«Професійний божевільний»: десять запитань до всесвітньовідомого мандрівника

01 червня 2019, 12:30

«Професійний божевільний»: десять запитань до всесвітньовідомого мандрівника

Свого часу британська антарктична служба присвоїла професійному мандрівнику зі світовим ім’ям Сергію Гордієнко звання «professional crazy» — «професійний божевільний». Він – друга людина на планеті, яку нагородили цим званням.

Уродженець міста Дніпро, Сергій Іванович – один з провідних у світі фахівців з екстремального і одиночного виживання, історик-дослідник, міграціолог, етнограф та письменник. Він подолав пішки і на каяку більше 160 000 кілометрів по всьому світу, побувавши на всіх континентах. За результатами численних експедицій вийшло 18 його наукових статей та три книги, присвячені техніці та психології виживання. Він двічі досяг Північного полюса, пройшов сам по Антарктиді 1,5 тис. км. У 1996 році Сергій Іванович став учасником першої української антарктичної експедиції — більше року провів на станції «Академік Вернадський», де виконував функції польового метеоролога та інструктора з техніки виживання у високих широтах. У стані ізоляції здійснив одиночний перехід від льодовика Уіггінса до льодовика Ларсена. На каяку проплив понад чотири тисячі кілометрів річкою Об, на каное здійснив сплав Амазонкою, перейшов Сахару, виживав у 50-градусну спеку і шестибальний шторм.

Нещодавно Сергій Іванович побував у Черкасах і ексклюзивно для «Про все» розповів як став мандрівником, чому жив у вовчій зграї, з якими паранормальними явищами зіштовхувався під час подорожей та яке 20-метрове чудовисько довелося бачити під час перетину Чорного моря.

«Професійний божевільний»: десять запитань до всесвітньовідомого мандрівника

1. Як Ви стали мандрівником?

Ще з дитинства я задивлявся на людей, які кудись йдуть з рюкзаками за плечима, захоплювався тими, хто йде за обрій під вітрилами. І розумів, що це не стільки романтика, а більше вияв тієї особливої «професійної дудки», яка кличе й мене. Пам’ятаю матуся тримала мене малого за руку, і я бачив, як за околицю села уходить дорога. І я хотів вирватись із рук матері та побачити, де вона закінчується. Мені здавалось, що якщо я цього не дізнаюсь, то просто помру. Це прагнення дороги було й досі є визначальним. Мабуть, і гени даються взнаки. Мій прадід Степан Федорович був учасником та керівником першої радянської антарктичної експедиції. Ще один мій дідусь був льотчиком-випробувачем, який загинув у 1957 році. У нашому роду було дуже багато освічених людей. 5 священиків, зокрема. Один із них є митрополитом. Основна моя творчість — вивчення тих процесів, які дозволяють вижити людині в різних ситуаціях. Тема, яка займає мій розум, — техніка та психологія виживання цивілізації. Оскільки я отримую інформацію у відкритому просторі, я отримую її в чистому вигляді. Отриману під час експедицій інформацію я переробляю у тести. Я дещо схожий на скаута.

2. Чому у своїх дослідженнях ви говорите про екстремальні регіони і про екстремальні ситуації?

— Екстремальні регіони — це такі місця, де взагалі відсутня цивілізація і де головним фактором для виживання є дика природа. Екстремальні ситуації — це те, що відбувається навколо людини в соціумі щоденно — зрада друзів та коханих, потрапляння під транспорт, що швидко рухається, до рук криміналітету, навіть незгода співпраці з поліцією, озброєні конфлікти, полон, природні катаклізми… Варіантів безліч. Людина не є захищеною у сучасному світі. І потрапивши в екстремальні ситуації має знайти вихід та вижити. А для цього вона повинна мати знання, як це правильно зробити. І я їй такі знання даю через власні дослідження. Я свого часу прослужив у карному розшуку більше 16 років і добре знаю, в які лещата може потрапити людина. На жаль, глибока байдужість протягом віків супроводжує цивілізацію, хочемо ми того чи ні. А людина озброєна знаннями обов’язково вийде переможцем із дуже складних життєвих переробок.

«Професійний божевільний»: десять запитань до всесвітньовідомого мандрівника

Фото: Експедиція ХХІ

3. Це правда, що Ви пробували жити серед вовків, вивчаючи закони виживання?

