Наталія Сухенко — диспетчер чергової зміни оперативно-координаційного центру Головного управління.
Упродовж 17-ти років вона, не шкодуючи власних сил, допомагає чужим людям у найважчі моменти життя, вона — перша ланка на шляху до порятунку. Як вдається поєднувати службу і виховання трьох дітей; про моменти, коли емоції беруть верх, і про те, звідки вона бере сили, розповідає Наталія Сухенко.
“Пам'ятаю, як у 10-му класі до нас завітали з Академії пожежної безпеки і провели профорієнтаційне заняття. І вони всі були такі гарні! Я одразу зрозуміла, що хочу бути однією з них... На роботі я відчуваю себе потрібною. Коли у людей трапляється біда, я перша, хто може заспокоїти, дати надію, прийняти рішення і допомогти. Машина вже виїхала — кажу я їм і розумію, що скоро у цій конкретній ситуації там стане краще. Буває, що люди телефонують знову, щоб подякувати. Це дуже приємно”, - каже диспетчерка.
Наталія запевняє, що у неї 2 родини: одна вдома, а друга — на роботі.
“Ми не просто працюємо разом, ми міцна і дружня команда, підтримка одне одному. А який дух у нас був, коли почалася повномасштабна війна! Ніхто не втік, всі вийшли на службу і робили максимум. Я горда за свій колектив, мене вражає стійкість кожного. Ми разом і у найважчі моменти, і на свята. На Великдень кожен принесе свою паску, а на новорічну ніч салати”, - усміхається Наталія.
“Дзвінків надходить дуже багато. Під час війни значно побільшало, особливо коли приліт. Нещодавно ворог поцілив у двір дев'ятиповерхівки, я приймала один виклик, а в черзі бачила ще з десяток. Телефони не замовкали, ми приймали повідомлення за повідомленням: про пожежу, про руйнування, про постраждалих. А потім, коли на місці вже йшла ліквідація наслідків і повідомили, що загинув маленький хлопчик, настала тиша...”, - розповідає фахівчиня і зізнається, що іноді не вдається стримати сльози.
І тільки сім'я дає сили на відновлення. Троє дітей — справжнє щастя і сенс життя. Син Данило також служить у ДСНС — він сапер і часто у відрядженнях на деокупованих територіях. Попри зайнятість, він залишається вагомою підтримкою для матері і молодших сестричок. Донечки Милана та Уляна навчаються у школі, займаються спортивним орієнтуванням і карате.
“Зараз ми навчились більше цінувати те, що маємо. Те, що сьогодні ми живі, здорові, що прокинулись вранці, що дитина тобі посміхається”, - зауважує Наталія.
“А бути мамою мене навчила моя мама. Вона навчила мене, що справжня любов — це не тільки про обійми, а й уміння бути сильною, коли всім страшно. Навчила не скаржитися, а просто робити те, що потрібно для родини. Завдяки їй я зрозуміла, що материнство — це величезна внутрішня сила. Мама дуже мені допомагає. Вона - мій взірець, як бути сильною і лагідною одночасно. Хочу, щоб мої доньки бачили в мені такий самий приклад”, - тепло відгукується про найрідніших жінка.
У день надзвичайно важливого свята Наталія бажає усім українським матерям берегти себе і своїх дітей. І навіть у найтемніші часи не втрачати віри і любові. Адже наші діти — це наше майбутнє і саме заради них ми зараз тримаємось.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
