сьогодні
Loading...

21:01

Пожежа у театрі: точка невороття чи шанс для переродження?

img557

Фото зі сторінки “Акценту”.

Рівно за два місяці колектив Черкаського театру мав відзначати 50-річчя свого творчого дому. Його урочисто відкрили 1 вересня 1965-го по шести роках завзятого будівництва, вже в процесі якого проект зазнав суттєвих змін, пише “Акцент”.

У фотоанонсі, оприлюдненому „Черкаською правдою“ 29 листопада 1959 року, бачимо, яким би мав бути черкаський храм Мельпомени: портик, колони, дах класичної ще з античних часів форми. Все це перекреслила постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів „Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві“, якою, зокрема, суворо приписувалося позбавляти соціально-культурні об’єкти будь-якої „недоречної пишноти“.

Відтак, у розпалі спорудження як незаперечна перевага підносилася „простота та виразність форм“ нашого театру, де автори „відмовилися від помпезності, створивши сучасну, єдину в конструктивному і естетичному відношенні споруду“.

Посекційно театральний комплекс втілився з абсолютно різним рівнем успішності. Його плюсами були максимально рухома сцена, автоматичне керування якою дозволяло переміщувати багатотонні декорації, передові тоді освітлювальні гармати, що візуально виокремлювали найдрібніші деталі реквізиту та система стереозвуку. Об’єктивно це й були усі переваги. В цілому ж приміщення театру виявилося незручним та малокомфортним, аскетично-пролетарським. Актори потерпали від холоду на сцені, глядачі — від тісного фойє, в якому „нема чого робити, а це ж театр“ (непублічний висновок Наталі Ужвій, присутньої на відкритті), тіснява в залі (на площі, яка початково розраховувалася на 650 місць, задля більшого „окультурення мас“ встановили 800 крісел) та скромний буфет у форматі виїздної торгівлі.

Практично первозданним театральне приміщення існувало до червня 2006-го, а тоді розпочався ремонт. 75-річчя черкаського театру вже як колективу у квітні 2007-го відзначали не те що в оновленій, а таки новій глядацькій залі „вартістю“ 5 мільйонів гривень, або 1 мільйон доларів за тодішнім курсом (ця цифра лише частково характеризує кошторисну перспективу майбутньої реконструкції). Справжньою окрасою театру стала люстра діаметром 4,5 м з австрійського кришталю, для виготовлення якої тернопільським майстрам знадобилося 17 тисяч чистих як сльоза „камінців“.

Наступний етап оновлення драматичного мав розпочатися восени 2013-го. Загальний кошторис робіт склав 19 млн грн (2,3 млн долл.), з них 7,2 млн грн — з держбюджету. Упродовж 2,5 років поетапно планувалося перекрити дах, оновити фасади, замінити вітражі, відремонтувати сцену, фойє та решту приміщень першого поверху окрім глядацької зали. Епопея довкола „ремонту імені Тулуба“ тривала аж до максимально прискореного зникнення очільника з обширів краю. Новопризначений голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко „у якості виконроба“ відвідав театр швидко й можна сказати навіть рішуче. Запевнив: тільки-но ситуація дозволить, фінансування реконструкції поновиться (за великим рахунком — розпочнеться). Однак, вже тоді більшість по обидва боки сцени усвідомлювала, що „ситуація дозволить“ не скоро.

Точка невороття чи шанс для переродження?

Ми вже призвичаїлися сприймати лихо як „знак до змін“. Коли за спиною Тараса здійнявся стовп брудного жовтого диму й очевидність великої трагедії більше не залишала місця припущенням „а може обійдеться?“, майнула якась неадекватна думка: чи не на краще те, що сталося? 50 — певний символічний рубіж, після якого або-або. Принаймні, тепер на наш академічний звернуть увагу не лише в контексті „прибудови до багатоповерхівки“ в колишньому Театральному сквері. Очевидно, якби театр був конем, давно знайшлося б чимало чиновників, охочих його пристрелити. Але роками мусять терпіти. Очільники — театралів, театрали — очільників…

