Є багато досліджень стовно того, як змінюється психіка людей, котрі пережили Голодомор, та їх нащадків.
У одному із своїх інтерв'ю Олександр Бондаренко, доктор психологічних наук, професор, розповідав, як розгортаються життєві лінії людей, предки котрих були розкуркулені, вивезені до Сибіру та знищені. Навіть, якщо ця інформація у майбутньому приховувалася від дітей і вони не знали долю своїх дідів і прадідів, їхнє життя розвивалося в основному у двох напрямках. Підсвідомо вони можуть уникати всього, що пов'язане з великими грошима, посадами, владою, тому що на генетичному рівні залишається пам'ять про загрозу від цього всього, а саме смертельну загрозу. Друга лінія, навпаки, жага влади, багатства, володіння і можливості карати людей, вседозволеності. Тут буде своєрідна гіперкомпенсація, підсвідоме бажання помститися, наказати за біль і смерть, що причинили люди при владі.
Те ж саме стосується і Голодомору. Це була велика психічна травма, яку пережив український народ. Інститут суспільних наук проводив дослідження з родинами, чиї предки пережили Голодомор і з тими, котрих він не торкнувся. Згідно з оприлюдненими даними, 63% сімей, нащадки котрих вижили після Голодомору, відчувають відчуження від України, мають прихований несвідомий страх і прояви українофобства. У родинах, які не постраждали від Голодомору, такі тенденції є лише у 7% населення.
Вважається, що генетична пам'ять про пережиті страждання, муки, біль, смерть продовжується до третього покоління, а з четвертого уже можуть починатися позитивні зміни, якщо, звичайно, за цей період не було нових загроз для існування.
Проте, в нашій країні періодів стабільності для кількох поколінь ніколи не було, тому генетична пам'ять ще буде жити довго у наших майбутніх поколіннях. Сьогодні ці тривожні тенденції можна легко побачити по людях, котрі швидко піддаються паніці, що не буде тих чи інших продуктів і відразу закуповують великими кількостями, роблять значні запаси всього. Страх смерті від голоду, страх знищення тут проявляється дуже яскраво. І є люди, котрі на це не реагують. У європейців такого уже немає.
Нью-йоркські вчені досліджували так званий «ген Голокосту», проаналізувавши нащадків людей, котрі пережили свого часу такі психічні травми. І прийшли до висновку, що зміни у генній системі людей таки є, у них буде загострене відчуття переслідування, наближення смерті, знищення.
Тому, звичайно інстинкт самозбереження у нащадків людей, котрі пережили Голодомор, буде сильніший, так як і тривожність і страх буде більший. Проте, коли люди усвідомлюють свою проблему і приймають її, вона поступово перестає бути проблемою. Саме тому, Голодомор треба кожному українцю признати і прийняти, пройти через цей страшний біль, зрозуміти, що ми це пережили і вижили і, відповідно, стали сильнішими.
Інна Лук’янець, кандидат психологічних наук, доцент ЧНУ ім. Богдана Хмельницького.
