Корсунчанин Вадим Мазніченко на війні втратив руку й ногу, а згодом пробіг 10-кілометровий марафон. АТОвець став одним із героїв нового спецвипуску “Viva! Переможці“, підготовленого командою журналу Viva! та ТСН, пише "ІнфоМІСТ".
31-річний учасник АТО через міну втратив руку і ногу, шість днів пролежав у комі, але згодом навчився ходити, одружився та пробіг 10-кілометровий марафон.
У травні 2014 року працював під Києвом – встановлював металеві конструкції. Отримав повістку. Пішов служити в 14-й черкаський батальйон. Спершу підрозділ направили на кордон із Придністров’ям, а тоді кинули на Донбас. Зранку 30 вересня під селищем Старогнатівка Вадим потрапив під мінометний обстріл.
Міна впала дуже близько
- Спочатку чуєш глухий звук, ніби стукає хтось. Потім свист. За свистом лунає вибух. Осколки розлітаються в усі боки. Мабуть, одна міна впала дуже близько від мене. Удар прийшовся на ноги, осколки пішли по мені від низу догори, – боєць пригадує, як отримав поранення. – Був шок, я навіть болю не відчував. Зрозумів, що щось не так із ногою, коли не зміг піднятися. Тоді відчув, що й права рука не реагує на сигнали мозку. Глянув на неї – суцільна рвана рана. Встиг покликати на допомогу і знепритомнів. Один раз до мене "достукалися" у вертольоті, під час евакуації. Спитали групу крові. Відповів, що маю ІІ (+) і знову відключився.
Лежав, як мумія, і дихав через трубку
- Прийшов до тями через шість днів в Одеському військовому шпиталі. "Лежав, як мумія перебинтований, з трубкою в роті. Побачив, що ні ногу, ні руку врятувати не вдалося. До мене медсестри біжать із заспокійливими – вони ж готові до істерики в такій ситуації. А я на живіт показую. Вони спитали, чи там болить. Я помотав головою. Тоді спитали, чи хочу їсти. Кивнув, – розказує 31-річний хлопець. - У той же день почав самостійно дихати. Щойно з рота витягли трубку, попросив набрати кохану Яну: "Не пам’ятаю, про що говорили. Та і яка там розмова: просто всі плачуть і обіцяють, що все буде добре. Побралися ми майже через рік, – довелося чекати, поки мене поставили на ноги.
Влітку 2015 року Вадиму та ще одинадцятьом українським хлопцям пощастило стати учасниками міждержавної програми, яка передбачала безкоштовне протезування американськими спеціалістами і тривалу реабілітацію. У величезному, "як з чотири аеропорти Бориспіль", медичному центрі у Вашингтоні Вадим провів 11 місяців. Звідти він вийшов сам. Із шістьма найсучаснішими протезами. Попри втрачену ногу і руку.
Катався на лижах і велосипеді
- Протезування у США – це космос. Дуже багато зав’язано на програмному забезпеченні й технологіях. Наприклад, комп’ютер запропонує спеціальну, під твої потреби, відеогру – щоб якомога ефективніше відновлювати навички саме твоєї постраждалої руки. Прицьому, в тебе буде індивідуальний джойстик. Або якась мишка на п’ять клавіш, аби ще навчитися швидко друкувати, – захоплено пояснює Вадим.
За його словами, під час реабілітаційного періоду з кожним пацієнтом у США працюють десятки спеціалістів. Найголовніше – людину постійно змушують рухатися і витискати максимум зі своїх нових штучних кінцівок.
- Я катався на лижах, на велосипеді, бігав, веслував, всього й не пригадати, – ділиться враженнями хлопець. – В один день приходить терапевт і так ніби ненав’язливо пропонує: «Ну що, поїхали постріляємо на полігон?" На наступний – вже хтось інший кличе плавати на «рівер».
Пробіг 10 км у марафоні
Велика кількість протезів, загальною вартістю понад $60 тисяч, пояснюється просто. Як рука, так і нога виконують різні типи діяльності.
- Для руки є один парадний – виходити з дому, фотографуватися, не сильно навантажувати. Другий – побутовий, по хаті носити, цвяхи забивати. Третій розроблений для тренувань, у моєму випадку – для веслування, – розповідає Мазніченко. – З ногою та сама історія. Два протези призначені для ходьби, третій для бігу.
Тепер Вадим тричі на тиждень відвідує тренажерний зал, де бігає щонайменше кілометр. Зізнається: біг поки дається нелегко, але дистанцію буде поступово збільшувати. Готується представляти Україну на міжнародних змаганнях INVICTUS GAMES для ветеранів у Канаді.
Восени 2016 року у США він подолав за 1 годину 27 хвилин десять кілометрів у щорічному марафоні на підтримку морської піхоти, у якому взяло участь 36 тисяч людей. Займається громадською роботою, допомагає ветеранам Черкащини захищати свої права.
Мазніченко просить усіх не вважати, таких як і він, ветеранів інвалідами. Каже, що коли на вулиці бабці починають голосити і називати його "бідненьким хлопчиком", відповідає дуже просто: що він не бідна, а щаслива людина.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
