Лейтенант 66 ОМБр ЗСУ 30-річний Віталій Мізін втратив руку й ногу після того, як по казармі, де він жив з іншими військовими, влучила російська ракета. Чоловік лежав під палаючою бетонною плитою, але зміг вибратися звідти. Нині Віталій та його родина у Фінляндії: готується до операції, яку в цій країні ще жодного разу медики не робили.
Журналісти Про все, продовжуючи низку матеріалів, присвячених повномасштабному вторгненню, поспілкувалася із військовим та його дружиною й дізналися, як йому вдалося вижити, як сприйняв своє нове тіло та чому його мало не записали у втікачі.
"Шукала, як народжувати без лікарів"
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віталій та його дружина Юлія переймалися безпекою сина та майбутніми пологами: жінка от-от мала народжувати.
"Зранку 24 лютого проснулися і з новин та дзвінків родичів дізналися, що почалася повномасштабна війна, - згадує Віталій. - Не вірилося, адже на вулиці 21-е століття. Але виявилося, що з таким дебільним сусідом може бути все. Проте паніки не було, я зібрався і поїхав на роботу - тоді я працював таксистом".
"Страшно було кудись їхати, бо саме за два тижні я мала народжувати, - додає Юлія. - Пологи могли початися в будь-який день. Ще боялася, що через війну не зможу потрапити до лікарні, тому в інтернеті шукала, як народжувати без лікарів у бомбосховищі, наприклад".
Віталія невдовзі викликали то військкомату, проте до армії він потрапив не одразу.
"За тиждень потому до мене та мого брата зателефонували з військкомату й сказали з'явитися. Ми поїхали, отримали повістки без дати. В мене був військовий досвід і тому запитали, чи хочу піти одразу в армію. Я відповів ствердно. Проте тоді добровольців вистачало і мені сказали чекати виклику. Водночас повідомив, що нікуди не хочу, окрім артилерії. Я був тоді офіцером з досвідом. Приблизно місяць я ще був вдома, тоді якраз народився син".
Віталій вважав, що його разом з іншими везуть на Львівщину, проте виявилося, що насправді - в навчальний центр "Десна".
"Коли виїжджали, думав, нас везуть у Львів, а виявилося - на Київ, у "Десну". Ще й подумав, що танковими військами чи артилерією там "не пахне" і буде "цікаво". Я не помилився: тоді там все було "за стандартами НАТО". У "Десні" зібрали роту резерву, куди звозили всіх, хто не підходив по штату. А звідти вже розподіляли людей. Я обрав службу в самохідному артилерійському підрозділі. Але повоювати я так і не встиг".
"Упали в підвал і це мені врятувало життя"
Вночі 17 травня 2022 року по казармі, де спав Віталій Мізін та інші військові, влучила російська ракета.
"Коли прилетіла ракета, я був у казармі. Все відбулося в одну мить - вибух і мене відкинуло. Це ні з чим не порівняти. Коли прийшов до тями, було абсолютно темно, бо засипало та ще й ніч. Одразу почав проводити самоаналіз тіла та що відбулося. Почалися крики й стогін, почав гукати особовий склад. Знайшли мене вже під ранок, коли я вибирався зі своїм побратимом, який нині вже покійний. Ми з ним упали в підвал і це мені врятувало життя, бо все навколо горіло. Думав, тільки в нашу казарму влучило, але іншим теж дісталося, хоч і менше".
Військовий був притомним увесь час, поки його діставали та везли до лікарні. Вже в медзакладі він "відключився" на 5 діб.
"Коли мене дістали, я був ще контактним. У "швидкій" сказав номер телефону дружини. Я вже тоді розумів, що в мене не буде руки та сподівався, що залишаться обидві ноги. У шпиталі вже відключився на довгих 5 діб. Прийшовши до тями, найперше, кого побачив - дружину. Для мене це був шок, бо не зрозумів, що пройшло вже стільки часу. Думав, відключався на хвилин 20. Не міг сказати нічого, все боліло. Запитав, який я маю вигляд і що зі мною. Юля зробила для мене фото й показала. Не було паніки, але було запитання до самого себе: що далі?".
"Випадок чоловіка - перший такий для Фінляндії"
Одразу після трагедії Юлія Мізіна почала збір коштів на лікування чоловіка. Завдяки її активності, вдалося зібрати сотні тисяч гривень та привернути увагу людей до їхньої ситуації.
За увесь час Віталій пережив не одну операцію в Україні, а згодом - у Фінляндії. Нині чоловік чекає на процедуру, яку фінські медики не робили ще жодного разу.
"Більшість операцій були в Україні: ампутації, пересадка шкіри. Коли приїхали у Фінляндію, теж робили операції, зараз чекаю на вже 5 за рахунком тут. Сподіваюся, цей ребілд (перебудова, - ред.) вже закінчиться і з мене почнуть робити Термінатора. Але з протезами є питання, бо культя коротка. Ми маємо надію, що робитимуть вживлення протезу в кістку. Він є, але не тримається і ходити з ним більше 30 хвилин тяжко".
"У Віталіка дуже специфічна й висока ампутація, - доповнює Юлія Мізіна. - Щодо протезу руки, то можлива лише муляжна рука, яка лише обтяжуватиме. А з приводу протеза ноги, то ще навіть лікарі не знають, як буде. Їм потрібно, ймовірно, їздити в інші країни й отримати донавчання, бо випадок чоловіка з остеоінтеграції - перший такий для Фінляндії".
Під час лікування Віталій Мізін захопився плетінням браслетів. Зараз для нього це не лише хобі, а й додаткове джерело доходів.
"Деякий період після лікарні ми адаптовувалися: навчилися одягатися, виходити гуляти, - згадує Юлія. - Але Віталік почав нудьгувати. Раніше він трохи пробував плести браслети і я запропонувала відновити це заняття. Зі шнурків спробували сплести шматочок чогось. Він надихнувся і захопився: де знайти матеріали, станок, кільця для брелоків. Нині його вироби замовляють люди з багатьох країн. Це дає додатковий внесок в наше життя. Фінляндія зараз виплачує нам соціальну допомогу, але частина нашого доходу - мистецтво Віталіка".
"Сказали, що подаватимуть його на СЗЧ"
Виплат за поранення чоловік поки не отримував. Більше того, за словами дружини, нещодавно їх попереджали, що можуть порушити справу за нібито самовільне залишення військової частини.
"Компенсацію за пораненням йому поки не виплачують, - розводить руками Юлія. - Перший час, коли він лежав у лікарні, йому приходила зарплата півтори тисячі гривень. В кінці січня цього року його військова частина "згадала", що в них є такий військовослужбовець і від нього потрібні якісь довідки. Мовляв, із 18 травня 2022 року про нього нічого не відомо. Сказали, що подаватимуть його на СЗЧ. В них змінилась керівна верхівка і "поспливали привиди". Віталік - один з них. А ми ж за кордон на лікування виїжджали не самі по собі, а через Міністерство охорони здоров'я. Виходить, в них не було зв'язку між собою. Мене вони знайшли за допомогою соцмережі. Зараз вже щось записують собі про нього".
Аби Віталій почав отримувати виплати, йому особисто потрібно приїхати в Україну і пройти МСЕК. Пізніше чоловік так і планує зробити.
Подружжя каже, що далі хочуть бути просто щасливими, цінувати свою родину й почати дозволяти собі те, чого раніше не хотіли чи не могли дозволити.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