Реакцією на найрезонанснішу місцеву подію мінімум останнього десятиліття стали заяви перших осіб області і міста. Голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко, який прибув на пожежу, що називається в її розпалі і знаходився там допоки вогнеборці остаточно не взяли ситуацію під контроль, першочерговим завданням тепер бачить пошук та акумуляцію усіх можливих фінансових ресурсів на відновлення приміщення. Можна припустити, що йдеться вже не про 1,5-2 десятки мільйонів гривень, яких так і не знайшлося на запланований ремонт (і так виходить, що воно й на краще), а про кількасот мільйонів: 100-300, десь так. Усе залежатиме від того, на якій доктрині відбудови зупиняться — „так, як було“ чи „так, як мало би бути“ до примітивізації проекту в 1960 році, за яким театр став схожим на велику профспілкову їдальню.

Міський голова Сергій Одарич, якого на пожежі не було, бо за його словами при форс-мажорах некомпетентне начальство тільки шкодить роботі професіоналів (і знову ж воно на краще, адже на відміну від самого Сергія Олеговича, сотні містян-очевидців біди чомусь вважали, що червоний півень залетів під дах театру з-за муру, за яким будується житлова мега-коробка, тож поява мера на пожежі могла б призвести мінімум до однієї жертви, а коли б вони прийшли з Радуцьким, то й до двох), по дійсно гарячих слідах заяв зробив більше.

По-перше, він почав ні зі „що робити?“, а з „хто винен?“. Якщо вже зовсім точно — з „хто не винен?“. Дедуктивні викладки мера в соцмережах звелися до того, що після погодження усіх ключових питань будівництва з дирекцією драмтеатру, „Набережному кварталу“ від цієї пожежі „користі“ не більше, ніж самому театру. Одначе, дивний якийсь стартовий месидж, адже допоки ще тліло, зі сторони він прозвучав, як „не знаю, що там сталося, але забудовник точно не винуватий!“ З чого б то… Так воно чи ні, але містяни десь пронюхали, що елітбудівців зобов’язали укомплектувати свого красивого монстра паркінгом, то власне… Навряд-чи „народна версія“ заслуговує на увагу, але вже призвичаєні до олігархічно-чиновницького свавілля люди мають на неї право принаймні поки не почують чогось виразнішого, а головне — не побачать переконливих дій на відбудову.

По-друге, зараз Сергій Олегович воліє не говорити про гроші взагалі. Лише після найгрунтовнішого комплексного аналізу стану споруди, після експертизи бетонних конструкцій, що зазнали впливу високих температур, можна буде озвучувати якісь цифри. Збудувати новий театр у старих, можливо вже й крихких стінах (плюс розхитаних будівництвом) — самі розумієте. Мер схиляється до конкурсу проектів, а вже після цього — до обчислення кошторису. На його думку новий театр має позбутися усіх вад старого: ускладнених заїздів для театральних вантажівок, холодної сцени, відсутності нормальної площадки для камерних вистав, інших недопрацювань улюблених мером в якості мішені радянських будівельників (які, зокрема, вже 40 років топлять Південно-Західний).

І що тут скажеш. Логічно, послідовно, правильно. Тільки для Амстердама, чи може, Варшави. Але у нас такий підхід гарантуватиме наявність „об’єкту укриття“ (саме накриттям театру пропонує обмежитися цьогоріч Сергій Одарич) у середмісті на довгі роки, а то й десятиліття. Приклад поруч — згоріле крило корпусу ЧНУ, яке нагадує про квітневу заграву 1990-го вже чверть століття.

Частково оптимістична трагедія

Непевна втіха, але якби існував рейтинг будівель, які по цілому світу горіли і горять найчастіше, то його б очолювали театри. Така їх специфіка — переважно старі приміщення у кілометрових мережах електрокомунікацій, а спалахнути там є чому на кожному кроці. Не раз траплялося й таке, що актори, ці не надто дисципліновані творчі особистості, з необережності, забудькуватості чи з причини лише відносної тверезості самі підпалювали свої другі, але часто головні домівки. Ще в театри влучали блискавки, їх палили конкуренти, психопати або ж невизнані генії.
Тож у нас трапилася подія хоч і надзвичайна, та аж ніяк не незвичайна. Головне — як взагалі, та як довго зокрема, з нею жити. На щастя, пожежним вдалося локалізувати стихію, тому вціліли не лише більшість приміщень, але й реквізит та костюми.