Я дійсно пробував жити всередині вовчих зграй. І знаю про вовків дуже багато. Вважаю, що альянс у нас з ними доволі міцний та древній. І люди мають це враховувати. А ще знати, як вести себе при появі зграї вовків. Вовки просто так людину не вбивають. Це може бути наслідком поведінки самої людини. До речі, найчастіше, вовки не загризають. Це сама людина від великого страху отримує інфаркт. Це відбувається від того, що люди надзвичайно віддалились від живої природи.

4. Ви вважаєте, що людьми насамперед керує найдавніша фобія — страх?

Страх — одна з моїх тем. Я займаюсь фобіями. Їх, до речі, дорослі люди створюють для маленьких людей починаючи з родини, потім зі школи. Японці напрочуд правильно все це розуміють. Вони вміють не відходити від фобій, а навпаки йти їм на зустріч.

Японці образно з пелюшок можуть дотягнутись до спеціальних розеток, де проходить слабкий струм. Звісно, малюки отримують несильний удар. Але під час такого наочного навчання батьки пояснюють що спричинило таку прикрість. І якщо ти будеш і далі нехтувати попередженнями, ти просто помреш. Так у дітей формується позитивний підхід до небезпеки. Без заперечень, але через пізнання. Ми не даємо своїм дітям розвиватись. Більше того, ми забули про те, що спортивний туризм, який дає шикарні навички витривалості та виживання, має бути приписаний до предмету ОБЖ у школах. Однак наші діти позбавлені необхідних знань про виживання. У них навмисна програма, коли з маленьких людей роблять планктон. Бо такими людьми не важко управляти.

5. До слова, людство виживе?

Єдиний варіант, якщо люди, які вміють думати, об’єднаються та створять таку собі общину, яка буде чинити супротив загальній деградації, яку нав’язали людству зовні. Згадаймо, великі імперії гинули через внутрішніх ворогів, які не хотіли змінювати хід історії. Ними керували згубна лінь, глобальне споживацтво та тваринні інстинкти. Ми до цього вже теж скотилися і маємо терміново щось робити. Варто замислитись над афоризмами мудрих — зло перемагає тоді, коли хороші люди нічого не роблять. Всім важливо боротись із фобіями та страхами, які нав’язливо прищеплюють. Людям потрібно знайти себе, розвивати себе у духовому аспекті, зростати фізично та ставати багатогранною творчою особистістю. Тест природи полягає у відповіді на питання: хто я? Людині насправді багато дано від народження, і вона має впізнати в собі своє справжнє покликання. Більшість людей, на жаль, влаштовує варіант не свого життя. Тому ми маємо чимало дуже неякісних спеціалістів у різних галузях. І багато нещасливих людей, які не прислуховуються до себе і не хочуть нічого знати про те, що їм «прописано» долею.

6. Що Ви з висоти вашого досвіду мандрівника, який знає про планету земля майже все, думаєте про глобальне потепління?

— Потепління – це головна передумова льодовикового періоду. На мою думку, на світ чекають серйозні кліматичні зміни. Глобальне потепління, котре зараз можна спостерігати – це головна передумова льодовикового періоду. Нещодавно я провів кількамісячну експедицію вздовж Чорноморського узбережжя. У цій експедиції я натрапив на водяні смерчі. Вони невеликі, однак це вже є ознака того, що ми стоїмо на порозі серйозних кліматичних змін. А ігнорування цими питаннями на планеті є гіршим за тероризм.

7. Чи можна вірити у паранормальні явища і чи стикались Ви з якоюсь «чортівнею» під час мандрівок ?

Емоційно — це коли ти бачиш те, в що раніше не вірив. У цьому аспекті я завжди працюю зі спеціалістами. Бо коли говориш про деякі незвичні речі, знаходиться ціла купа скептиків. Я особисто переконаний в існуванні паранормальних явищ. На це дає мені право мій досвід мандрівника. Мені доводилось мати контакти з тонким світом, там де мешкають душі померлих.

