Губернатор Черкащини Юрій Ткаченко живе у селі Коробівці на Золотоніщині, пише Vechirka.net.
Ми враховували, що після того, як його будинок фотографували наші колеги-журналісти, (не запитавши дозволу, а просто залізши на паркан), губернатор може поставитися до нових візитерів з пересторогою. Були готові до відмови у зустрічі – бо тим домівка й відрізняється від музею чи державної установи. Але враховуючи відкритість, яку постійно демонструє губернатор, сподівалися, що мети поїздки таки досягнемо. У дорогу вирушали без попередження, тільки з’ясувавши спочатку в обладміністрації, чи він бува не на роботі. Сподівалися, що у суботу, в переддень виборів таки застанемо Юрія Олеговича вдома – адже знали, що наступного дня він буде в адміністрації зранку й до ночі.
Дорога до Коробівки, заснованої колись козаком Коробом з Домантівської сотні, виявилася справді «розкішною» - такою, як була і сотні років тому. І хоча замість асфальту під колесами нашого авто шурхотіла земля лісової «ґрунтовки», проте природа за вікном – сосновий ліс і спів птахів - компенсувала враження від шляху «не губернаторського рівня».
"Автобан" біля дому
Фото - vechirka.net
На перший погляд будинок дійсно звичайний - одноповерховий, без архітектурних «викрутасів». Два невеликі будиночки поруч з основним належать братам губернатора, на подвір’ї також є гараж і чималий собачий вольєр. Велику білу собаку звуть Цахір – породи угорський кувас. У давні часи ця порода виведена пастухами для захисту помешкань від лісових розбійників і диких тварин. В часи правління легендарного угорського короля Матяша цих собак використовували вже переважно для полювання, а нині вони знову охоронці й домашні улюбленці. Про все це дізнаємося від жвавого хлопчака - старшого сина губернатора. За лічені хвилини, поки губернатор попереджає про наш візит дружину, їхній син Міша встигає показати нам ще й двох котів, десяток перепілок у сарайчику і навіть шпаківні на деревах біля хати, які робив разом з батьком і меншим братиком. Встигає розповісти, що зараз там оселилися горобці, з якими воюють шпаки…На під’їзді до села водій першої ж зустрічної автівки показав, куди нам їхати: «Там Олєгович живе, у другій хаті на Набережній!» - і махнув рукою у напрямку Дніпра. Паркан виявився чималим, тож залишалося подивуватися, як колеги не полінилися на нього лізти. Тільки вже стоячи біля воріт, набрали номер мобільного телефона губернатора. Слухавку взяв не зразу, почувши, що телефонує журналіст, хвилину помовчав, а потім мовив: «Чекайте, відчиню…» Відкрив хвіртку буквально за хвилину – вдягнений по-домашньому, у футболці, джинсах і кросівках. З посмішкою сказав: «Я так розумію, ви теж на полюванні за сенсацією? Проходьте – і переконаєтеся, що нічого надзвичайного у дворі і в будинку немає. Бачу, треба таки раз показати, щоб не штурмували більше…» Налаштований Юрій Олегович доброзичливо, хоча видно, що чимось заклопотаний і досить часто відповідає на телефонні дзвінки.
У цей час Юрій Олегович запрошує побачити сад. Тут більше ста дерев – господар висаджував їх сам.
Багато кизилу – це нагадує йому дитинство на рідній Одещині. До речі, губернатор – земляк переможця президентських виборів Петра Порошенка, в біографії обох місцем народження значиться Болград… Зусібіч в саду линуть запахи різноманітних квітів. Це – вже робота губернаторової дружини Марини Ткаченко, яка кожен куточок двору перетворила на оранжерею. Власне, саме з-за неї родина оселилася в Коробівці, бо вона – родом з сусідніх Вільхів. «Там ми жили спочатку з батьками Марини. Я вже керував відділенням банку, але перш ніж їхати вранці на роботу до Черкас, встигав попоратися біля худоби», - з посмішкою згадує Юрій Олегович. І показує гранатове дерево… з каменю, встановлене у центрі подвір’я. Це – родинний оберіг, подарований другом, Андраніком Казаряном. Майстерно вирізьблене з гірського туфу дерево привезли до Коробівки за дві тисячі кілометрів – з вірменського містечка Іджеван на кордоні з Грузією та Іраном.
Тим часом господиня дому кличе нас пити чай. З тортом – його спекла мама губернатора, у якої він якраз перед нашим візитом побував у гостях. Принагідно виявляється, що молодший син Ткаченків у свої шість років – вже неперевершений знавець кулінарної справи і може не задумуючись розповісти, що треба, щоб зробити торт чи запіканку. Натомість старший демонструє медалі, здобуті у спортивних боях на татамі.
Біля синових медалей
Фото - vechirka.net
Взагалі, враження від спілкування з родиною губернатора таке, наче і його дружина й діти бачать тебе не вперше, а всоте – щире й невимушене… Кімнати в домі – з мінімум меблів, завдяки чому є відчуття простору, хоча кімнати особливо великими не назвеш. Із «найбільш видатного» - камін у домі і невеликий басейн у дворі.
"Найбільш мебльована кімната" - вітальня з каміном
Фото - vechirka.net
На стінах дому – насичені теплими кольорами картини черкаських художників Сергія і Людмили Мілокумових, з якими давно товаришує родина Ткаченків. У домі, окрім губернатора, його дружини і двох синів, живуть ще й батько та племінник дружини.
Чудовий краєвид з вікон дитячої кімнати – на Дніпро. Приємно, мабуть, зранку вибігти одразу до води. Причому, обидва хлопці, загартовуючись, навіть взимку вибігають на вулицю босими і пірнають у сніг…
Дивне відчуття у домі: хоча ніхто не забороняє фотографувати, не хочеться зайвий раз клацати. Тут справжній родинний затишок, тривожити який немає бажання.
Коли вже йдемо, Міша показує ще одну таємницю дому – котенят, які майже як мультиплікаційний Чебурашка, живуть у коробці з-під апельсинів. Запитує, чи нам не треба, а коли чує заперечну відповідь, безжурно заявляє: «Все рівно прилаштуємо їх добре, бо я їх люблю…»
За ворота виходимо разом з губернатором і сідаємо кожен у своє авто – він теж одразу вирушає до Черкас. Вдома губернатор буває рідко…
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
