Злам поколінь.
Він почав проглядатися в Черкасах ще 3-5 років тому. На минулих виборах в місті, зокрема.
Зараз він ще більше проявляється.
Майбутнє Черкас не може залишатися в руках нинішніх місцевих політиків.
Навіть не так. Нинішні розпорядники ресурсами громади не зможуть втримати майбутнє міста у своїх руках.
Більшість з них не спроможні і не готові попіклуватися про наше майбутнє.
Закінчується епоха пострадянських динозаврів-рішал. На сцену заходить покоління, яке вони не помічали, яке вони не розуміють і ніколи не зрозуміють. Покоління, яке вони намагалися виховувати, але виховали не вони.
Вони просто не можуть запропонувати нічого цікавого і корисного людям, молодше 30-35 років. Може їм би й хотілося зробити якусь пропозицію. Але вони просто не можуть, не бачать, не розуміють. Більшості із них наша молодь виглядає як якісь інопланетяни.
Вони не розуміють, чому нове покоління мислить по-іншому, рішення приймає по-іншому, діє і досягає своїх цілей по-іншому. І не розуміють як саме.
Вони вже проспали. І прокинуться вони вже об нову жорстоку до них реальність, в якій їм не буде місця за спільним столом.
Я спостерігаю як за сусіднім столом група людей віком 18-20 років планує проект: визначає цілі, розподіляє задачі, дискутує спірні питання і приймає складні рішення. І навіть не задумується над тим як це робити. Це вже у них в базовій прошивці.
Це вже нова культура, нова якість, нова ефективність. Вона навіть не снилась нинішнім інституціям. Поки-що)
Вже дуже скоро вони знесуть динозаврів.
І їм це буде так легко і невимушено.
Як тільки вони вирішать поставити перед громадою співзвучні для них цілі. Як тільки вони вирішать вписатися в міський двіж. Ніхто їх не зможе переграти.
Залишається тільки допомогти їм розібратися в тому, як все влаштовано зараз, щоб вони могли обрати точки докладання своїх уже достатніх сил.
Для динозаврів цей злам виглядатиме як повна катастрофа. Можна їм тільки поспівчувати.
«Ніщо не зупинить ідею, час якої настав».
Іван Подолян, засновник ГО Черкаський інститут міста, допис на власній сторінці у Facebook
На жаль,досі радянські чиновники аж ніяк не поспішають злазити зі своїх стільців,в які вросли міцним корінням,сподіваючись,що разом зі стільцем їх ніхто не здогадається випровадити.А ще проблема в тому,що той стілець,на якому так зручно сидіти,роками передається у спадок.На місце того,кого ви називаєте динозавром,приходять такі самі діти й онуки-динозаврики.І все повторюється,і все продовжується.Династія.А молодь у розквіті сил,в якої відібрали можливість самореалізації,їде за кордон і досягає успіху там,де цінують особисті знання та вміння,а аж ніяк не родичів-рішал.