Сьогодні, 8 квітня, колишньому парку імені 50-річчя Жовтня, а інакше – «Ювілейному», виповнюється 52 роки. Тому черкаський краєзнавець Борис Юхно вирішив згадати його минуле, пише "Нова доба".
Задовго до...
Насправді роботи зі створення парку розпочалися набагато раніше 1967-го. Ще у 1953 – 1955 роках піщані дюни, порослі диким виноградом, які відділяли північно-західну околицю міста від Черкаського бору, працівники Черкаської лісозахисної станції засадили сосною. Згодом колектив Дахнівського лісництва заліснив і дніпрові схили та урвище, що простягнулося тут майже на кілометр.
Коли деревця піднялися, а власне – більше вкорінилися і їхнє майбутнє вже не викликало побоювань чи приживуться, дендрологи із Зеленгоспу збагнули: не знайти в Черкасах кращого місця для ландшафтного парку. Тераса, яка обривається крутими схилами до Дніпра і мальовничий каньйон, що збагатив природний рельєф та надав йому архітектурно-художньої неповторності, самі собою були унікальним природним доробком. Вимагалося єдиного: вдало його використати.
До слова, не багатьом відомо, що на середину 1960-х архітекторами київського інституту Діпромісто був розроблений оригінальний проект лісо- і гідропаркової зони міста площею мало не в 250 гектарів. Коли знати, що площа майбутнього Ювілейного дорівнювала 47-ми гектарам, стане зрозумілим, що подібних йому мало бути ще чотири, а цей – лише перший у ланцюжку. Далі аж до Митниці – парки-острови, канали, штучні заплави, озера, пристані дитячої флотилії, бази відпочинку. Почасти план втілили, але ланцюжка не вийшло: кожен об’єкт – сам собою.
Спільна справа
Ландшафтне наповнення парку теж розпочалося за кілька років до урочистостей 8 квітня 1967-го, а тривало ще кілька літ по ньому. Сюди завезли величезні валуни та гранітні брили, окремі вагою у кілька тонн, гальку з гирла Росі, бутовий камінь з кар’єрів області. Збудували штучні озера і водоспади, проклали русла струмків. Флору майбутнього парку, а це окрім наших дерев ще 70 видів екзотів, збагатили саджанці з Тростянецького дендропарку та знаменитої уманської «Софіївки». Гармонію зелених шат доповнили болотні кипариси, голуба ялина, амурський бархат, горобина, пухнаста береза, канадський бундук.
Тож упродовж кількох років – як до відкриття парку, так і після нього, сотні спеціалістів і працівників підприємств та установ які приходили сюди на суботники, втілювали в життя план, розроблений архітекторами Українського державного інституту інженерного проектування та Управлінням архітектури міста. Роботи були так вдало сплановані, що нічого не перероблялося двічі: усе з’являлося у встановлений час і в потрібному місці.
Якщо закладання парку можна назвати будовою, то це була справді всенародна будова. У вихідні сюди приходили сім’ями або ж цілими трудовими колективами.
Метал парку не завада
В обширах «Малої Софіївки», як ще називали колишній Ювілейний, є дві цікаві інженерні споруди. Перша – це ажурний арочний міст, що веселкою з’єднав верхівки крутояру. Попри його недобру славу у теперішні часи, «андреєвській арці» слід все ж віддати належне. Небагато знайдеться черкасців, у фотоальбомах котрих немає його світлини. Вподобали цей місток і знані гості міста. Свого часу, це вже здебільшого у 1970-ті і 1980-ті, в Черкасах та неподалік часто знімали художні фільми, а парк став улюбленим місцем перепочинку популярних артистів.
«Дніпро і парк – це чудова казка. Спасибі їм за натхнення, які вони так щедро дарують», - сказав якось Георгій Жжонов. А Анатолій Папанов продовжив: «У Черкасах моє улюблене місце – парк над Дніпром. Тут відпочиваєш, як мовиться, і душею, і тілом. Годинами, здається, міг би милуватися з вашого містка неозорою дніпровською далечінню».
А історія однієї з візитівок парку така. Якось у відрядженні до Новомосковська на Дніпропетровщині перший секретар обкому Олександр Андреєв побачив там саме таку паркову принаду. І не заспокоївся, допоки не пробив такої для нашого міста. У «Одеспроекті» розробили технічну документацію, у Дніпропетровську виготовили металоконструкції, які залізницею доправили до Черкас. Як не дивно, проблеми виникли на місці: керівники черкаського Хімкомбінату, які обіцяли виділити 350-тонний німецький кран, чомусь передумали. Після тривалого простою мостовики з організації
«Мостопоїзд-473», які за десятиліття по всьому Союзу накопичили вже чималий досвід сміливих технічних рішень, застосували так званий щогловий метод монтажу. Зібрану арку поклали уздовж яру, потім підняли на 26 метрів і повернули за віссю. 65-метрова дуга лягла на платформи за якихось півгодини. Було це восени 1968-го.