Ще в дитинстві пережив клінічну смерть. І я побачив дещо. У мене був гнійний апендицит у 7 років… привезли до лікарні у важкому стані. Я пам’ятаю, як мене несли на ношах, коли перебував на межі…Пам’ятаю наче туман, який завис над стелею операційної, і як я полетів до нього. Я почув у цьому тумані кроки, немов би хтось літній шаркав черевиками. Проявились силуети людей… серед них вийшов до мене такий повненький, у клітчастому картатому сюртуку чоловік. Він був з паличкою та у старовинному капелюшку. І так категорично помахав мені пальцем, не дозволивши торкатись до себе. Згодом мені розповіли, що сім хвилин я перебував у стані клінічної смерті. І мене вже везли до моргу. А врятувала мене випадковість — на те, що в начебто мертвого тіла ворушиться палець ноги, звернув увагу один із санітарів. Після всього пережитого тоді, я приїхав до своєї прабабусі і все їй розповів у подробицях. А у неї аж таця з рук випала. Той дивний чоловік у тумані виявився моїм прапрапрадідом. Я знаю, що вимір, куди уходять померлі люди, дійсно існує. Але при цьому важко сказати, хто більше насправді існує і є дійсно живим — ми чи вони. Древні єгиптяни вірили в те, що людина живе та помирає сім разів. А потім йде у вічність не як істота, яка померла, а як енергія. Людина, мабуть, це лялечка, а сам метелик «вилетить» з неї вже в іншому вимірі.

8. Чи бачили Ви прибульців?

— Бачив на своєму віку дуже багато чого не зовсім зрозумілого для всіх нас.

Одного разу на Чорному морі я, здається, мав можливість відчути НЛО. Я спав у наметі і раптом навіть із заплющеними очима відчув сильне світло там, де його не могло бути. Намет немов би освітила блискавка і завмерла на секунд 15-20. Джерело світла, судячи із усього, знаходилось десь на заході від Арабатської стрілки. При цьому не було ніяких звуків, не було вітру, запахів. Можна було б подумати, що це був прожектор прикордонників. Але їх у цьому районі теж не було. Як не було і маяків. Бо риболовні траулери в цих місцях теж давно не ходять. Що це було?

9. Під час перетину того ж Чорного моря Ви на власні очі бачили так званого Карадагського змія, який дуже схожий на чудовисько озера Лох-Нес…

— Це була велика, метрів 20-ть, змієподібна тварина, яка висунула свою велику голову високо над водою. Я бачив її секунд 15, але це дуже багато насправді для такого свідчення. До того ж, знаходив перекушених навпіл дельфінів. Володимир Обручев мав таки сенс, коли описував у своєму творі «Плутонія» те, що всередині Землі є полості, а ядро планети грає роль автономного світила. З цього таємничого світу і проникають у наш різні фантастичні істоти — всі ті динозаври, гігантські кальмари, що реально трощать кораблі, НЛО і якісь невідомі нам сутності. Жак Ів Кусто колись дістав з морської пучини древню кистеперу рибу. Ендрю Макколі, каякер із Австралії, у берегів Нової Зеландії був атакований якоюсь велетенською істотою, яка навіть металеві конструкції його плавзасобу вигнула. Чомусь десь зникло все те, що він фільмував. Люди бояться визнати, що світ зовсім інший. Догматів важко переконати. Легше визнати себе психічнохворим.

10. Кожну свою експедицію Ви присвячуєте якійсь визначній особистості. Кому збираєтесь присвятити свій новий проект „ Середноморський континуум “, під час якого з квітня 2019 року по червень 2020-го Ви запланували здолати не менше 11585 км?

Присвячення завжди було буквально з першої експедиції. Я присвячував свої експедиції пам’яті Георгія Седова, Олексія Коровіна (український мотомандрівник, який загинув в Африці три роки тому). Віктору Пазінку, вченому Київського університету ім. Шевченка, доктору географічних наук, Леоніду Говорусі, науковому керівникові першої української антарктичної експедиції. І ось зараз я присвячую свою чергову експедицію великому українському політику В’ячеславу Чорноволу. На жаль, не довелося нашій країні відчути руку справжнього президента. Я вважаю, що якби Чорновіл посів цю посаду, ми б жили в зовсім іншій країні. Нова експедиція є продовженням великої програми «Solar trans global», що стартувала близько 15 років тому. Вона передбачає пересування частково на лижах, частково на каяку, частково пішки. Втім, я фактично переходжу виключно на морські експедиції, тому що це є цікавим у плані виживання у середовищі, де людина не мешкає, а перебуває тимчасово під час перетину непередбачуваного простору. Акваторія світових морських та океанських просторів завжди буде залишатись для людини одним із найскладніших регіонів під час перебування там.

 

Вгору