.
Наївся тієї полуниці на все життя! Ночами вона вже снилася. З ягодою, яку обожнював у дитинства, і яка у Чехії вирощується з великою кількістю хімії, тепер лише неприємні асоціації.
Трохи згодом на чужих прикладах я дізнався, що роботодавці можуть заплатити менше або й взагалі не заплатити. Хоча заробити все ж можна, якщо взагалі не витрачати зароблене.
Моєму сину на той було лише 3 роки. Спілкувався з ним часто. Та хіба спілкування телефоном замінить батька? Можна сказати, що мені повезло. Чеські роботодавці виплатили все зароблене, до копійчини. Це дозволило по поверненню взяти кредит на житло. Влаштувався на колишню роботу майстром зміни, отримав ставку та зручний графік. Але цього виявилось замало – щобвиплачувати кредит, потрібно було знайти додатковий підробіток.
Звернувся до відділу кадрів МХП. Після співбесіди влаштувався на посаду робітника комплексного обслуговування с/г виробництва. За примарною престижністю не гнався. Визначальним чинником була можливість заробити.
Пропрацювавши лише місяць я переконався, що на цьому підприємстві реально отримувати такі гроші, як і в Чехії. З тією лише різницею, що мене офіційно працевлаштували, не витрачав гроші на харчування, а головне – жив з родиною, спілкувався з сином. Я із задоволенням ходжу на роботу, працюю в дружньому колективі, який у будь-який момент може прийти на виручку. У Чехії ж такі речі, як раціоналізаторство, не вітаються і до начальства там не варто звертатися з якимись модерновими пропозиціями. На МХП ж все складається навпаки.
Коли розповідаю історію свого заробітчанства, багато хто зі знайомих мене просто не розуміє. Наскільки гірким є той заробітчанський хліб. Однак мені такий досвід був потрібний, щоб врешті розставити пріоритети. Відтепер “закордон” для мене існує лише для відпочинку.
Черкащанин Євген Мороз