Помірний позитив також у наявності в місті кількох цілком придатних для вистав сцен. У якості базової колектив обрав найближчу — у БК ім. Івана Кулика колишньої тютюнової фабрики. Заробіткам акторів теж нібито нічого не загрожує, адже як повідомив начальник обласного управління культури Олексій Власов, їхні зарплати закладені в бюджеті. А нам, глядачам, в цю скрутну для театра годину, залишається не так вже й багато: підтримати наших улюбленців аншлагами.

Борис Юхно

  
Коментарі - 0

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*


*

* Модератор має право без попередження та додаткових пояснень видаляти коментарі, які не відповідають ПРАВИЛАМ сайту.

КАЖУТЬ ЩО...
Дмитро
Дмитро
Найкраща оцінка ситуації від Mykola Rud - тут вже є робота і для СБУ: "Як професійний педагог. Прослухавши аудіозапис голосу вчительки, яка розмовляє із дітьми, можу зробити висновок про професійну непридатність не лише вчительки, а й директора. Він напевно мав вивчити аудіозапис. Якщо директор прослуховував цей запис і вважає себе педагогом - то мав зробити належний висновок із тої ситуації, яка склалась. Він також мав належно відреагувати НЕГАЙНО. На що він сподівався? Чому поводить себе так впевнено і навіть зухвало? Слід терміново втрутитись "Інституту педагогіки", підключити психологів і зробити дослідження записів спілкування педагога із дітьми. Це слід зробити якомога швидше, щоб відповідні органи мали цей документ на руках і могли посилатись на нього. Батьки не є педагогами і психологами - вони не мають кваліфікаційного права вирішувати чи варто - чи не варто захищати вчительку й директора школи. Це мають робити СПЕЦІАЛІСТИ. Директор і завідувач районної педагогічної структури мають бути звільнені. В нормі, вони безумовно винні і це не підлягає обговоренню. Їх службовим обов’язком є моніторинг процесу навчання і ВИХОВАННЯ. Вони для цього призвані та існують як інституція. На очах у всієї школи створено систему цькування дитини-інваліда... І у цьому приймає участь не лише вчителька, а й директор, який не зробив належних висновків... Він не міг не знати, як вчителька розмовляє із учнями – про це однозначно відомо колегам – адже вона кричить дуже голосно, що можливо є ознакою неадекватного стану нервової системи. Таке теж не можна виключити. Це може означати, що вища керівна структура курирує даний процес і направляє його у потрібному їм напрямку. Тобто – за попередніми висновками - це антидержавна діяльність. Очевидно, що у обласних структурах це відомо усім, хто мав би по службі це знати. Міське управління має зробити висновок і продовжити дослідження у всіх інших школах. Скоріш за все - це тотальне ураження нашого соціуму у даному регіоні й у даній сфері. Мій попередній висновок такий: у місті нездорова обстановка; судячи із промови директора у всіх управліннях педагогічної сфери міста домінує антиукраїнська та антидержавна агресивна позиція. За таких умов очевидно, що антидержавна = антиукраїнська робота ведеться планомірно і сплановано. Тут вже пізно робити висновки - слід діяти негайно. Одночасно із тим, слід діяти обережно, уважно стежачи за реакцією із метою упередження якихось небезпечних кроків із боку антидержавної агентури. Хочу зауважити важливу, на мій погляд, обставину: все це відбувається під час воєнних дій на Донбасі та на Луганщині."Текст коментаря
У Черкасах школярку виживають з класу через конфлікт із вчителькою
Олег
Олег
