Звести тимчасовий дах над Черкаським драмтеатром можна було б за два місяці

05 вересня 2015, 11:38

Драмтеатр2

Звести тимчасовий дах над драмтеатром можна було б за два місяці, вклавшись у 300 тисяч гривень, а не невідомо коли за 20 мільйонів.

Про це повідомив керівник робочої групи з реконструкції Черкаського обласного драматичного театру, архітектор Юрій Калашник, пише Акцент.

Юрій Калашник також розповів, як швидко забулися обіцянки чиновників після останніх подій в країні посприяти оновленню
Площі Слави. Дарма, що ахітектурна концепція давно готова.

— Юрію Івановичу, роботи ще немає, але, принаймні, озвучені ключові цифри: на реконструкцію необхідно 83 млн гривень, на накриття — 20 мільйонів. Щоправда, незрозуміло: на дах окремо, чи „в тому числі“.

— Про це треба питати у тих, хто здійснював оцінку. Для мене є очевидним, що ні про яке перетворення нашого драмтеатру в сучасний центр театрального мистецтва вже не йдеться. Дай Боже, зробити усе, як було. А коли все тільки починалося, на архітектурній раді спеціалісти одностайно висловилися за те, щоб сповна скористатися ситуацією і просто кажучи, зробити заклад іншим.

Позбутися аскетизму будівлі, наповнити її відповідним мистецьким змістом поза межами зали. Щоб глядачеві там хотілося бути і до, і після вистави. А так — які збитки, стільки й на відновлення. Копійка в копійку. В принципі, так навіть не буває.

— Але ж Ваш варіант був би неспівставно дорожчим.

— Це перебільшення. Дорожчим, але усього десь на чверть. У підсумку така реконструкція могла б коштувати трохи більше 100 млн гривень.

— Я не фахівець, та мене здивувала цифра „на дах“. Це що, тимчасове накриття влетить у таку суму?

— Очевидно, капітальне. Утім, питання до фахівців „Черкасцивільпроекту“. Там не лише дах, ще монолітний пояс, зміцнення конструкцій, встановлення вікон. Але зрозуміло, що будувати почнуть згори. Можна я більше нічого не казатиму?

— Добре. А який вихід?

— Тимчасове тентове накриття. Кілька трубчатих металевих ферм, прогумований матеріал. Зробити заготовки і секційно доставити їх на місце. Потім колісним краном з великою стрілою типу „Като“ підняти їх і закріпити. Головне — мінімізувати парусність.

— А потім?

— А тоді вже спокійно вирішувати, який театр нам потрібен. Конкурс проектів, підготовка відповідної документації — чи на розширену реконструкцію, чи на утилітарну. Зрештою, акумуляція коштів. Фактично ж отих 20 мільйонів ще й близько немає! Натомість, осінь вже є.

— Скільки може коштувати Ваш варіант і скільки часу знадобиться для його втілення?

— Попередньо це тисяч 15-20 на проектні роботи та 250-300 на виконання. По часу — до двох місяців.

— У такому разі й коштів резервного фонду обласного бюджету тричі вистачило, там щось до мільйона передбачено. Бо кабмінівських 18 мільйонів можна чекати дуже довго. Юрію Івановичу, а архітектори — тобто ви, Василь Дмитренко, Віталій Чернуха, — вже робили якісь попередні ескізи театру, який би міг з’явитися на місці старого?

— Звісно ні. Навіть ескіз — дуже серйозна й відповідальна робота, що потребує багато часу. Це ж не тематичний малюнок студента худграфу. На сьогодні в плані реконструкції між обласною владою і архітектурною радою немає жодних контактів. Ми ще в липні виклали очільникам своє бачення ситуації. Звідти — ні звуку, ні папірця. Архітектори поза процесом, і це, щонайменше, дивно.

— Ви особисто маєте досвід проектування чи реконструкції закладів культури?

— І проектування, і реконструкції, і реставрації, і кап-ремонтів. Від цирку до кіноконцертних комплексів. Філармонії, театри — усього було. От щойно пригадалося — колись у Донецьку наша група здавала саме кіноконцертний комплекс. Вже на руках мали повний пакет документів, а тут кремлівський переворот, Хрущова усунули. За ним — кадрові перестановки на місцях. А нові керманичі вирішили нічого не будувати. Тож як не дивно, успішність професійних задумів дуже залежить від влади, та й політики загалом. Хоча б у сфері культури. Приміром — де театр, а де вибори. Але днями один посадовець конфіденційно зізнався: дуже ймовірно, що до виборів із нашим „пожежним“ об’єктом нічого не відбуватиметься...

P.S. Ця розмова відбулася минулої п’ятниці, щойно Юрій Калашник повернувся з сесії облради, де депутати мали розглянути проект рішення про звільнення театру від сплати надходжень від орендної плати до загального фонду обласного бюджету. Та й взагалі визначитися, що робити далі. Не дочекався, адже мав невідкладні справи в офісі. А невдовзі з’ясувалося, що не дочекався б у будь-якому випадку: до 14 години в залі вже не було не те що кворуму, а більшості обранців. Але про те, що „театр треба рятувати“, ми від них ще обов’язково почуємо.

Вгору