Завжди хотів здійснювати мрії інших, – наймолодший голова села на Черкащині

08 серпня 2017, 11:24

24-річний Артем Кухаренко - голова села Подільське, що на Черкащині. Він отримав 80% голосів на виборах 2015 року і став тоді наймолодшим очільником сільської ради, інформує "Український інтерес".

- А починалося вже жартома, – розповідає хлопець, який уже майже два роки займається відродженням рідного. -  Молодий вік – не перешкода такій відповідальній посаді.

Артем зізнається, що за час головування уже втомився від уваги журналістів. Та й часу на інтерв’ю не завжди вистачає. Але відмовити не може, бо звик завжди відгукуватися на прохання людей. Того дня, коли я приїхала до Подільського, в Артема уже було заплановано декілька зйомок. Але й роботи у селі молодий голова не полишає, тому зустрів мене біля будинку культури, де разом з односельчанами займаються ремонтом. Після нещодавнього буревію у селі багато роботи.

На питання, як він встигає усе поєднувати і працювати у такому шаленому ритмі, хлопець відповідає, що з дитинства був дуже активним і має непосидючий характер.

- Я не можу сидіти на місці. Якщо порівняти мене 5-річного і 24-річного – особливо нічого не змінилося, я постійно у русі. Завжди робив те, що мені хотілося, не завжди слухався батьків. Але все у рамках закону (посміхається – ред.). І завжди любив навчатися, пізнавати щось нове, хотів про все знати. Взагалі я дуже емоційна людина, яскравий зразок стрільця, – так характеризує себе молодий голова.

Те, що життя в Артема дуже активне помічаю під час нашої розмови. Декілька разів у хлопця дзвонить телефон. У селі його номер є у всіх, тому звертаються до голови з будь-якими питаннями. Перепрошує і відповідає, адже може бути щось важливе. Після розмови пояснює, що змушений залишити мене на декілька хвилин: “У мене там “ЧП” сталося – місцеву бабусю пограбувала одна п’яниця, мушу розібратися”.

І справді, повернувся Артем за декілька хвилин. Гроші бабусі повернув, підозрювану затримав, дільничного викликав. Отак проходять звичайні будні сільського голови.

Повертаємося до розмови. На питання, ким хлопець мріяв стати у дитинстві, думала почути як зазвичай – космонавтом, поліцейським чи пожежним. Але чую таке:
“У мене була мрія здійснювати мрії інших людей. Хотів завжди допомагати усім. Також артистом хотів бути, бо дуже люблю співати. І бізнесменом. Знав, що хочу бути людиною широкого профілю. Бо, щоб здійснювати людські мрії, треба бути розумним і спроможним. Отакі дитячі мрії і пізнання світу привело мене туди, де я є сьогодні. І зробили мене таким, як я є”.

Попри бажання стати артистом, закінчив Артем Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Спочатку вчився на історика, а на магістратурі продовжив навчання за спеціальністю “архіваріус” – працівник архівних установ і викладач вищих навчальних закладів. Каже, хотів поглибити свої знання у цьому напрямку, щоб коли стане головою, знати все, що відбувалося у селі. Отримав червоний диплом. Але спів не залишив – то хобі, яке приносить задоволення. Часто співає на концертах, брав участь у талант-шоу “Х-фактор”.

Головою свого рідного села хлопець став ще під час навчання в університеті, у 22 роки. А вирішив зайняти таку посаду ще у 17.

- Як на мене, мій батько авторитетний чоловік у Подільському, він простий тракторист, але хазяїн і патріот свого села. Це важливо, щоб займатися громадською діяльністю. Бо щоб спілкуватися з людьми, не потрібно бути генієм, треба просто бути людиною і правильно вміти розподіляти кошти. І мати характер і набір якостей, щоб знайти спільну мову з кожною людиною, бути сильним морально, щоб навіть до людей, які до тебе неприязні, ставитися добре. І я думав – мій батько хороший кандидат. Тому запропонував йому подати свою кандидатуру. Це мені було десь 17 років. А він каже: “Та ні, я не хочу цього бруду, цього всього”. Тоді я сказав: “Не подаси ти, я через 5 років подам і стану сільським головою”.

Після сказаного Артем не задумувався більше про посаду голови. Просто займався громадською діяльністю, завжди допомагав усім, хто потребував того. З однолітками займалися спортивним життям села, організовували футбольні турніри. І коли друзі запропонували висунути свою кандидатуру, не сприйняв цього серйозно.

“Але, як виявилося, не було кандидата, який мав би більше бажання, ніж у мене. У селі є достойні люди, але вони не захотіли цим займатися. А я показав, що я хочу і що я можу. Люди бачили, що ніхто не хоче брати відповідальність і тому обрали мене”.

Агітації хлопець не проводив, просто сказав, що хоче займатися селом і не підведе.

“Моє життя – це найбільша агітація. Я з 17 років на весіллях співаю, мене всі у селі знають”.

