Останній тиждень Великого Посту перед Великоднем українці називали Вербним, або Вербичем. А неділю перед страсною седмицею — відповідно Вербною. Це народне свято щільно перетиналось з християнським, коли віряни відзначали день Входу Господнього в Єрусалим. Ним розпочинається останній тиждень перед Великоднем, під час якого християни згадують віддання на суд, розп'яття і поховання Ісуса Христа.
Цього року Вербна неділя припадає на 25 квітня. Про головні традиції та вірування цього дня розповіла завідувачка відділу етнології Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук.
— На Вербну неділю в народі говорили: „Прийде вербиця, зима вернеться“. А ще старі люди примічали : „Прийшов вербич, два кожухи наріч, а третю свиту зверху“. Люди знали, що на Вербний тиждень часто вертаються холоди. А ще застерігали від садіння будь-якої огородини в цей період, „бо гірка буде“, — ділиться Вікторія Миколаївна. — У цей час кожуха ще не ховали в скриню, а все ж чекали на справжнє весняне тепло.
Навіть при забобонах нічого не садити на Вербну неділю, по селах на Черкащині все ж сіяли горох. Люди вважали, що якщо це зробити в цей період, то він вродить гнучкий, білий та чистий.
На Вербну неділю припадає велике християнське свято – Вхід Господній у Єрусалим. За біблійними переказами, цього дня Ісус Христос прибув до міста, де люд вітав месію з пальмовим листям в руках. Таким чином напередодні Великодня повелося святити в церквах зелені пагони на вшанування. Однак пальми в Україні не ростуть, тож на заміну їм прийшли вербові гілочки з пухнастими суцвіттями.
В народній уяві дерево асоціювалося з силою і здоров'ям та уособлювало безкінечність життя. А вербу, яка повсюди зростає на українських землях, наші пращури вважали народною рослиною. Вербі приписували цілющі властивості, згадували в піснях та казках.
Вербна неділя певною мірою була й улюбленим дитячим святом. Коли недільного ранку в церкві кінчалася відправа і священик окроплював гілля свяченою водою, діти намагалися схопити собі гілочку і проковтнути декілька суцвіть „котиків “, „щоб горло не боліло“. Подобалося їм і те, що вже дорогою додому можна було хльостати свяченою вербою всіх зустрічних та примовляти: "Не я б'ю, верба б'є".
За словами етнографині Вікторії Наумчук, на Вербну неділю біля церкви, як правило, вербовим прутом символічно били саме дітей. Але були люди, які до церкви з різних причин не потрапили. Тому вважалося за потрібне побити вербою й їх.
— Цей простий обряд був по суті наміром об’єднати людей в одну громаду, — продовжує Вікторія Миколаївна. — Щодо вербних гілочок, на Черкащині їх додому не несли, а садили - просто втикали у землю. Хоча дослідники свідчать і про те, що освячені вербні гілки приносили в хати і ховали за іконами. За потреби їх використовували в лікувальних цілях та як оберіг від природнього лиха.
Автор Тетяна Балякіна
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