А ось до підніжжя іншої візитівки парку, помітної навіть з лівого берега, можна потрапити лише за спецзапрошенням. Йдеться про 196-метрову телевежу. Змонтували і встановили її 1964 року: напередодні святкового 7 листопада угорські фахівці завершили монтаж ретрансляційного обладнання на 150-метровій позначці, забезпечивши тим самим для Черкас стійкий телесигнал. Реальна вага об’єкту – 325 тонн, і щоб пофарбавати цю міську щоглу, щоп’ять років витрачають 3,5 тонни фарби. Інакше не можна: антикорозійний захист.
З історії «чортового колеса»
Ще один символ «Ювілейного» з 2008 року відсутній. Головний атракціон парку встановлювали упродовж кількох квітневих тижнів 1971-го. Офіційно він називався «Круговий огляд», але ж всім відомо, що насправді був «чортовим колесом». Звідкіля ця бісівщина?
Річ у тім, що за два роки до означеної події поет Євгеній Євтушенко і співак Муслім Магомаєв видали пісенний хіт, у якому були слова «а ты помнишь как с тобою по весне, мы на чертовом кружились колесе», і неймовірна популярність пісні миттєво змела офіційну назву колеса огляду. Правда чи ні, але такій назві є наступне пояснення. Кажуть, монтуючи атракціон в одному з московських парків, робітники були настільки незадоволені організацією робіт, що «чортове» – то найневиннішще слово, яким вони називали і колесо, і начальство. На моціоні Євгеній Олександрович випадково став свідком такої «звитяжної праці», а в пісні знайшлося місце загалом-то лайливому слову. Звісно, що ніде в світі «чортовим» цей атракціон не називають. Наше колесо встановили біля самісінького крутосхилу, тож на травневі свята найсміливішим містянам відкрилася панорама неймовірної краси. В усій величезній країні знайшлося б небагато місць, з яких можна було бачити місто, ліс, море, острови, дальній берег, кораблі, автомобілі, поїзди...
Коли вже про естетичну насолоду, не зайве буде згадати і Русалоньку. Її скульптура прикрасила центральне озеро 1972-го і фотогенічно вписувалася в нього аж до вечора 13 червня 2007 року. А вночі її викрали. Як це вдалося – незрозуміло й дотепер, але нині технічними аспектами давнішнього злочину проти комунальної власності вже мало хто цікавиться. Власне – як і місцеперебування старої Русалоньки. Адже з 18 квітня 2009 року водойму і наші фотоальбоми прикрашає нова. Вона виготовлена з червоного граніту, її вага 823 кілограми, а висота 160 сантиметрів.
Про "Турист"
Чверть віку немає вже у парку готелю «Турист», а мало хто зі старожилів не згадає про нього, буваючи неподалік. Спеціалісти з будівництва із захопленням розкажуть про передовий на той час збірний залізобетонний каркас з використанням грибовидних безригельних конструкцій, що складалися з шестикутної панелі і квадратного перерізу колони та ще чимало чого «професійного». Але гості міста цінували інше.
П’ятиповерховий «Турист» на 350 осіб був готелем універсальним і зручним до межі тодішніх уявлень про комфорт із 1-, 2-, 3-місними номерами та секціями типу гуртожитку на 23 місця кожна. При цьому, на другому поверсі розташовувалися лише двомісні номери, які за потреби об’єднувалися попарно і використовувалися для поселення середньочисельних груп або ж як номери типу «люкс». Кожен номер мав ізольовану лоджію-балкон, відділену від кімнати скляною стіною. Всі комплектувалися вбудованими меблями, санвузлом, душем, телефоном. Якось посередині між «в комплексі» та «окремо» знаходився ресторан на 100 місць. Він з’єднувався з будівлею через вестибюль, але з парку туди теж можна було потрапити. «Турист стабільно приймав закордонні групи, і тут найцікавіше: у 1970-ті його скопіювали поляки, чехословаки та східні німці. Дала життя титульному міському готелю група архітекторів Київського зонального інституту експериментального проектування під керівництвом Наталії Чмутіної. Відкрили «Турист» 1 листопада 1970 року. Десь зо півтора десятиліття, як не більше, на його місці зводять новий, та поки що без видимого успіху, хоча здати мали ще 2009-го.
Читайте також: Як будували Черкаську обласну філармонію.
Усі найцікавіші новини Черкас та регіону можна отримувати на нашому каналі в Telegram