І ось уже 2 роки Артем Кухаренко намагається змінити своє село. Розповідає, що коли йшов на вибори, мав стратегію, всі плани були розписані. І більшу частину з них уже виконав.

“Перше, що я хотів зробити – зробив ще до виборів. Це тренажерний зал. Ремонт робили самотужки з друзями, більшість за власні кошти, також допомогла одна політична сила. Обладнання подарували хлопці із золотоніського тренажерного залу. І зробили знижки на деякі тренажери”.

Крім того, відразу після зайняття посади Артем встановив безкоштовний WI-FI у центрі села, відремонтував дорогу.

“У нас не дорога була, а катакомби. І ми її відремонтували на 180 тисяч гривень. А по селу ми на дорогу наспівали самі – на концерті зібрали 25 тисяч гривень, доклали ще державні кошти”.
Також у Подільському зробили вуличне освітлення, якого зовсім не було. У школі повністю поміняли вікна. Також зробили у спортивному залі новий дах. Крім того, у навчальному закладі облаштували куточок видатного артиста, композитора Олександра Вертинського. Його тітка була власницею хутору у селі Подільське і він сюди приїздив, після чого згадував про село у своїй книзі. Двічі на рік для дітей проводять літературні вечори, на які зі всієї області з’їжджаються викладачі із зарубіжної літератури. На честь Вертинського у селі також перейменували вулицю.

Хлопець зізнається, що іноді його популярність завдяки ЗМІ приносить користь. Відгукується багато людей, які хочуть допомогти. До прикладу, баскетбольна команда “Черкаські мавпи” замінила у школі баскетбольні кільця і облаштувала новий майданчик.

Капітальний ремонт також проводиться у будинку культури. Туди закупили нову апаратуру, відремонтували старі гітари.

- У нас 25 років тому був колектив, там мій батько грав. І я зараз мрію його відновити, – ділиться хлопець.

Також у Подільському зробили вуличне освітлення, якого зовсім не було. У школі повністю поміняли вікна. Також зробили у спортивному залі новий дах. Крім того, у навчальному закладі облаштували куточок видатного артиста, композитора Олександра Вертинського. Його тітка була власницею хутору у селі Подільське і він сюди приїздив, після чого згадував про село у своїй книзі. Двічі на рік для дітей проводять літературні вечори, на які зі всієї області з’їжджаються викладачі із зарубіжної літератури. На честь Вертинського у селі також перейменували вулицю.

Хлопець зізнається, що іноді його популярність завдяки ЗМІ приносить користь. Відгукується багато людей, які хочуть допомогти. До прикладу, баскетбольна команда “Черкаські мавпи” замінила у школі баскетбольні кільця і облаштувала новий майданчик.

Капітальний ремонт також проводиться у будинку культури. Туди закупили нову апаратуру, відремонтували старі гітари. “У нас 25 років тому був колектив, там мій батько грав. І я зараз мрію його відновити”, – ділиться хлопець.

Облаштували також пам’ятник “Обеліск слави”, відновили там вічний вогонь, встановили сонячні батареї – тепер навіть, коли у селі світла немає, обеліск освічується. А у подальшому, ділиться хлопець, хоче замінити все електропостачання у селі на сонячні батареї: “Я вважаю, що тільки технології врятують світ, і тільки вони зроблять людей незалежними від бруду грошей. Інколи цього бруду багато і люди псуються”.

Хоча додає, що сам він не змінився після того, як став головою села: “Яким був, таким і залишився”.

Звичайно, є й такі, що не дуже схвалюють молодого сільського голову.

“Село – це велика сім’я, і без сварок тут не обійдешся. Але все можна вирішити у розмові. Головне – почути людей. Я звик нікого не критикувати. Якщо хтось кращий за мене – я це визнаю. Якщо гірший – ніколи цього не скажу. Життя це гра. І має бути здорова конкуренція. Бо тільки у конкуренції, якщо брати політику, народжується істина. Тільки в суперечках і в якихось баталіях йде прогрес. Не буде конкуренції, я буду неактивним сільською головою”.

На питання, у чому молодий сільський голова вбачає український інтерес, відповідає:
“Як молодий українець, який народився в незалежній державі, вихований простими батьками, я вважаю, що перш за все Україна має зберегти свою незалежність. Я, як простий сільський голова, ніколи б не вступив ні у Євросоюз, нікуди. Я б будував велику українську державу, яка буде конкурентно спроможною у всьому світі. Ми є держава, а не хтось, я є село, бо я тут живу. Треба піднімати власну економіку, мати партнерські відносини з країнами, торгувати там, де нам вигідно, заборонити продаж того, що можемо самі виробляти. Треба зробити гідні умови життя для людей, бо у нас люди бояться бути багатими, бояться грошей. А все починається з кожного з нас, бо кожна родина – це базовий елемент країни”.

Ірина Савчук, “Український інтерес”.

 

Поділитись

Коментарі

Вгору