Пані Олена, не варто вороже ставитися до зауважень, навіть якщо вони Вам не зовсім приємні. Я в своєму коментарі не знайшов місця, де б я назвав Вас людиною другого ґатунку. Це по-перше. По-друге, вміти розмовляти двома-трьома-п'ятьма мовами це добре! Дуже добре! Але Ви все ж таки маєте одну РІДНУ мову? Ту мову, на якій Ви мислите, формуєте думки, спілкуєтеся подумки на одинці сама з собою? І чогось (хоча я знаю чого) мені здається, що для Вас такою мовою є російська. І як би Ви добре не знали і не полюбляли англійську, читали б книжки, слухали б пісні, для Вас завжди буде ближча та людина, що заговорить з Вами де не будь російською, а не англійською. Те саме і з українською. Тому у Вас на підсвідомому рівні "руцкагаварящій" більш свій, чим любий іншомовний. На цьому базується і поведінка, думки, дії. І це так у всіх, а не тільки у Вас. Тому Ви апріорі на боці продавчині і засуджуєте її опонентку. Щодо "Я пишаюся собою, бо ПОВАЖАЮ усiх людей незалежно вiд мови", то на мою особисту думку, люди варті поваги за власні вчинки, а не за слова, на якій би мові вони не були сказані. Стосовно ж "З повагою до вас,пане Олег (Олеже якось не солiдно!)", то знову Ви виказуєте себе, як "руцкагаварящую", бо українською звернення звучить нормально, правильно Олеже - в кличному відмінку, який при СРСР видушили з граматики, але з розмовної мови ні! Звертатися один до одного українською Петре, Олено, Олеже, Іване, Маріє і т.і. мало того, що правильно, так і милозвучно. Тай "пане Олег" краще вже звучить "пан Олег". Про комп'ютер - можливо Ви просто не знаєте, що в Windows (я маю сумнів, що Ви користуєтесь Linux-системою)на "языковой панели" можна в налаштуваннях додати українську мову і будете мати всю абетку української мови, в тому числі "Ї" і "Ґ". Таким чином не будете вводити в оману людей, які можуть вважати Вас безграмотною людиною. "Не треба принижувати та виховувати мене, як дiвчинку та вказувати на недолiки моеi мови!" - Ви так хворобливо сприймаєте критику? Ви не впевнені в собі? "Мене вчили найкращi вчителi мого мiста! Усi учнi мого класу вступили у вишi та зараз дуже поважнiособи!" Добре-добре, не треба так хвилюватися , бо Ви зараз ще й диплом свій покажете. А щодо "вступили у виші" і "зараз дуже поважні особи", то наявність закінченого вишу не завжди є достатнім для поваги до людини. "А вам треба бути чемним у ставленнi до жiнок." - буду щиро вдячний, якщо Ви вкажете мені, де я Вас образив як жінку, або був не чемний як з жінкою. На останок - Ви праві, в Фінляндії дійсно дві державні мови. І шведську за рідну там вважають біля 5% населення, та все ж таки вони знають і володіють фінською - коли до них звертаються фінською вони не відповідають шведською! І навпаки, якщо хтось звертається шведською, йому не відповідають фінською. Вловлюєте різницю з ситуацією українська мова - "руцкій язік" в Україні (какаяразніцанакакомязіке, ітакпаймут)? І на останок. Щоб Ви не вважали за образу чи неповагою до Вас, коли я називаю "руцкій язік", а не "російська мова", бо не існує "російської" мови. Таку назву вкорінили в українську мову більшовики на початку ХХ сторічча, коли насильно "ріднили" українську мову з москвинською. Ось дивіться, по москвинські є "Россия" і є "русский язык". А чому на українську мову перекладаються як "Росія" і "російська мова"? Правда, якось не зграбно? Бо, якщо "Росія" і "російська мова", то відповідно повинно було б "Россия" і "российський язык". Знову халепа виходить! Назвати їх мову "руською" теж не має сенсу, бо вони жодного відношення до Русі не мають, бо вона була лише Київська. Тай "Россіею" вони стали лише в 1721 р., завдяки тому, що їх цар Пьотр І своїм наказом переназвав Московію з князівства Московського на "Россию". А для щоб більше "примазатися" до славної історії Київської Русі, мову Мокши їхню назвав "руским язіком". Але це вже окрема тема.
«Лагідна» українізація, або жменя здачі для дурепи
СОЦ. МЕРЕЖІ
Читайте нас на Facebook

AVTOsale.ua-всі пропозиції з продажу авто Вашого міста.
Слідкуйте за свіжими новинами в Україні на UKR.NET
Афіша всіх фільмів в кіно на KINOafisha.ua.
Погоду в Черкасах на тиждень дивись на Sinoptik.ua.